Перше інтерв’ю т.в.о. голови Івано-Франківської ОДА

Непублічний, неполітичний. Про нового т.в.о. голови Івано-Франківської ОДА, крім даних  з офіційної біографічної довідки, відомо вкрай мало. Віталій Федорів один із заступників «ексгубернатора» Олега Гончарука, якому вдалося зберегти посаду в команді Дениса Шмигаля. Очевидно, виявлену таким чином довіру нового керівництва він виправдав.  Адже після призначення Шмигаля на посаду віцепрем’єра України саме Федорів очолив Івано-Франківську ОДА, нехай і з приставкою «т.в.о.».

Кар’єра Віталія Васильовича розпочалася на початку 2000-х з посади економіста в обласному фінвідділі. Продовжилась у регіональному КРУ (після реформи Держфінінспекції), де Федорів майже десять років працював заступником начальника (з 2007 по 2016 роки).

У 2016-му професійний фінансист несподівано змінив вектор діяльності, ставши штатним працівником обласного Департаменту охорони здоров’я. Звідти у 2018-му він перейшов на посаду заступника голови ОДА Олега Гончарука. В команді Гончарука, а згодом і Шмигаля Федорів курував  медицину  та «гуманітарку».

Чому наступником Дениса Шмигаля на посаді став саме Федорів? Як на Прикарпатті проходять реформи і чи впливає на цей процес опір суспільства? Чи готова область зустріти коронавірус? Про все це Віталій Федорів розповів у інтерв’ю «Західному кур’єру».

– Минуло більше місяця з того часу, як обов’язок керувати Івано-Франківською областю де-факто ліг на ваші плечі. Коли вам стало відомо, що ваш попередник Денис Шмигаль переходить на посаду у Кабмін, а його крісло успадкуєте саме ви?

–  Про те, що Денис Анатолійович йде на підвищення в Кабмін, я дізнався, пам’ятаю точно, 17 січня. Після робочого дня Денис Шмигаль зібрав усіх заступників. Ми тоді обговорювали проміжні результати нашої роботи та основні напрямки, де варто вносити корективи. Одному з колег на мобільний надійшло повідомлення з інформацією ЗМІ про те, що Дениса Анато­лійовича  буде призначено на посаду віцепрем’єр-міністра України. Тоді вже і сам Денис Анатолійович зізнався, що, відправляючись того вечора у відря­дження до Києва, ще не встиг сказати нам головної причини цієї поїздки. І що на свою посаду в область він уже не повернеться. На запитання, кому буде надано доручення тимчасово його замінити, Денис Анатолі­йович кивнув на мене – так сталося, що за збігом випадковостей у той вечір саме я сидів по центру стола, ніби на місці головуючого.

Дещо пізніше я отримав дзвінок із Офісу Президента, де після співбесіди прийняли рішення про підготовку відповідного указу Президента про моє призначення на посаду т.в.о. голови Івано-Франківської ОДА.

– Отже, на посаду вас рекомендував Денис Шмигаль?

– Так, думаю, саме він суттєво вплинув на це рішення Офісу Президента. Але ні для кого з нашої команди це не стало несподіванкою.

– Чому ж він зупинив увагу саме на вашій кандидатурі?

– Я пройшов немалий професійний шлях. Від спеціаліста фінвідділу до заступника керівника Контрольно-ревізійного управління. Я був наймолодшим в Україні на той час, хто обіймав таку посаду. Мені було всього тридцять років. Робота в КРУ – це велика школа. Мабуть, це зіграло велику роль.

Але насправді наша заступницька команда сформована з професіоналів. Право бути т.в.о. голови заслужено міг би отримати кожен.

– Однак отримали ви. Ви кажете, це виключно завдяки досвіду успішного фінансиста, управлінця. Денис Шмигаль роздивився у вас ці якості за той короткий термін, що ви працювали його заступником? Чи вам все ж доводилось перетинатися раніше? Адже ще на етапі формування команди Шмигаль говорив, що вас, єдиного з команди Гончарука, точно бачить на заступницькій посаді.

– Ні, раніше ми з Денисом Анатолі­йовичем не перетиналися. Але на моєму шляху було достатньо професійних управлінців. Це люди, які керували потужними структурами і точно могли розгледіти, може людина розвиватися чи ні, є в неї потенціал чи немає. Мене вони помітили. Я, своєю чергою, зав­жди старався взяти від них максимум досвіду. Так було і з Денисом Анатолі­йовичем. Його досвід для мене надзвичайно повчальний. Це один із топменеджерів України у сфері економіки.

