Різдвяні історії старого Станиславова

На початку ХХ століття газета «Кур’єр станиславівський» неодноразово друкувала невеличкі історії про те, як святкували Різдво мешканці тогочасного міста. З цих дописів ми дізнаємося, як вони готувалися до свята, які подарунки дарували одне одному і якими смаколиками пригощалися за святковим столом. Тож запрошуємо вас зануритися в різдвяну атмосферу старого міста і відчути, як тодішні мешканці відрізнялися від нас і наскільки вони були на нас схожими.

Про рух у місті. 1904 рік

В останні дні це було помітно на кожному кроці – ще на небі не зарожевів світанок, а вже вся площа Ринок міста Ревери була сповнена життям. Наші старанні господині тіснилися біля крамниць на площі Ринок, а на Тринітарській площі повним ходом ішла торгівля ялинками. Рано-вранці розпочиналася торгівля на Рибній площі неподалік від вулиці Галицької, де у величезних кадках сотнями лежали рибини, призначені для святкового столу. У крамницях делікатесів теж було людно і шумно. Позникали з прилавків шинки, ковбаси і сальтисони. Панове, користаючись із того, що їхні чарівні половини зайняті підготовкою до свята, попивають пиво у рестораціях Гаубенштока і Квятковського. Бо кожна господиня мусить докласти багато старань, щоб нікому не уступити лаврів за неперевершений кулінарний талант.

Площа Ринок.

Але все минає на світі – доля і недоля – і свята також минають. У нас свята минули спокійно і радісно. Гарячковий передсвятковий рух врешті-решт звузився до родинного кола. У святковий вечір яскраво освітлені вікна ділилися яскравими кольорами з темними вулицями. Тут і там ялинка визирала крізь закрижанілі шиби у своїй розкішній діадемі блискучих прикрас. Бідна дітвора стояла на тротуарах перед такими вікнами і дивилася на цю небачену красу.  Десь у далині лунали звуки колядки, які переривав посвист заметілі. То хлопці з шопкою співали трохи фальшиво «Північ уже минула» і «Слався, Ісусе», щохвилини зігріваючи гарячим диханням змерзлі руки.

Про передсвяткові закупи. 1905 рік

«Моя мама приїхала до Станиславова на передсвяткові закупи, тож пополудні ми розпочали нашу мандрівку містом. Ходили ми довго, а вона все ще не могла вирішити, в кого ж залишити більшу частину своєї готівки. Тож я запропонував «для розігріву» цукерню Новорольського і Кровіцького. Гарячий чай, келишок коньяку і розкішні тістечка дуже покращили наш настрій. Йдемо вулицею Сапєжинською. Скільки ж тут людей! Нарешті моя мати вгледіла вивіску крамниці Теофіла Квятковського і незабаром ми вже виходили з неї, закупивши мало не половину всього товару. «То були запаси для дому, – повчально говорить мама. – А зараз нам час подумати й про Різдво». – «Тут поблизу є дрогерія Бібринга, – пропоную я несміливо. – Там можемо купити чудові парфуми для Льолі. А для коханого зятя можна підібрати щось у крамниці «A la ville de Londres» – остання мода, от-кутюр!». Мати погоджується, і я, навантажений, як той яремчанський кінь, з полегкістю чекаю швидкого завершення закупів. Купуємо подарунки і йдемо на легку вечерю до ресторану Гаубенштока.

Вулиця Сапєжинська – епіцентр передсвяткових закупів.

Я вже хотів гукнути фіакр, але мати не погоджується. Хоче зайти «по дорозі» до крамниць Юліана Поляка, Гуравського, Копача, Седлецького. Заходимо всюди і знову купуємо мало не половину товару. Не забуваємо зайти й до пропінації, щоб купити львівську горілку Бачевського. Нарешті сідаємо до фіакру, аж тут мати згадує собі, що має доручення зайти до книгарень Гасклера і Вайденфельда. Я обіцяю їй зробити це сам. Приїжджаємо додому, і я ледве вивантажую всі пакунки з фіакру. Падаю від утоми на диван і прошу матір налити мені келишок станиславівської горілки».

Про святкову кулінарію. 1911 рік

Остання неділя перед святами називається «золотою», тому що до відчинених цілий день крамниць так і пливуть гроші. Але цього року покупців менше, ніж зазвичай – причиною цього є й дорожнеча, і погана погода. Взагалі, ми з кожним роком відзначаємо свята все скромніше. Вже минули ті часи, коли на різдвяний стіл ми ставили кільканадцять страв лише з риби – смаженої, запеченої, в галяретці «на зимно» чи в майонезі. Колись свята служили нам для переїдання, а тепер для відпочинку. Тоді після свят найкращі заробітки мали аптекарі, а тепер це хіба що тільки святковий жарт.

Святкове сімейне фото, 1910-ті роки.

Лише молоді подружжя готуються до свят із величезним завзяттям. Молода господиня старанно студіює кулінарні книжки, закусивши губу, підраховує грами і літри, розтирає мигдаль, нарізає фініки й уважно спостерігає за тим, як піднімається дріжджове тісто. Мама, тітка і кузини поспішають із порадою в складних кулінарних випадках, а якщо їх немає поблизу, роль порадника виконує чоловік, який заодно виконує функцію цапа-відбувайла у випадку невдачі, тобто якщо пиріг підгорить або печиво вийде таким твердим, що ним можна замість ядер набивати гармати. Тільки через два – три роки молода пані нарешті навчиться пекти, але тоді вона вже не має на це охоти і купує випічку в цукерні.

Лише в передмісті Станиславова ще залишилися будинки, де є справжні пекарські печі. В такі будинки можна було би влаштовувати екскурсії, щоб ми знали, звідки беруться найсмачніші пироги і булки. Господині кидають до печі пригорщу муки, щоб за швидкістю її згоряння визначити температуру печі. Солом’яну мітлу на жердині вони вмочують у воду і вигортають з її допомогою попіл і вугілля. Випічку кладуть на довгу лопату і всувають її до печі.

Однак якщо для дорослих свята – це переважно привід для додаткових клопотів, то для дітей – це лише радість, на яку не впливає ні дорожнеча, ні прикрий передріздвяний дощ.

Про різдвяний вечір. 1910 рік

Описувати різдвяний вечір складно, бо неможливо охопити поглядом усього, що в цей вечір діється на вулицях міста. Тож ми спробуємо метод миттєвих знімків і спробуємо дізнатися, що в цей час роблять мешканці. Тільки не ображайтеся, якщо ці знімки вийдуть трохи невиразними, бо люди, які святкують, не дуже охоче позують до фотографії. Отже, різдвяний вечір, близько одинадцятої години. На площі Франца-Йозефа стоїть задумливий поліціянт, аж раптом у хід його думок вривається якийсь перехожий, чия права нога зовсім не слідкує за тим, що робить ліва. Хитаючись, перехожий підходить ближче до стража порядку і питає: «О, а чого пан поліціянт сидить тут, у місячному світлі? Пан що, лунатик?» – «Як ви вже напилися, то йдіть своєю дорогою! – гнівається поліціянт. – Бо я вас зараз затримаю!» – «А за що ж, пане поліціянте?» – «За рукав або за комір!»

Різдвяна листівка. Поч. ХХ ст.

Вулиця Сапєжинська, близько дванадцятої ночі. Сильний вітер шарпає вивіски крамниць. Тротуаром іде невеличка компанія – троє панів і три пані. «А знаєте, я більше люблю великодні свята, ніж різдвяні», – говорить один чоловік, тримаючи капелюх, щоб його не віднесло вітром. – «А то чого?» – питають його супутники. – «Бо я людина тиха і спокійна, а найбільша тиша панує саме у Велику п’ятницю. Тоді всі печуть паски, а під час випікання пасок не можна ні кричати, ні сваритися».

А ось різдвяна вечеря у поважному сімействі. До столу навіть запросили одного місцевого літератора, щоб він розважав гостей. Після того, як подали солодке, за столом западає тиша. Господарі вимогливо дивляться на літератора, щоб він розважив товариство. І він вимушено починає сипати дотепами: «Хто рано встає, той поспішає на потяг», «Де двоє б’ються – там нема поліціянта», «Гість до хати – срібна ложка з хати». Господиня після цього дотепу швидко встає й поспішає до кухні – очевидно, рахувати ложки. За хвилинку вона повертається спокійна і продовжує слухати, як літератор сипле жартами.

Сніжна зима 1917 р. Поштівка з колекції О. Гречаника.

У Княгинин-Гірці веселощі в самому розпалі. З кожної хати долинають гучні співи, які нікому не заважають, бо ж святкують усі. З усіх кутків чути веселі голоси: «Владзю, та налий панові вина і заграй на грамофоні!». Чути скрип, свист, писк – і нарешті грає мелодія старовинного романсу: «Ах, коханий, збудися зі свого сну, це я, твоя доля, до тебе прийшла!». «Ох! Аж мені серце заболіло! – крізь мелодію проривається чийсь голос. – А можна якусь веселішу пісню заграти, бо мені аж слабо робиться!»

Про ялинку. 1907 рік

Різдвяна ялинка не підкоряється жодним законам логіки чи порядку і має на то повне право. Коли дивишся на неї, мимоволі виникає думка про груші на вербі.  Бо біля позолочених яблук бачиш золотисті горіхи, помаранчі у власному кольорі, фініки, печиво… Вона також прикрашена цукровою трояндою з великоднього пляцка, яку зберегла ощадлива мама, квітами, виготовленими з білої шкіри, й пуп’янками тюльпанів із тонкого білого паперу. Тут же висить пряник у червоній обгортці, шоколадка у срібній і безліч різнобарвних карамельок. А ось на нитці гойдається чудернацька рибка, невідома науці, а поруч із нею гуска, коник і телятко. Звичайно, не бракує також голубів у різних барвах, але й це ще не кінець. Бо це ж ялинка, на ній має бути всього багато! Є тут і барвиста кулька, і лицар на дерев’яному конику, і годинник, що сяє золотистою фарбою. Є навіть знак технічного прогресу – маленький бляшаний автомобільчик! А на самому верху оселилися ангелики і орел або сокіл. І коли між ялинкових гілок загоряються свічки, діти дивляться на це диво в німому захваті, не здатні відвести від нього погляду.

Прикрашання ялинки. Фото, поч. ХХ ст.

Коло дітей метушаться старші члени сім’ї. Чоловік кладе під ялинку подарунок для дружини, а дружина – для чоловіка. Він дарує їй рукавички, капелюшок чи наймодніше боа, а вона йому – скриньку для сигар, краватку або також рукавички. І зазвичай жінка буває невдоволена подарунком: «Знову даруєш мені на Різдво те, що й так би купив», – надуває вона губки, але в глибині душі надзвичайно тішиться новому капелюшкові. Вона тут же вдягає його на себе і уявляє заздрісні обличчя приятельок, які побачать її в обнові.

«Ісусик лежить у яселках…», – тоненьким голоском починає співати колядку найстарша донька. Молодші діти з ентузіазмом підхоплюють мелодію, до них приєднуються батьки, і ось уже у вітальні лунає хор, який не завжди потрапляє у такт мелодії. З кухні виходить служниця Марися і також починає співати. Вогники свічок на ялинці поступово гаснуть, потривожені рухом повітря від співу, віск капає на прикраси. Батьки їдять тістечка і п’ють вино, а діти нарешті добираються до солодких ялинкових скарбів…».

Різдвяні історії зібрала Олена БУЧИК

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.