Свій професійний шлях полковник Володимир Бабанін розпочав із цивільної професії – вчителя історії. У лютому 2015 року він добровільно мобілізувався до ЗСУ. За цей час пройшов шлях від начальника служби захисту інформації окремої частини, командира окремого батальйону, начальника обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира окремої механізованої бригади до заступника голови обласної військової адміністрації.
Його бойовий досвід протягом восьми років формувався у «найгарячіших точках» російсько-української війни, зокрема у лавах легендарних штурмових підрозділів ЗСУ – 10-ї ОГШБ «Едельвейс» та 128-ї ОГШ Закарпатської бригади. Двічі Володимир Бабанін очолював Івано-Франківський обласний ТЦК та СП. На цій посаді бойовий командир активно комунікував з громадськістю, роз’яснюючи виклики мобілізації та важливість підготовки резервів. Новим етапом його кар’єри став перехід до цивільного управління.
З початку жовтня 2025 року полковник обіймає посаду заступника голови Івано-Франківської ОВА. У кабінет державного посадовця військовий лідер приніс із собою «окопну правду» та розуміння проблем, з якими стикаються захисники України та їхні родини. Сьогодні він використовує свій бойовий та управлінський досвід для зміцнення обороноздатності регіону та підтримки ветеранів.
Про шлях від окопів до чиновницького кабінету, як бойовий досвід допомагає у співпраці з військовими та ветеранами, ключові завдання на посаді заступника голови Івано-Франківської ОВА, найближчі ініціативи щодо реалізації ветеранської політики в області, ротацію та політику – Володимир Бабанін поділився у ексклюзивному інтерв’ю «Західному кур’єру».
– Володимире Олександровичу, крайній раз ми записували з Вами інтерв’ю у квітні 2024, коли Ви були на посаді начальника Івано-Франківського ОТЦК та СП. З того часу у вашій кар’єрі відбулось чимало кардинальних змін. Поділіться, яким був ваш шлях до кабінету заступника голови ОВА?
– До вересня 2023 року я навіть у думці не припускав, що колись буду обіймати такі посади (усміхається). До ЗСУ я доєднався у 2015 році, протягом восьми років був бойовим командиром та виконував завдання на передовій. Коли Верховний Головнокомандувач ЗСУ Володимир Зеленський прийняв рішення відправити у відставку всіх начальників ТЦК та СП та замінити їх бойовими офіцерами з певними досягненнями та досвідом, мене було призначено на посаду начальника Івано-Франківського обласного ТЦК та СП. Скажу чесно, я був не у захваті від цього… Адже це кардинально різні напрямки – командування піхотним підрозділом і мобілізація.
Але ми – люди військові і рішення вищого командування не обговорюють, а приймаються до виконання. Мій перший термін на посаді начальника ТЦК та СП тривав рік – з 2 жовтня 2023 року до 30 вересня 2024 року. Згодом мені довірили формування та комплектування новоствореної 160-ї окремої механізованої бригади. Я вибув і з головою занурився у цю роботу. У лютому 2025 року надійшов наказ від вищого командування знову очолити Івано-Франківський ОТЦК та СП. Другий раз на цій посаді я пропрацював чотири місяці. Тих результатів, яких військове командування сподівалось побачити від мене в плані реалізації заходів з мобілізації, вони не побачили. У жовтні 2025 року Кабмін погодив призначення мене на посаду заступника голови Івано-Франківської ОВА.
– Ви вже більше півроку обіймаєте цю посаду. Чи вже вдалось влитись у колію державного управлінця?
– Відповідь на це запитання має дати суспільство, зокрема, та категорія, в інтересах якої я працюю – ветеранська спільнота Прикарпаття. Є певний досвід, бачення проблематики та шляхів вирішення, є ентузіазм і, найголовніше – бажання. Тому вважаю, що станом на сьогодні моя присутність на цій посаді є актуальною. Коли відчую, що роблю щось не у повному об’ємі або ефективності з моєї роботи не буде, тоді відійду в сторону.