– Ви одразу без сумнівів погодились стати на чолі області? Адже маємо багато прецедентів в Україні, коли «губернаторів» звільняють за кілька місяців перебування на посту з офіційним формулюванням – «через відсутність результатів роботи». Хоч усі вони на початку подавали великі надії…

– Мене підбадьорює те, що я точно знаю: в нашої області є розуміння і підтримка в Києві. Щодо своїх можливостей, теж не маю сумнівів, адже маю відповідні знання і досвід. Якщо з’явиться остаточний указ Президента про моє призначення головою ОДА, я готовий будувати в нашій області ту структуру, яка забезпечить всі потреби та виправдає надії людей.

– Щодо приставки т.в.о. до вашої посади. Це має вигляд того, що зараз ви, як й інші т.в.о. голів ОДА по Україні, проходите в очах Президента випробувальний термін.

– Можливо, так і є. Напевно, «здалека» важко відразу прийняти остаточне рішення, може людина займати якусь посаду чи ні. Найкращий вихід тут почекати якийсь період, подивитися, як зміняться при новому керівникові соціально-економічні показники, надходження до бюджетів. Зараз є багато викликів, до яких ми стараємось бути готовими.

– Ви знаєте, скільки конкретно часу до вас «придивлятимуться»?

– Сподіваюсь, що недовго (Сміється. – Ред.).

– Як ви ставитесь до ініціативи Кабміну та особисто Олексія Гончарука з 2020 року почати процес оцінювання діяльності голів ОДА за новою методикою, створити ранжування.  На вашу думку, це дійсно ефективна модель у наших умовах? 

– Така модель потрібна однозначно. Це робиться не для того, щоб когось показати в поганому, а когось у доброму світлі. Система оцінювання побудована так, що кожна область буде конкурувати сама з собою. Наприклад, за перший квартал ми перевиконали бюджет на 6%, а за другий – тільки на 3%. Це сигнал для керівника області переглянути, що він зробив не так. І так за кожним показником. Всього їх буде 25-26.

Тобто такий підхід допомагатиме керівникам бути більш ефективними.

– Поки ви виконуєте обов’язки голови ОДА, хто виконує ваші як заступника? 

– Теж я. Галузь охорони здоров’я для мене дуже близька, є багато викликів медичної реформи. Цей напрямок я не готовий делегувати нікому. Навіть якщо буду призначений головою ОДА.

– Яким чином поєднання двох посад позначається на ефективності вашої роботи?

– Доводиться більше працювати. Зараз мій робочий день найшвидше завершується о 20:00. Та і загалом керівник ОДА має перейматися у повній мірі питаннями усіх галузей.

– Інші члени керівної команди ОДА сприйняли вас як нового керівника? Чи будете формувати власну команду в перспективі?

– Ми працюємо без жодних непорозумінь. У нас чіткий алгоритм дій, який ми розробили на самому початку. Кожен заступник за своїм профілем ви­значив п’ять першочергових проблем. Таким чином ми розставили пріоритети. Тому працюємо як злагоджений механізм.

Зараз область зайшла в кінцеві фази реалізації всіх реформ. Це торкнеться і облдержадміністрацій, які як органи будуть розформовані. Буде впроваджено інститут префектів. Міняти когось із команди в цей період я не бачу сенсу. Наше спільне завдання – забезпечити успішне завершення в області усіх реформ.

– Як би ви оцінили стан просування в області реформ? Що вдається краще, а де ми відстаємо?

– Найуспішніша реформа – це однозначно децентралізація. За успішністю її проведення наша область входить у п’ятірку кращих по Україні. За кошти інфраструктурної субвенції громади, які об’єдналися добровільно, реалізували багато непідйомних до децентралізації проєктів. Освітлення в селах, дитячі, спортивні майданчики. До реформи реалізувати це в таких кількостях було б неможливо.

Не зовсім гладко проходить медична реформа. Думаю, головна причина цього – брак комунікації. Це призводить до того, що люди не сприймають реформи правильно, виходять на протести.

– Те, що зараз працівники медичної галузі активно опираються реформі, не завадить медзакладам Прикарпаття успішно перейти до другого етапу реформи, який стартує у квітні?

– Звичайно, процес опору є. Люди не знають, що їх чекає. Медичних субвенцій не буде, заклади фінансуватиме Національна служба здоров’я. Основна проблема полягає в тому, що поки немає чіткого розуміння, скільки заклад буде отримувати коштів, коли реформується. З цієї причини в області поширюється інформація про можливі вивільнення. А ті, хто залишиться, нібито будуть отримувати мінімальну зарплату.  Але ціль реформи – не зменшення зарплат чи ліквідація закладів. Навпаки, збільшення зарплат, покращення медичного забезпечення.

