Ярослав ЮРЧИШИН:

«Призначення Кіри – це одна із найбільших помилок Святослава»

Ярослав Юрчишин – народний депутат України IX скликання від партії «Голос», депутатські приймальні якого розташовані в Івано-Франківську, Чернівцях та Коломиї, виконавчий директор «Tрансперенсі Інтернешнл Україна» (2016-2018 рр.), перший заступник голови комітету з питань антикорупційної політики у ВРУ – розповів для «Західного кур’єра», яка ситуація у «Голосі» після виходу з партії Святослава Вакарчука та Сергія Притули, з якими питаннями приходять іванофранківці на депутатські прийоми, чому зацікавився антикорупційною діяльністю, що робитиме після закінчення каденції народного депутата та багато іншого.

 – Нещодавно інформаційний простір сколихнув вихід із партії «Голос» Сергія Притули. Раніше вже обговорювався конфлікт у партії, який для деяких ваших однопартійців, і для вас у тому числі, ледь не закінчився виключенням із партії. Як пишуть ЗМІ: «Відбувся розкол». Як ви вважаєте, чи потрібно було надавати публічного розголосу цьому конфлікту і в чому його суть насправді?

– Насправді просто не було іншого виходу. Якщо політична сила обіцяє забезпечення демократичних процесів, бореться за те, щоби влада була підзвітною, а частина цієї політичної сили намагається вибудувати чітку, я б сказав навіть авторитарну систему, то, звісно, використавши всі внутрішні механізми, доводиться такі питання піднімати на градус вище, тобто звертатися до виборців. Що таким публічним зверненням нам вдалося зробити? Після цього справді активніше почали говорити про зміну статуту і проведення з’їзду партії (хоча його дата досі невідома). Нещодавно за ініціативи Сергія Притули відбулися Всеукраїнські збори «Голосу», на яких були представлені 16 із 21 осередків, 120 людей, із яких приблизно 50 – активні партійці. На цих зборах обговорювався зміст статуту. Як на мене, це мав би робити не Сергій Притула, який на той час був просто партійцем, зараз він пішов з «Голосу», а лідери партії. Чи варто зараз говорити про розкол у партії? Мабуть, так, тому що я як активний член партії, як депутат фракції не відчуваю бажання керівництва «зшивати» політичну силу. Тому ми очікуємо з’їзду і дуже сподіваємось, що він таки відбудеться якнайближчим часом, і що на ньому можна буде щиро, без будь-яких приховувань обговорити те, що відбувається. Бо все-таки, як би не було, партія – це механізм. «Голос» обіцяв своїм виборцям, що буде боротися за демократичну країну, де влада підзвітна суспільству і де всі витрати є прозорі і цільові. А якщо партія не буде сповідувати те, що вона проповідує, то, напевне, це не той механізм, який може досягти очікуваного результату. Звісно, мені хочеться вірити, що нам ще вдасться «зшити» «Голос» і, переживши цей конфлікт, нам вдасться вийти на новий щабель розвитку. Але не буду зарікатись, ймовірно, що конфлікт буде загострюватись.

– Яка ситуація в партії «Голос» зараз, після конфлікту? Які настрої переважають серед депутатів обох умовних груп?

– Переважна більшість, за винятком окремих людей в офіційному керівництві, намагається зберегти команду і працювати разом. Але є люди, які, чи то з власних амбіцій, чи то зі свого власного бачення політичного майбутнього, починають все більше надавати перевагу не командній грі, а своєму персональному просуванню. Чесно кажучи, це достатньо деструктивний момент, коли хтось починає розглядати команду не як друзів, співробітників чи як людей, які поділяють твої цінності і з якими ти разом змінюєш державу, а як ресурс, який ти можеш використати для власної вигоди. Це веде до того, що система відносин змінюється з партнерської на конкурентну, люди розходяться по різних напрямках і починають окремо собі працювати.

Зараз у нас ситуація підготовки з’їзду партії. Я дуже сподіваюся, що керівництво принаймні офіційно скаже, коли він має відбутись. Ми зі свого боку подали пропозиції змін до статуту, їх підтримали ті люди, які приїхали на збори, і набагато більше людей по всій Україні. Дуже не хотілось, щоби керівництво «Голосу» вживало санкції до тих людей, які приїхали на збори, ініційовані Сергієм Притулою. Але певні, скажемо так, натяки були адресовані деяким організаціям. Людям напряму дзвонили і казали, що приїжджати на збори не можна. Після зборів було знято з посад голів Дніпропетровської, Чернівецької та Херсонської обласних організацій «Голосу». Також зареєстровано близько 5 нових осередків, які доручили очолювати помічникам Кіри Рудик та деяким депутатам Київської міської ради. Тому керівництво пішло шляхом усунення неугодних членів партії, а не «зшивання» команди. Власні амбіції виявились важливішими.