– Тобто, на даний час Ви почуваєте себе на своєму місці?
– Не можу сказати, що у повному обсязі, але певне задоволення від цієї роботи я отримую, адже займаюсь тим спектром питань, які близькі до моєї попередньої діяльності. Зокрема, це впровадження та реалізація ветеранської політики на території області, взаємодія із правоохоронними органами, шефська допомога військовим частинам та оборонна робота.
– Як ваш бойовий досвід допомагає у співпраці з ветеранами?
– Військовий з військовим «говорять на одній мові». Я не бутафорний офіцер, який просидів на тилових посадах… Принаймні, мені ніхто не ставить питання: «А де ти був?» (усміхається). Всі знають, де був і що робив – починаючи з 2015-го і до середини 2023-го. Повномасштабку зустрів на фронті і пройшов всі на той момент «гарячі точки» – від звільнення Київщини та Житомирщини, боїв за Бахмут, Соледар у складі нашої «десятки» до контрнаступу на Запоріжжі у складі 128-ї Закарпатської бригади. Тому з боку військових та ветеранів відчувається довіра і це допомагає налагодити конструктивну співпрацю.
Маючи десятирічний досвід служби у ЗСУ, мені легко спілкуватись з командирами бригад, розуміти їхні потреби, на що потрібно звертати увагу першочергово, де і у якому місці підставляти плече. Інколи, навіть просто дати пораду, спираючись на власну «школу життя».
– Яке ключове завдання Ви поставили перед собою на 2026 рік?
– Найперше, цей рік я хочу присвятити обізнаності ветеранів області у плані реалізації їхніх законних прав. Станом на сьогодні кожен ветеран та ветеранка мають велику кількість програм підтримки різного роду – державних, обласних, у територіальних громадах. Але чим більше я спілкуюсь з ветеранською спільнотою, у черговий раз переконуюсь, що вони майже нічого про це не знають і більшість не використовує свої законні можливості. Саме над цим ми зараз активно працюємо. Зараз у кожній РДА області є створені відповідні відділи або управління ветеранської політики. Це плюс. У кожній територіальній громаді є визначена посадова особа, яка опікується ветеранами, родинами загиблих, зниклих безвісти та полонених. Це теж велике досягнення.
Хочу наголосити, що Україна – перша у світі країна, яка почала опікуватись проблемами ветеранів під час війни. Під час жодної світової чи локальної війни у Європі, США чи Азії проблемою ветеранів не займались, ними починали займатись тільки після завершення бойових дій. Україна, незважаючи на четвертий рік активної фази війни, дуже якісно запустила цей механізм і ефективно масштабує реалізацію ветеранської політики.
Одна проблема – це комунікація – змусити ветерана чітко і ясно усвідомити його права і дати можливість йому їх реалізувати. Решта речей вже передбачено. Після повернення з фронту більшість учасників бойових дій залишаються у власній «шкарлупі». Наше завдання – допомогти йому відкритись, довіритись і ефективно влитись у цивільне життя.
– Які ініціативи щодо реалізації ветеранської політики планується впровадити в Івано-Франківській області найближчим часом?
– Основні напрямки, які є актуальними на цей рік у плані реалізації ветеранської політики – це розвиток інституту фахівця із супроводу ветеранів, розширення мережі ветеранських просторів, якісне функціонування обласного ветеранського простору «Ветеран ПРО» і масштабування підготовки населення до національного спротиву.
Станом на сьогодні на Івано-Франківщині діє 107 фахіців із супроводу ветеранів. Щоб якісно забезпечити потреби та запити ветеранської спільноти у всіх громадах області є потреба у 130-ти таких спеціалістах. Одним із основних напрямків роботи на цей рік бачу якісне заповнення цих вакантних посад. Далі – це якісна робота з фахівцями із супроводу для того, щоб почати процес у зворотному напрямку, щоб імпульс йшов саме від фахівця до ветеранів, а не навпаки.