Звісно, оптимізації не уникнути. Не може бути так, що в закладі, який за день приймає одного пацієнта, працює в штаті сто людей. А якість медичних послуг, попри роздутий штат, там іноді межує з летальними ризиками.

Наша область перша в Україні за кількістю медперсоналу на десять тисяч населення. І мова не йде про лікарів. Їх навпаки не вистачає. В системі охорони здоров’я дуже багато обслу­говуючого персоналу. Господарських, фінансових служб.

Що стосується лікарів, то в їхній роботі теж можливі переформатування. Наприклад, лікар із туберкульозного диспансеру перейде на роботу в амбулаторію чи центральну лікарню. Але люди не задоволені, бо, як правило, на нове місце роботи важче добиратися з дому. Але хіба це ключова проблема?

Коли в області впроваджувалася реформа первинки, я, на той час заступник директора Департаменту охорони здоров’я, безпосередньо відповідав за фінансову частину її впровадження. Тоді працівники медичної спільноти, колективи – всі говорили, що це не вдасться, реформа неправильна. Але коли сьогодні я їх запитую, чи хочуть вони повернутися до попередніх умов, отримую однозначну відповідь – ні, не хочемо. Тому що в них зросла заробітна плата, зараз це мінімум 10 тисяч гривень. Немає заборгованостей.

Так само буде і з другим етапом. Моє переконання – за рік всі визнають, що ця реформа – це прорив. А безпосередньо пацієнти з першого дня її впровадження, тобто з першого квітня, відчують до себе більшу увагу та краще обслуговування. Бо в центрі всіх реформ – пересічна людина.

Щодо медперсоналу, шлях реформи я готовий пройти з ними спільно. Слухати, зустрічатися, роз’яснювати. Словом, робити все для того, щоб цей процес у нашій області пройшов менш болісно.

– Є незадоволені і тим, як рухається реформа децентралізації. Часто населені пункти не хочуть об’єднуватися з тими, кого їм нав’язують. Як ви відноситесь до ідеї недобровільного об’єднання ОТГ?

– Перспективний план громад області був створений ще в 2015 році. Тоді там було визначено «білі плями» – громади, які не були віднесені до конкретних ОТГ. Часу було достатньо. На мій погляд, реформа мала б завершитися до 2020 року. Але цього не відбулося. Тому я вважаю, що крапку в цьому доведеться поставити Уряду.

Тим більше, що зараз довкола питань, пов’язаних із децентралізацією, виникає багато маніпуляцій. До процесу підключилися політичні сили, незабаром місцеві вибори. Потенційні кандидати хочуть «підсобити» виборцям. Це неправильно. В окремих селах ситуація доходить до великої напруги.

– Які такі проблемні точки є в області в плані формування ОТГ?

– Наприклад, село Трач. Велика час­тина громади хоче до Косова, інша – до Матеївецької ОТГ (Коломийський район. – Ред.).  Сільська рада, включно з головою, проголосувала за входження села до Косівської ОТГ. Водночас велика група людей не погоджується з цим рішенням. Ми як орган влади маємо керуватись офіційним рішенням представницького органу. А опоненти приєднання до Косова вимагають від нас фактично незаконних дій. Важко пояснити, що виконавча влада не може ставати в цих питаннях ні на чий бік. Люди повинні визначитися самі. Інак­ше втрачається сам принцип добровільності реформи децентралізації.

Також проблемний у цьому плані Верховинський район. Там на процес впливає багато факторів: гірська місцевість, відповідно погане сполучення між населеними пунктами.

Щодо всіх конфліктних ситуацій буде проведено остаточні слухання спочатку в Києві, потім на місцях. Це теж, до речі, ініціатива Дениса Шмигаля. На цих зустрічах має бути дося­гнута консолідація.

– Попри те, що 2020-й оголошений на Прикарпатті роком доріг і мостів, люди продовжують перекривати одні дороги, вимагаючи ремонту інших. Останній такий прецедент виник на Рожнятівщині кілька тижнів тому. Ще раніше люди протестували з аналогічними меседжами під ОДА. Вимогу людей задо­вільнять?

– Виходити на мирні протести – це право людей. В нас в області 3000 км місцевих доріг і відремонтувати всі одночасно немає можливості. Навіть попри те, що дороги ніколи не стояли в такому пріоритеті, як зараз. Змінився сам підхід до будівництва доріг. Ми відходимо від ямкового ремонту. Використовуватиметься якісна технологія з гарантією. За кошти, які ми маємо сьогодні, а це приблизно 400 млн грн, можна працювати тільки поступово.

