Зроблено з любов'ю

Улітку, проходячи повз дитячий майданчик на Валах, можна побачити гурт людей, які завзято роблять руханку або сидять півколом біля жінки за синтезатором, усміхаються і співають. Так виглядає звичайний ранок у ГО «Об’єднані любов’ю». Сюди щодня приходять дорослі молоді люди, більшість з яких мають розлади аутистичного спектру, ДЦП, синдром Дауна чи ментальну інвалідність. Світ вони сприймають інакше, ніж їхні ровесники, і залишаються такими ж безпосередніми, як діти. Тому й називають їх тут дітьми, попри біологічний вік.

Громадська організація «Об’єднані любов’ю» працює в Івано-Франківську сім років. Її засновниця Марія Червак є мисткинею і дизайнеркою, власницею галереї «Етнопростір», і саме через творчі майстерні вона колись познайомилася з людьми, для яких згодом створила цей простір. Те, чим тут займаються, вона називає абілітацією, тобто реабілітацією через мистецтво. Сьогодні вихованці не просто малюють, шиють і вирізають. Вони виконують професійні замовлення і продають власні роботи.

Чи може організація, що працює з людьми з важкими діагнозами, вийти на самоокупність і не залежати від донатів? Як знайти талант там, де всі бачать тільки діагноз? І питання, яке стоїть в основі всього: чи готове суспільство сприймати людей з інвалідністю як повноправних своїх членів? Про це «Західний кур’єр» поспілкувався з Марією Червак.

Дорослі, яких називають дітьми

Ми знайомимося з вихованцями ГО «Об’єднані любов’ю» саме під час уроку музики. Молоді люди сидять півколом на стільцях, дехто у кріслі колісному. Галина Рогожа, соціальна працівниця організації і за сумісництвом музичний керівник, називає пісню, і всі підхоплюють «Червону руту». Це одна з улюблених композицій. Хтось співає точно, хтось просто гуде мелодію, хтось плескає в долоні. Ніхто не зауважує, що вийшло не так. Усміхаються всі без винятку.

Одразу після музики починається кулінарний майстер-клас. Сьогодні готують піцу. Вихованці беруть активну участь у кожному підготовчому етапі: носять стільці, готують інгредієнти, допомагають одне одному зав’язувати фартухи. Вони вишиті, з логотипом організації, як і футболки та косинки. Спершу їх зробила знайома майстриня, а тепер організація має власну вишивальну машинку і робить це сама.

Кулінарія тут раз на тиждень, уроки музики тричі. Загалом денна група працює щодня з ранку до вечора за розписаним графіком: руханка, молитва, малювання, музика, творчі заняття, робота в майстернях. Зараз в організації дванадцятеро вихованців, найстаршому з яких 44 роки. А також семеро дітей, які відвідували  літній табір організації — «На траві».

Засновниця ГО Марія Червак понад десять років працювала у власних етномайстернях, де навчала вишивки, ткацтва, гончарства, розпису і вітражу. Люди з інвалідністю приходили на її заняття, і для них вона робила все безкоштовно.

«Коли я почала працювати з цими людьми та їхніми батьками, вони були практично сам на сам зі своїми проблемами. Кожна друга така сім’я неповна, бо батько часто її покидає. Мама з дитиною лишається одна двадцять чотири на сім, можливості працювати вона також позбавлена. Це шалений тиск. І наша першочергова мета була дати можливість мамам працювати, мати час для себе, елементарно відвідати лікаря чи перукаря, поки за їхніми дітьми якісно наглядатимуть», — каже Марія Червак.

Спочатку йшлося про кілька годин на тиждень. Поступово діяльність розширилася, і з 2019 року «Об’єднані любов’ю» працюють як зареєстрована громадська організація. Сьогодні в ній чотири напрямки роботи: денна група перебування, інклюзивні майстерні для дітей, які приходять після школи, соціальне підприємництво і допомога родинам, що доглядають важкохворих і лежачих дітей. Послугами організації користуються понад 280 сімей.

Кожного вихованця Марія Червак знає поіменно, як і історію його родини.

«Кожен з наших вихованців особливий, і зовсім не через діагноз. Коли я кажу «особливий», я маю на увазі їхні унікальні таланти. Вони є у кожного, треба просто трошки терпіння, щоб їх побачити. Наприклад, наш вихованець Ромчик фантастично малює. А коли він разом з Юрою сідають робити свічки — це завжди просто ідеальна робота. Четверо наших вихованців люблять вишивати, можуть робити це зранку до вечора, лише з перервою на обід», — каже Марія Червак.

Один з таких випадків вона вважає показовим. Любчик прийшов до організації чотири роки тому і, за словами мами, вишивати не збирався.