Повторюсь, зараз є дуже багато класних і крутих програм, якими ветерани не користуються, бо навіть не знають про них.
Ще один важливий напрямок – розвиток ветеранських просторів. Зараз на Прикарпатті діє 13 ветеранських центрів. Це ніби і немало, але, враховуючи кількість ветеранів, яка постійно збільшується, потрібно більше. Минулого року Івано-Франківщина за ініціативи голови ОВА Світлани Онищук потрапила у семірку проєктних областей для будівництва ветеранських просторів державного підпорядкування. Зараз завершується будівництво цього масштабного об’єкта на вулиці Богдана Хмельницького в Івано-Франківську, відкриття якого заплановане вже на літо цього року. Тут надаватимуть великий спектр послуг – від фізичної та психологічної реабілітації до надання юридичних та соціальних послуг. Впевнений, коли цей простір запрацює, ми зможе суттєво покращити реалізацію ветеранської політики в області. Також в Івано-Франківську триває будівництво реабілітаційного центру на базі ОКЛ. Відзначу, що станом на сьогодні цей об’єкт має високий рівень готовності. Нещодавно на Прикарпатті відкрили перший в Україні центр відновлення та реабілітації для ветеранів, створений за межами лікувальних закладів Національної гвардії та системи МВС. Ці заклади розширять можливості ветеранів щодо реалізації їхніх потреб у реабілітації та соціальній адаптації.
Восени 2025 року в області розпочав роботу Центр підготовки цивільного населення до національного спротиву, створений за підтримки Департаменту з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії із правоохоронними органами Івано-Франківської ОВА. Інструкторами у Центрі працюють ветерани, які мають державні нагороди, на жаль, і поранення, але мають велику жагу до просвітницької роботи. Основна мета – дати практичні навики якомога більшій кількості цивільного населення з домедичної, топографічної, вогневої, інженерної підготовки. В тому числі, програма занять включає і національно-патріотичне виховання.
Суспільство має бути готове до будь-якого розвитку подій. Хоча в Україні війна триває з 2014 року, пригадую початок повномасштабного вторгнення, коли ми звільняли певні території, я особисто бачив, що в екстремальних ситуаціях навіть деякі добровольці не знали порядку першочергових дій: надання першої медичної допомоги, в тому числі, накладання турнікета, як правильно використати зброю, щоб захистити себе. Розуміння алгоритмів дій у критичних ситуаціях (від цивільного захисту до інформаційної гігієни) знижує рівень тривожності. Впевненість приходить тоді, коли людина знає що і як робити.
– Зараз Ваша основна функція – допомогти «повернутись до життя» тим, хто пройшов горнило війни. Можете поділитись, яким був ваш особистий шлях від фронту до цивільного життя? Чи відчували труднощі під час адаптації?
– Мабуть, що так. Провівши майже десять років у ритмі командира, приймаючи активну участь в АТО, ООС, запеклих боях під час повномасштабного вторгнення, а потім в один момент прокинутись і відчути, що це все позаду і ти вже на узбіччі – було непросто. Це гнітило. Але доля подарувала мені шанс обійняти цю посаду, на якій я маю можливість, хоча б опосередковано бути дотичним до досягнення нашої спільної мети – наближення перемоги України. Це той спектр питань, який, в принципі, з усіх можливих напрямків в ОВА для мене є найближчий і де я можу бути фаховим і корисним.
– Однією із складових ветеранської політики є можливість отримати від держави сертифікати на придбання житла. Скільки на Прикарпатті людей вже отримали такі виплати і що для цього потрібно?
