Сто років тому юні мешканці Станиславова докладали чималих зусиль, аби отримати освіту. Але омріяне свідоцтво про закінчення гімназії, реальної школи чи вчительської семінарії далеко не завжди гарантувало подальший життєвий успіх – пише “Західний кур’єр“.
У 1902 році газета «Кур’єр станиславівський» надрукувала статтю, зміст якої близький і нашим сучасникам: «Навчання вже практично завершилося. Цілорічна праця за кілька днів буде винагороджена довгожданим свідоцтвом. Серце схвильовано б’ється під мундиром, і тисячі рук молодих людей потягнуться за цим документом.
Кращі оцінки чи гірші, але він відкриває перед молоддю ворота свободи. Хтось поспішає до кравця, аби пришив на комір нову нашивку чи замінив чотири срібні нашивки на одну золоту (нова срібна нашивка пришивалася з переходом у кожний наступний клас, а золоту носили учні, які успішно перейшли до старших класів – авт.).
Крім них, є ще й ті, хто, отримавши свідоцтво про закінчення навчання, скидають із себе мундир гімназиста чи учня реальної школи, вдягають звичайний одяг і безкарно пускають на вулиці кільця диму з сигарет, грають у більярд чи вільно фліртують. Це веселіший бік академічного життя. Але коли минають хвилини радості, знову постає понурий привид майбутнього. Ті, перед якими відкриваються двері вищих навчальних закладів, розмірковують, який же з них вибрати. То неправда, що наш край бідаків і неписьменних страждає надвиробництвом інтелігенції. Він страждає на брак виробництва як такого. Що має робити адвокат чи нотаріус там, де немає підприємств і транзакцій, де знайде заняття технік, якщо нічого не виробляється, кого має лікувати лікар, якщо більша частина людей не має ні грошей, ні освіти, а отже, не усвідомлює важливості лікарської допомоги і не може за неї заплатити? Але молоді люди все ж не втрачають надії у своє світле майбутнє…»
Газета «Кур’єр станиславівський» від 6 липня 1902 року
Підготувала Олена БУЧИК
Залишити коментар