«Мама казала, він не буде вишивати. А в нього кількість епілептичних приступів зменшилася вдвічі завдяки тому, що він почав це робити», — говорить засновниця ГО.

Між собою вихованці тримаються так, як тримаються в родині.

«Вони дуже здружилися, одне одного вдягають, годують. Як брати і сестри. Когось немає, вони плачуть і дуже хвилюються» — каже Марія Червак.

Замовлення замість донатів 

У приміщенні ГО «Об’єднані любов’ю» є особлива кімната. Тут стоїть повний набір професійного швейного обладнання: оверлок, розпошивальна та вишивальна машини, термопрес для гарячого тиснення. Це швейно-вишивальна майстерня, яку вдалося облаштувати за підтримки благодійників, і саме вона наближає організацію до того, до чого Марія Червак прагне найбільше.

«Наша мета зараз це самоокупність. У нас великі витрати — приватна оренда, комунальні послуги як для юридичної особи, розхідники для занять, триразове харчування для вихованців. Ми втомилися ходити по всіх з проханнями про підтримку. Тепер ми кажемо: зробіть у нас замовлення. Ми можемо все», — каже Марія Червак.

Замовити тут можна торбини, футболки, свічки з медової вощини, мило, прикраси, декор, сувеніри, скатертини. Найбільшим попитом користуються торбини, футболки та свічки.

Також нещодавно організація виграла міський грант на 3D-принтер, і в окремій кімнаті облаштовують технологічну майстерню.

Роботу вихованці виконують самі, і саме тут з’ясовується, у кого який талант.

«Кожен наш вихованець має дар до певного мистецтва: хтось малює, хтось вистригає, хтось міряє. Недавно ми готували замовлення на весілля: молода пара побувала в нас у гостях, побачила, що ми робимо, і замовила стильні свічки з медової вощини всім гостям, і ще торбинки. Цілих два-три тижні всі мали роботу», — розповідає Марія Червак.

Тут же виконують і замовлення від державних установ, вишивають шеврони для військових, в’яжуть шапки і маскувальні сітки, складають сухі душі. Для цього при організації діє однойменний благодійний фонд.

Частину виготовленого продають в інклюзивній крамничці, яку відкрили при організації. Саме крамничка, каже Марія Червак, дає змогу тримати інклюзивні майстерні для дітей безкоштовними.

У майстерні народилася і колекція вишиванок ручної роботи, яку нещодавно показали на Другому фестивалі інклюзивної творчості в краєзнавчому музеї у Ратуші. Крій і малюнок вишивок належать самій Марії Червак. Серед представлених на показі сорочок є вишиті самими вихованцями, а є роботи їхніх мам, які теж займаються в майстернях нарівні з дітьми. Частину образів на подіумі презентували самі вихованці.

Окрім показу, на фестивалі була виставка робіт, серед них картини з бісеру, які збирали місяцями, виступ інклюзивного театру з власними костюмами і танець на кріслах колісних.

Саме такі виходи на публіку Марія Червак вважає частиною роботи зі стереотипами, яка триває довше, ніж будь-який проєкт.

«За останні десять років ставлення до питання інклюзії змінилося на краще, але це все одно відбувається надто повільно. Колись нам не те, що грошей не хотіли дати, а взагалі називали «грішними», за те, чим ми займаємось. Ситуація вже не така критична, але все одно є великі прогалини. Приміром, якщо ми говоримо про освіту, то для класу, як на мене, треба спочатку провести навчання, як вони мали би поводитися з дитиною, яка має інвалідність. Питання, кого соціалізовувати: чи дитину, чи групу до дитини», — каже вона.

Найбільший бар’єр, за її словами, часто внутрішній, і долати його доводиться мамам.

«Одна мама розповідала, як коли в неї народилася дівчинка з інвалідністю, її власна мама забороняла виходити з квартири, щоб подружки у дворі не тикали пальцем. Це починається не зі стороннього, а зі свого кола. Найперший бар’єр — це мамі вийти за поріг», — каже вона.

Планів у організації більше, ніж можливостей, і всі вони впираються в одне питання.

«Проблема у нас одна, і це приміщення. Ми не маємо власного. Те, що нам пропонували від міста, на жаль, не підходить по площі — ми не помістимося там з майстернями і просто втратимо свою суть. Нам потрібен доступний поверх, бо ми в стані війни і не можемо розраховувати на ліфт», — каже Марія Червак.

Але коли Марія Червак говорить про те, заради чого це все, вона повертається до простої формули.

«Ми хочемо, щоб люди бачили не ту сторону, де ми з простягнутою рукою, а те, які ми є насправді. Сильні, незламні, талановиті. Я запрошую всіх хоча б раз прийти до нас в крамничку, в організацію, зробити замовлення. Я впевнена: кожен вийде звідси іншою людиною», — переконана Марія Червак.

Оксана ДЕНЕГА