Ситуація могла б змінитися, якби до цього процесу більш активно долучалися  бюджети сіл, ОТГ. Ми ж чуємо звіти Держаудитслужби про те, що посадовці місцевих органів самоврядування призначають собі незаконні надбавки, премії. Замість того, щоб за ці кошти хоча б частково вирішити проблеми доріг у своїй зоні відповідальності. Для початку можна хоча б прочистити фоси. Але протестувати, звісно, простіше.

– Можете озвучити перелік доріг, яким пощастить бути відремонтованими у цьому році? Яким чином визначалася пріоритетність?

– В нашій області 1000 км доріг державного значення, і за останні п’ять років 60% з них було відремонтовано. Найбільш критичний стан дорожнього покриття у нас в напрямку Тернополя і Мукачева. На такі ремонти нам  виділено майже 400 млн грн. Але зараз маємо інформацію про те, що цей ресурс для області буде значно збільшено. Тому є сподівання, що основні питання державних доріг у цьому році ми закриємо.

Що стосується місцевих доріг, наразі сформованого  списку немає. Ми зібрали пропозиції щодо цього від ОТГ, РДА та райрад. Орієнтовний час формування переліку доріг для ремонту в цьому році – середина березня.

Пріоритетними будуть ті дороги, на яких ремонтні роботи були розпочаті, але не завершені. Умовно залишилось доробити кілька метрів. Другий пріоритет – це навантаження на дорогу. Наразі в нас визначено 7 доріг обласного значення, які проходять через 71 населений пункт. На їх ремонт ми плануємо залучити кошти ДФРР, для цього уже розроблена проєктно-кошторисна документація. Але для розуміння: наша річна потреба – 3-4 млрд грн. А щоб відремонтувати всі дороги – 15 млрд.

Тому хочу звернутися до громад. Конструктивні пропозиції  щодо пріоритетності ремонту доріг обов’язково будуть враховані. Але з вашого боку має бути розуміння, що на дорогу, яка уже була відремонтована за великі кошти, ми не зможемо зараз виділити таку ж суму на другий шар асфальту. Бо в області є населені пункти, де взагалі немає проїзду. Прошу до цих речей відноситися з розумінням. Дороги буде відремонтовано, але на це потрібен час.

– Ще один виклик для області – коронавірус. Його вже виявили в Італії, де багато заробітчан із Прикарпаття. Чи готові медичні заклади області за необхідності виявити і прийняти таких пацієнтів? 

– В області вже створено комісію з цього питання, яка об’єднала гендиректорів інфекційних лікарень, епідеміологів. В нас є тест-системи для ви­значення коронавірусу. Ми посилюємо заходи контролю пасажирів на кордоні, в нашому аеропорту. Також в області буде проводитись інформаційна кампанія, куди звертатися людині, яка виявила в себе відповідні симптоми.

У нашій обласній інфекційній лікарні вже обладнано п’ять палат для цих потреб. Але все ж сподіваємось, що використовувати їх не доведеться.

– У вашій офіційній біографії є один перелом. Ваша кар’єра держслужбовця починалася з посад економіста у фінуправлінні ОДА, згодом ви були заступником начальника КРУ області, після реформи – Держфінінспекції. В 2016-му ви чомусь змінили профіль – повернулись в ОДА, але вже на посаду в Департамент охорони здоров’я. Чому професійний фінансист подався у медичну галузь?

– Я теж колись не думав, що немедик може працювати в Департаменті охорони здоров’я. Але саме департамент охорони здоров’я був і залишається основним розпорядником коштів обласного бюджету. Питома вага бюджету охорони здоров’я в загальних видатках обласного бюджету складає щонайменше 50-60%. Тому на початку я там був фактично фінансовим директором.

Але працюючи в оточенні медичної спільноти, я багато вчився, слухав про що говорять на нарадах. Коли курував реформу первинки, багато спілкувався з лікарями. Навіть записував окремі терміни, щоб запам’ятати їх значення. Це був непростий, але цікавий досвід.

– Дружина ваша також поєднує в роботі медицину і фінанси. Працює у бухгалтерії Центральної міської клінічної лікарні. Це співпадіння?

– Як би то не виглядало, але насправді співпадіння. Це дійсно так. Моя дружина хоч і працює бухгалтером, але до медицини явно має нахил. Можна так сказати, вдома інколи виконує функції сімейного лікаря (Сміється. – Ред.).

 Розмовляла Оксана ГЛУШКЕВИЧ 

 

 

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.

Ми у Facebook


Це вікно зникне через 20 seconds