– Станом на сьогодні на Прикарпатті вручено 146 сертифікатів на придбання житла на суму 360 млн грн. 10 березня відбулось чергове вручення 13-ти таких сертифікатів. Їх отримали 11 ветеранів та двоє дітей полеглих Героїв. У 2026 році завдяки державній підтримці планується забезпечити житлом 149 ветеранів. На реалізацію цієї ініціативи передбачено близько 378,3 млн грн. Торік у межах програми компенсацію в області отримали 76 осіб з інвалідністю внаслідок війни І–ІІ групи та члени сімей загиблих Героїв на суму 182,6 млн грн.
Грошова компенсація належить особам з інвалідністю І–ІІ групи внаслідок війни, які не мають власного житла та перебувають на квартирному обліку. Розмір компенсації визначають комісії, які діють при РДА. Сума розраховується за спеціальною формулою, що враховує кількість членів сім’ї, норму площі, опосередковану вартість 1 м² у регіоні. В середньому – це приблизно два мільйони гривень і більше. Кошти надходять на особисті рахунки отримувачів та мають цільове призначення, тобто можуть бути використані тільки на придбання житла. Саме ж помешкання можна купувати у будь-якому місті Україні. Наразі 33 сім’ї вже скористалися цією можливістю та придбали житло на загальну суму 84 млн грн. Робота в цьому напрямі триває.
– Володимире Олександровичу, ви двічі очолювали Івано-Франківський ОТЦК та СП і на власному досвіді пізнали труднощі з мобілізаційними процесами. На жаль, на четвертому році повномасштабної війни ми бачимо, що і мобілізація, і рекрутинг провалені та все гостріше постає питання необхідності реформування діючої системи ТЦК та СП. Як, на вашу думку, змінити сприйняття мобілізації у суспільстві, враховуючи ваш досвід роботи з обох сторін – і як військового, і як посадовця?
– Недосконалість у сфері правозастосування законодавства і перекладання завдань по мобілізації тільки на плечі ТЦК призвела до того, що ми маємо зараз таке негативне ставлення до цієї структури і саботування суспільством мобілізації. У Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чітко зазначено порядок дій і відповідальних осіб за мобілізацію. З моменту оголошення воєнного стану в країні Генштаб робить на кожну область мобілізаційне розпорядження. Начальник ОТЦК та СП, отримавши мобілізаційне розпорядження, робить пропозиції голові ОВА. Далі голова ОВА робить відповідні мобілізаційні розпорядження головам РДА. РДА спільно з ТЦК та СП роблять оповіщення населення. А дальше голови територіальних громад, керівники установ, підприємств, організацій повинні забезпечити доставку військовозобов’язаних до центрів комплектуванням. ТЦК ж повинен забезпечити якісну військово-лікарську комісію, формування відповідних команд згідно військово-облікової спеціальності, доставити військовозобов’язаного до навчального центру або до військової частини. Крапка! Де у законодавстві записано, що представники ТЦК мають бігати за чоловіками і примусово доставляти їх до центрів комплектування?! Просто ця структура стала заручником ситуації, яка у нас склалась. У березні-квітні 2022 року не було ж «бусифікації». Навпаки, кількість охочих ставати на захист України перевищувала запити військових частин. Я сам це проходив, але раніше – у 2014 році, коли прийшов у ТЦК, щоб призватись, а мені сказали чекати своєї черги.
Я не схвалюю те, як зараз відбувається мобілізація – так не має бути в демократичній країні. Але при одній умові – якби б у нас не було війни та ризику втрати суверенітету. Я особисто бачив очі людей, які були в окупації, яких ми звільняли, і знаю, що ці люди пережили. А яким ресурсом ми маємо забезпечити наш суверенітет? Тільки комплектуванням Сил оборони України. На жаль, станом на сьогодні цим займається тільки одна інституція – ТЦК та СП за сприяння Національної поліції України. Треба чи не треба мобілізація? Так, треба! Поки ми не поборемо ворога вона має тривати. Альтернативи для воюючої країни немає! Мені теж неприємно бачити, коли когось ламають, силоміць пхають у бус, коли здоровий чоловік тікає чи плаче, коли кричать жінки і шарпають військових при виконанні, б’ють машини. Прикро і боляче чути про випадки, коли працівники ТЦК завдають травм військовозобов’язаним або навпаки – цивільні нападають на військовослужбовців.