– 10 депутатів фракції «Голос» і ви зокрема вимагають переобрання керівництва, а саме голови партії Кіри Рудик та голови фракції Ярослава Железняка. Чи думали ви з депутатами над потенційними кандидатами? Можливо, ви претендуєте на якусь із керівних посад?

– Я довший час був заступником голови партії, фактично з моменту її заснування і до моменту, коли Кіра вирішила влаштувати комфортний для себе склад керівництва. На відміну від багатьох, я сам відмовився від цієї посади, бо розумів, що працювати з Кірою я не зможу.

Найбільш перспективною людиною, яка змогла б повести партію «Голос», був Сергій Притула. Проте нещодавно він ухвалив рішення вийти з партії, тому зараз вже немає змоги обрати його як очільника.

Керівником партії має бути людина, яка може чітко продемонструвати здатність залучити виборця і ресурс. Як би там не було, але партія, яка не користується олігархічними коштами, а орієнтується на малий та середній бізнес, має мати постійну комунікацію з представниками цього середовища, і вони мають бачити перспективність, бо це люди, кошти яким даються важкою працею, тому інвестувати їх їм достатньо складно. У нас є багато людей, які можуть дати партії певний елемент стабільності, наприклад, Сергій Рахманін – один із найдосвідченіших членів партії, людина, яка була радником кількох президентів і є найкращим аналітичним і політичним журналістом старої школи. Питання в тому, чи Сергій захоче. Якщо потрібно додати драйву, тоді, наприклад, Олександра Устінова, представниця фракції. Є також хороші і амбітні представники місцевих осередків – Віктор Євпак із Черкас чи Михайлина Скорик, яка проявляє свою активність у Київській обласній організації. Лідер партії – це людина, яка вибудовує колегіальний стиль управління і яка має принести певну філософію. Коли обирали Кіру, Святослав пропонував її як ефективного менеджера. Я не дуже бачу ефективності, мені здається, що з собою треба принести інший елемент. І такі люди, як-от Сергій Рахманін, Сергій Притула, Олександра Устінова, Віктор Євпак, Михайлина Скорик, можуть принести в партію певний елемент.

Після того як я очолював такі всеукраїнські організації, як «Пласт» чи представництво міжнародної організації в Україні «Transperency International», я чітко розумію, що ключове – це не посада, а команда, з якою ти працюєш. Тому щодо мене, то я б скоріше попрацював у команді, яка поверне «Голосу» той потенціал, який у нього ще є. Але ситуація зараз така, що це реалізувати стає все складніше.

–  «Проблема партії «Голос» у тому, що це ні разу не партія. У них абсолютно немає спільної мети і ідеології» – коментар у Facebook. Погоджуєтесь із цим?

– Ні, жодним чином. У нас дуже часто хочуть розказувати про те, що партії не мають ідеологій, але це переважно люди, які не дуже близько знайомі з роботою. «Голос» себе визначив як ліберальна партія. «Голос» є представником і членом родини європейських лібералів «ALDA». Буквально цього місяця має бути з’їзд європейського «ALDA», де буде присутній «Голос» як активний член. Відповідно наша ідеологія – це вільний ринок, але більш стримана позиція в напрямку лібералізації культурних процесів. Чому? Тому що культурні і націєтворчі процеси в Україні мають мати певний аспект захисту з боку держави, оскільки Росія проводить дуже агресивну гібридну війну проти України, зокрема у культурній сфері. Розвиток культури менше накладається з класичною ліберальною ідеєю, яка говорить, що культуру треба відпускати, вона сама має розвиватись і що чим менша держава, тим вільніше себе культура почуває. Але в Україні нам потрібно докласти чимало зусиль, щоб наша культура вийшла на конкурентний рівень. Як би там не було цікаво демонструвати досягнення поп-культури, але виступ «Go_A»  на пісенному конкурсі «Євробачення» чітко показав, наскільки українська культура може бути сучасною і затребуваною. Пісня «Шум» одразу після «Євробачення» злетіла у світових чартах, незважаючи на те, що нам постійно розказують, що вишиванки, веснянки і гаївки – це все шароварщина, яка неконкурентна і нецікава. Якщо правильно подати – воно все дуже круто. Тому у випадку чи «Голос» є партією, я можу сказати, що наразі це політичний проєкт. Адже партія має мати дуже чітку організаційну структуру на всіх рівнях, яку вибудувати в межах двох років діяльності не так-то й легко. Тому «Голос» у дорозі до партії: він бере участь у розподілі влади та виборах, він має посади у представництві влади, зокрема на Львівщині та Франківщині є десятки депутатів від «Голосу». Партія має чітку ідеологію і намагається максимально її сповідувати, але чи «Голос» став партією в класичному європейському розумінні як партія з чітко окресленою аудиторією, інтереси якої вона представляє, – поки що ні. Але має всі шанси стати. Критична оцінка політиків і політичних сил в Україні є дуже популярною. Країна, яка свого часу була вимушена вибирати між комуністичною партією і все, будь-яку іншу партію буде розглядати достатньо скептично. Тому критика сприймається, але, мені здається, вона дуже часто недоаргументована.

– Якщо подивитись на соціальні мережі «Голосу», то фактично складається враження, що обличчя партії – це Кіра Рудик, Ярослав Железняк та Інна Совсун, адже на 85% висвітлюється їхня діяльність, і тільки зрідка є результати вашої діяльності, Лозинського, Васильченко та інших. Чи ви це помітили? Якщо так, то яке ваше ставлення до цього і чи обговорювали ви вже це?

– Так, це цілеспрямована політика керівництва партії, яку я вважаю досить деструктивною. Бо на цей момент персональний рейтинг впізнаваності чи довіри у представників команди «Голосу» не такий великий. Так, кожен із нас відомий у своїх нішах: я відомий в антикорупційній сфері, Олександра Устінова в антикорупції та правоохоронній діяльності, Кіра Рудик у сфері IT і так кожен із фракції. Коли у медіа чи соціальних мережах звітує будь-хто з «Голосу», то це передусім бонуси для «Голосу», бо поширюється інформація про партію. Коли партія концентрується на 2-3-х людях, вона підсвідомо, а то й свідомо обмежує кількість своїх появ. Тобто вся робота у сфері антикорупції чи судової реформи виноситься за дужки. Кілька тижнів тому Ольга Стефанишина, Олександра Устінова, Галина Васильченко і Наталія Піпа працювали у Львові, висвітлювали дуже чутливу тему – питання охорони здоров’я. Ця інформація «пройшлась» засобами масової інформації, але дивно, що вона не була подана «Голосом». На мою думку, це робота проти політичної сили. Це внутрішнє цензурування, яке показує слабкість керівництва, що боїться конкуренції. Бо нащо припиняти інформування про роботу, наприклад, Романа Лозинського, окрім того, як спробувати обмежити його інформаційну присутність. Я дуже сподіваюся, що це не злісний умисел, хоча дуже багато факторів показує саме на це. Це просто недосвідченість, бо Кіра Рудик до потрапляння в партію «Голос» не мала жодного досвіду у політичній діяльності. Тому зрозуміло, що вона може робити помилки. Знову ж таки, я дуже хочу вірити, що це помилки, а не боротьба з конкурентами в середовищі своїх однодумців.

– Ідейний натхненник «Голосу» Святослав Вакарчук склав депутатський мандат минулого літа і знову повернувся до музики. Як змінилась фракція після такого рішення? Чи є зараз контакт між ним та «Голосом»?

– Святослав відійшов від активної політичної діяльності, зараз він займається тим, що йому вдається найкраще, тим, у чому він бачить свою реалізацію. Він займається «Океаном Ельзи». Зараз у них новий музичний проєкт «Оранжерея», з яким вони виступають у багатьох містах. Слава Богу, що карантин послабили і у них є можливість це робити. Дуже сподіваємось, що тур вдасться довести до кінця. Як партієць (Святослав і надалі є членом партії), як людина, яка була одним із засновників партії, він насправді цікавиться. Але Святослав також розуміє, що кожного разу, коли він говорить про «Голос», чують не про «Голос», а про нього, тому він утримується від публічного втручання в наші процеси. Напевно, якась частина наших колег хотіла б активнішої його участі, а з іншого боку – «якщо йдеш, то йди». В цьому випадку він сказав, що повертається до своєї профільної діяльності, тому зараз справа «Голосу» – це справа виключно політиків, які залишились у партії на активних позиціях, тому, напевне, його поведінка є достатньо логічною. Я надзвичайно вдячний Святославу, що він свого часу вийшов із зони комфорту і завів людей у парламент. Мені не соромно за жодну дію фракції «Голос» як команди. Більшість речей, які ми захищаємо чи просуваємо у парламенті, повністю відповідають нашій програмі і спрямовані на те, щоби захистити реформи або пришвидшити їхнє проведення. Тому я дякую Славі, але від активної політики він відійшов. Я так розумію, що це вже зважене і остаточне рішення.

– Чимало ваших колег ухиляються від відповіді на наступне питання, але як ви оцінюєте таке рішення Святослава?

– На мою думку, оцінювати ми можемо лише тоді, коли знаходимось на місці тієї людини. В Святослава була ситуація, коли ти є набагато вагоміший, ніж всі члени партії разом взяті. Будь-яка твоя діяльність, будь-який твій крок – це крок не тільки твій, а крок політичної сили. Коли він приймав рішення піти в політику, це було достатньо глибоко продумане рішення. Тоді був шалений запит на нових людей, але ще не було сформовано запиту на професійних. Тому Святослав не міг відсидітись і не взяти в цьому участі. Але йому не вдалося прорахувати свою спроможність і готовність грати. Я за першою освітою історик, і історія ніколи не має умовного стану «от якби ми тоді зробили», тому зроблено те, що зроблено. Звісно, суто технологічно, хотілося б, щоб цей відхід Святослава відбувся не перед місцевими виборами, адже це суттєво вдарило по сприйняттю «Голосу» і, звісно, хотілося б, щоб цього не відбулося. Але ми живемо в тій реальності, яка є. І зараз вже емоційно оцінювати, підтримувати чи не підтримувати його рішення немає змісту. Я більше, напевно, шкодую про те, що Святослав не започаткував відкриту дискусію, яке лідерство в партії нам необхідне, а просто передав лідерство «у спадок». Я думаю, що призначення Кіри – це одна із найбільших помилок Святослава, хоча публічно він не готовий це визнати. Але щось мені підказує, що він це сам добре розуміє.

– На парламентських виборах у 2019 році «Голос» отримав 5,82% підтримки. Погодьтесь, що багато виборців віддали тоді свій голос не за партію, а за тогочасного лідера Вакарчука. Якби парламентські вибори проходили зараз, «Голос» отримав би 2,1% (опитування КМІС, червень 2021) і відповідно не пройшов би до Верховної Ради. Що особисто ви плануєте робити після завершення каденції народного депутата?

– Я хочу більше часу присвятити своїй родині, яка зараз серйозно страждає від моєї політичної діяльності. Я набагато менше часу проводжу з рідними, ніж проводив раніше. Після цього я, напевно, повернусь у громадський сектор, але, найімовірніше, це відбудеться через створення власного аналітичного центру, який допомагав би політикам і управлінцям в ухваленні рішень, реформуванні різних сфер і комунікаціях із громадськістю. Незважаючи на те, що країна є достатньо великою, нам не вистачає аналітичних структур, їх можна порахувати на пальцях максимум двох рук, якщо не однієї. Цього підготовчого компонента аналізу політики нам в Україні критично не вистачає. Тому долучусь до вже існуючого аналітичного центру або створю власний. Це була б така активна робота, якщо не потраплю у парламент.

Але тут я менш скептичний, бо насправді люди змушені вибирати з того порядку, який є. На цей момент «Голос» на парламентських виборах набрав би більше, ніж 3%. Чому? Тому що переважна більшість виборців, які проголосували на минулих виборах за «Голос», обираючи між «Європейською Солідарністю», «Слугою народу», «Батьківщиною», «Опозиційною платформою – За життя», знову віддали б свій голос за «Голос», бо в нас не вистачає партій-альтернатив. Якщо раніше партією-альтернативою розглядалась «Слуга народу», то зараз її підтримка впала значно більше, ніж підтримка «Голосу». Це свідчить про те, що затребуваним є професіоналізм. Якщо на момент дострокових виборів «Голосу» вдалось би об’єднати навколо себе людей, які символізують не лише новизну, а й професіоналізм, то, я думаю, результат був би куди кращим. Але так, я, напевно, погоджуся із скептичною оцінкою, яка є зараз, бо те керівництво, яке є на цей момент, на жаль, не показує позитивної динаміки.

Як народний депутат «Голосу» ви проводите прийоми громадян у Івано-Франківській та Чернівецькій областях. На що найбільше скаржаться іванофранківці? Які ідеї пропонують?

– Проблематика надзвичайно різна: від прохання допомогти в добудуванні нового перинатального центру, будівництво якого розпочалося ще за часів пізнього Януковича, до суперечок між компаніями надання послуг, які перебирають на себе занадто широкі повноваження, наприклад, встановлюють тарифи на обслуговування, хоча вони не мають на це права (після реформи ОСББ це право мають лише загальні збори власників будинків або керуюча компанія, але знову ж таки – за погодження загальних зборів власників будинків). Тому напрямки дуже широкі. Є певна специфіка: в Івано-Франківську дуже часто місцеві комунальні підприємства напряму пов’язані і залежні від місцевої влади. Тут дуже чітко прослідковується конфлікт інтересів, але це логічно, зважаючи на те, що в Івано-Франківську ми маємо ситуацію дуже подібну до ситуації загалом по Україні, коли місцева влада фактично представлена однією монокомандою. На відміну від Чернівців, де обговорюється дуже багато різноманітних туристичних ініціатив, у Франківську люди більше сконцентровані на певних побутових проблемах (це принаймні з огляду на тих, які звертаються до моєї депутатської приймальні і приходять на зустрічі).

Які істотні проблеми Івано-Франківська вам вже вдалось вирішити в міру своїх депутатських повноважень? 

– Насправді більшість із них зараз у процесі вирішення, бо це не ті проблеми, які можуть вирішуватись одномоментно. Наприклад, ситуація, пов’язана з передачею Фондом державного майна хлібокомбінату на приватизацію. Це підприємство, яке забезпечувало хлібом весь Івано-Франківськ і область, проте зараз воно не робоче, адже там величезні борги із зарплати. Фонд держмайна планує віддати це підприємство на приватизацію, але перша умова – це повернення всіх боргів із заробітної плати. Тобто незалежно від того, як буде розвиватись ситуація, люди повинні отримати свою заробітну плату. Ми боремося за це і вже є певні зрушення.
Якщо говорити про точкові речі – це допомога тим селам, які потерпіли від паводку минулих років. Кошти держава на це виділила, але дуже часто проблема є в тому, що не дуже адекватно ці кошти розподіляються місцевими радами. Ми з командою в свою чергу контролювали процес перерозподілу і добилися, що і обласна рада, і місцева влада у тих випадках, де були свідомо або несвідомо втрачені документи, таки надали людям допомогу. Звісно, чим далі, тим менш актуальним це стає. Люди самі починають справлятись, але ми не маємо права залишати їх без опіки.
З цікавого, то після нашого візиту в с. Білі Ослави, коли ми поспілкувались із місцевими жителями, вони вирішили змінити керівництво свого населеного пункту, зважаючи на непрозорий розподіл коштів. Хоча до того, наскільки я пригадую, ця людина керувала Білими Ославами досить довгий період часу. Якщо говорити про господарські справи, то це переважно довгі переписки з різними інстанціями до того моменту, поки не вдається знаходити якісь кінцеві рішення.

Яка вікова категорія людей, котрі приходять до вас на депутатські прийоми?

– Насправді приходять різні люди. Я не можу сказати, що є якась перевага. Проте скажу, що дуже часто приходять молоді сім’ї не так за допомогою, як за порадою, через складну ситуацію з першим житлом. Бюрократично дуже складно через заплутаний механізм отримання підтримки на молодіжне житлозабезпечення. Люди, а особливо молодь, не звикли опиратись на державу, роблять все своїми руками. Але тут теж є нюанси, бо не всі забудовники є доброчесними. Дуже часто ті угоди, які номінально прописані, не виконуються. Але, дякувати Богу, у мене і в Франківську, і у Києві, є юристи, які дають поради, як себе поводити в таких випадках.
Дуже часто молодь приходить з ініціативами, пов’язаними з відпочинком і проведенням вільного часу. Це ініціативи, що стосуються проведення спортивних та культурних заходів. Минулого року все це було дуже обмежено, але наша франківська команда, як тільки було знято карантинні обмеження, одразу почала залучати молодь до прибирання парків, а найближчим часом планується сплав гірськими річками (тут повезло, бо Франківщина має можливість проводити такого роду заходи). Насправді молодь дуже активна. Це активний молодий осередок переважно молодшого і середнього віку. У Чернівцях, якщо порівнювати, більш затребуваними є різного роду лекції, там є великий університет, в якому я також читав лекції для політологів. Більше я працюю в Івано-Франківську, де у молоді спортивно-відпочинкова діяльність, принаймні за моїми спостереженнями.

Чому саме Івано-Франківська і Чернівецька області? Вас закріпили за ними у фракції чи ви мали змогу самі обрати для себе свою ділянку роботи?

– Найперше це був вибір наших команд «Голосу» у Чернівцях і Івано-Франківську. Вони звернулись до фракції, а у фракції у нас є тільки 20 депутатів. Лише від Львівської області є 3 мажоритарники, всі інші є списочниками. Але обов’язком будь-якої фракції, будь-якого депутата є екстериторіальна діяльність, тобто допомога людям незалежно від того, де вони мешкають. Водночас є логіка закріплювати депутатів за певними округами, тож коли у нас був розподіл за областями, до нас звернулась спочатку Івано-Франківська, а потім Чернівецька область, і фракція на той момент вирішила так, що тепер це сфера моєї пріоритетної уваги. Хоча, якщо до мене звертаються з Кіровоградщини чи з Полтавщини, то це мій обов’язок як народного депутата відповідати і реагувати на запити. Але поки що мої депутатські приймальні діють лише у цих двох областях. Зрештою, я і мої батьки з Львівщини, з Західної України, але у Львові у нас є люди, які системно працюють: це і Галина Васильченко, і Наталія Піпа, і Ярослав Рущишин, і Роман Лозинський. Тобто тут людей достатньо, тому я взяв найбільш близькі до Львівської області.

Наскільки мені відомо, ви ще не вакцинувались. Чому?

– В мене було, напевно, з десяток варіантів вакцинуватись, але це не зовсім правильно через те, що це була би вакцина, відібрана в людей, які належать до груп ризику. Нам як народним депутатам періодично пропонують вакцинуватись. Я не розумію цього підходу, коли лідери громадської думки молодшого віку вакцинуються і говорять: «Вакцинуймося з нами!». Мені навпаки дуже імпонує, коли вакцинуються лідери церков, адже вони є прикладами для наслідування для старшого покоління. Якщо йти за логікою системи вакцинації, то першими вакцину мають отримати люди старшого віку. Тому коли дійде моя черга, я буду вакцинуватись незалежно від того, яка вакцина буде на той момент. Слава Богу, Україна заборонила використання російської вакцини «Спутник V» на своїй території. Як на мене, це правильне рішення, особливо зважаючи на маніпуляції, пов’язані з постачаннями «Спутника». Вакцина – це єдиний механізм створити нам колективний імунітет. Перша країна, яка створила такий імунітет, вакцинувавши понад 70% свого населення, – це Мальта. Я дуже сподіваюсь, що в межах 1–1,5 року нам вдасться досягнути того самого результату. На благо, зараз вакцини стає дедалі більше і вона стає більш доступною. Величезний провал попереднього керівника Міністерства охорони здоров’я Максима Степанова, який вів закупівлю китайської вакцини і намагався підключити посередника, чим сповільнив процеси отримання цієї вакцини. Він не ініціював активного включення України в переговори, наприклад, зі США, країною, в якої є зараз надлишок вакцини, який вони роздають своїм пріоритетним партнерам. Я дуже сподіваюсь, що Віктор Ляшко як новий очільник МОЗу стимулюватиме такі переговори. Ціль у нього дуже амбітна – він пообіцяв вакцинувати 5 мільйонів українців до кінця літа. Математично це виглядає казково, але обіцянка є, тому будемо контролювати її дотримання.

Парламент відправив у відставку міністра охорони здоров’я Максима Степанова і на його місце призначили колишнього головного санітарного лікаря Віктора Ляшка. Очікуєте на зміни?

– Насправді позитив Ляшка, у порівнянні зі Степановим, дуже чітко було видно вже в перший його день в уряді. Тому що Ляшко відповідає по суті, а не звинувачує. Коли Степанова питаєш про наявність вакцин, він розповідає, хто йому заважає їх залучити. Ляшко говорив про плани, і це насправді зовсім інший підхід. Із позитивів Ляшка: працювати він прийшов за часів Уляни Супрун. Тобто він кадрово виріс і розуміє середовище дуже добре. В мене також є питання, чому він залишився в командах Скалецької, Ємця і Степанова, ну, але це його особисте рішення. Депутати «Голосу» не голосували і не підтримували. Чому? Бо ми прекрасно розуміємо, що в існуючій системі (зараз жартома в парламенті говорять, що є парламентсько-президентська, є президентсько-парламентська, а у нас офісно-президентська республіка) Офіс Президента і Єрмак вирішують всі питання, зокрема і у сфері охорони здоров’я. Тому в Ляшка буде дуже невелика можливість себе проявити як людина, яка формує політику. Але дуже би хотілось у цьому помилятись. Подивимось, як йому вдасться відстоювати ті обіцянки, які він надав і які пов’язані з коронавірусом і іншими напрямками. Наприклад, зараз дуже актуальною є тема дітей із діагнозом спінальної м’язової атрофії (СМА), це важка хвороба на генетичному рівні, коли потрібен дуже дорогий укол вартістю 2 млн гривень, який може врятувати дитину з таким діагнозом. Нещодавно Дмитро Свічинський отримав таку можливість, його батьки фактично самостійно зібрали таку непосильну суму. Зараз ведеться кампанія, щоб усі дітки (їх близько 100) отримали таке лікування. В межах країни це велика сума, а для кожної окремої сім’ї вона просто нереальна. Подивимось, як буде новий керівник Міністерства охорони здоров’я реагувати на цей виклик.

Інтерв’ю записала  Ольга ДРОНЯК

P.S.

Інтерв’ю записувалося минулого тижня, а цієї середи, коли верстався номер, 10 народних депутатів із парламентської фракції «Голос» оголосили про створення у Верховній Раді окремого об’єднання «Справедливість» і висловили недовіру керівнику фракції.

До об’єднання «Справедливість» увійшли: Соломія Бобровська, Галина Васильченко, Юлія Клименко,  Роман Лозинський,  Наталя Піпа,  Ольга Стефанишина, Олександра Устінова,  Володимир Цабаль,  Андрій Шараскін,  Ярослав Юрчишин.

Депутати звинувачують керівництво партії в «узурпації влади та паплюженні принципів демократії, що призвели до фактичного знищення іміджу партії та фракції», у підтримці голосувань за «дерибани» столичної землі, бажанні знищити антикорупційніоргани та «договорняках».

Останні новини

17 Вересня
  • 11:00
    У Івано-Франківську на перехресті вулиць Мазепи і Саєвича, біля ліцею № 23 імені Романа Гурика, влаштують пішохідний перехід
  • 10:40
    За літній період у таборах і санаторіях вдалося оздоровити 601 дитину з Івано-Франківської міської територіальної громади
  • 10:25
    З початку року до місцевого бюджету Івано-Франківської міської територіальної громади від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надійшло 52 мільйони гривень, що на 15 млн. грн. більше від плану.
  • 10:14
    У селах Івано-Франківської міської територіальної громади модернізують системи зовнішнього освітлення вулиць.
  • Дороги
    Дороги
    У Івано-Франківську захищати придорожні газони від паркування машин спробують за допомогою елементів ландшафтного дизайну
  • 30 Липня
  • 14:37
    Двоколісником із комфортом: після річної перерви в Івано-Франківську відновили роботи з проєктування та влаштування велосипедної інфраструктури
  • Історія
    Історія
    Кримінальні історії: Помста дружини залізничника
  • 12:22
    На Прикарпатті скажена лисиця вкусила людину
  • 29 Липня
  • 12:03
    В Івано-Франківській громаді виплатили понад 3 мільйони гривень «карантинної» допомоги
  • 09:50
    Споживачам Долини та Городенки повернуть понад 18,27 млн грн необґрунтовано нарахованої плати за воду
  • Споживач
    Споживач
    З 1 серпня ціна на світло для населення не зміниться
  • 23 Липня
  • Історія
    Ретроновина: «театральні» зомління
  • Історія
    Історія
    Кримінальні історії: офіцер перед судом
  • 15:05
    У таборі на Прикарпатті – спалах кишкової інфекції
  • 14:44
    На Прикарпатті майстри лісу незаконними рубками завдали збитків на пів мільйона гривень
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.