Тож хочу звернутись до обох сторін. Якщо представники ТЦК перевищили свої повноваження – такі випадки є і ми не повинні їх ховати, вони мусять однозначно відповісти перед законом. Але така ж сама відповідальність повинна бути і з боку цивільних – якщо твій час прийшов, ти повинен піти і виконати свій громадянський обов’язок. Поки триває війна ідеального виходу з цієї ситуації немає і, напевне, не буде.
– Чи могло б вирішити питання встановлення чітких термінів військової служби?
– Могло б, але при одній умові – якщо ми своєчасно будемо поповнюватись. До прикладу, моя рідна «десятка» зайшла на Донбас 22 травня 2022 року і до сьогодні там знаходиться. Давайте виведемо цю бригаду – а хто зайде туди натомість? Лінія фронту відразу посунеться. Дедлайни мають бути не тільки по ротації, а й по комплектуванню. Фактично хлопці, які зараз на фронті, теж стали заручниками обставин: з однієї сторони – вони розуміють, що їх немає кому замінити, з іншої – вони настільки вже виснажені, що душа болить… Я знаю про що говорю. Так, під час АТО/ООС ми заходили у зону бойових дій на чіткі терміни. Найкоротша ротація у мене була п’ять місяців, найдовша – майже рік. Зараз ситуація зовсім інша – у нас немає ким замінити бійців. Буде ресурс – будуть чіткі терміни. Наразі, питання – неактуальне. Хоча б до мінімального припинення вогню. Все це просто політичні гасла.
– До речі, а як ви ставитесь до військових у політиці? Зараз саме вони мають найвищий рейтинг довіри в українському суспільстві (понад 90%), що робить їх потенційними представниками народу в органах влади. В людях, які пройшли війну, українці бачать силу, здатну на реальні реформи, подолання корупції та гарантію чесності. Чи здатні хлопці та дівчата, які прийдуть з фронту, навести порядок у країні?
– Щодо виборів, на мою думку, говорити передчасно. Бачимо, як динамічно розвивається війна, тому в першу чергу маємо сконцентруватись на захисті держави. Що стосується політики, то особисто я не схвалюю, коли військовослужбовці починають відстоювати інтереси тієї чи іншої партії чи окремих політиків. Звісно, кожен має свої власні переконання та симпатії, але, будучи діючим військовослужбовцем, від політики варто утриматись. Це моя позиція і я собі ніколи такого не дозволяв. Завжди був і залишаюсь досі безпартійним.
Щодо ветеранів у політиці, то це люди, які довели свою відданість Батьківщині у найважчі часи і вони мають найбільше моральне право брати активну участь у державотворенні. Однак, тут все залежить від рівня свідомості людини. Якщо це свідомий вибір, якщо є бажання і далі бути таким же відданим і патріотичним, яким ти був на фронті, є знання та бачення, як принести нові сенси у політику та розбудовувати країну, за яку вони воювали – я це тільки вітаю. Однак, існує небезпека маніпуляцій, коли політичні сили намагатимуться використати авторитет ветерана і за його спиною реалізовувати свої плани. А це вже погано.
Користуючись нагодою, хочу звернутись до ветеранів – хлопці і дівчата, ідіть і не бійтесь, опановуйте інші ділянки, реалізовуйте свій потенціал. Але – ніколи не відстоюйте чиїсь інтереси. Будьте свідомими і принциповими в тому, що робите! Я вірю, що ми обов’язково переможемо у цій війні і відбудуємо вільну Україну. І питомий вклад у розбудові країни має бути саме ветеранської спільноти. Але, повторюсь, свідомих ветеранів, які розуміють куди вони йдуть, для чого і що вони будуть реалізовувати.
Інтерв’ю записала Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар