Більшість банальностей щодо гірських пейзажів або магії Карпат з цього допису викреслено. Навіщо повторюватися, коли про це вже сказали більш кваліфіковані дописувачі? Люди прагнуть до Карпат з усієї країни, іноді заради одного єдиного дня. Франківців серед туристів майже немає.
Приблизно раз на тиждень я опиняюсь у горах. Цьому захопленню багато років, і з’явилося воно ще задовго до мого депутатства. Мені пощастило народитися і жити поруч із Карпатами, втім, як і вам. А якщо вже трапилося таке щастя, то, напевно, нерозумно ним не користуватися.
Хто буває в горах або хоча б іноді робить вилазки на природу, знає, що на плаях прийнято вітатися. Не упускаю нагоди обмінятися привітаннями і навіть перекинутися двома-трьома словами з мандрівниками. Мовляв, хто? звідки? куди?
Впевнений, що немає у Франківську людей, яких не турбує доля наших Карпат. Кажу «наших» і тут мене наче щось зупиняє. У цій показній турботі не відчувається ваги або щирості. Адже «моє» означає те, що належить мені. Те, чим користуюся, що зберігаю, що маю добре знати і не сплутаю ні з чим.
«Моє» можна замінити словом – рідне. А це, своєю чергою, означає щось близьке, цінне, знайоме з дитинства. Може, тому й не ходять франківці в гори, що з дитинства недостатньо плекають відчуття «своїх Карпат»?
Інфраструктура – є, маршрути – є, кваліфіковані провідники – є… Мало хто знає, але у нас у місті є навіть інструктори скелелазіння та спеціальна стіна для тренувань! Однак франківців серед переможців або призерів національних змагань немає.
Що маємо – не дбаємо…
Ми непомітно впадаємо у залежність від соцмереж, мультимедійних платформ та інших атрибутів нового світу. Не хочеться виглядати захисником архаїки, однак усі навколо в інтернеті, особливо підлітки, молодь.
Боротьба за вподобайки часто штовхає дітей до неадекватних вчинків, спотворює картину світу в незміцнілому розумі. Тож не дивно, що топновиною Івано-Франківська стає день народження блогерки, а не вихід нового роману нашого земляка. До речі, рекомендую до вашої уваги свіжий твір Юрія Андруховича «Радіо ніч».
Боротися з безлімітним інтернетом – нерозумно. А ось конкурувати – потрібно.
Збирайте друзів, беріть дітей і йдіть у гори! Бо справжнє життя може бути тільки в горах, як каже ще один наш відомий земляк Тарас Прохасько. Тепер одноденний похід називається модним словом хайкінг. Я сам готовий поєднати власне хобі з громадською діяльністю і водити групи цікавими маршрутами.
Як вам ідея запрошувати у такі походи відомих франківців? Наприклад, письменників, художників? Ось це є справжня згуртованість громади! Адже гори – вони як загальна доля. Гори зближують. Люди в горах стають відкритими. Сходив з людиною в гори – мов породичався.
Ще одна властивість гір – лікувати душу і проясняти розум. З давніх-давен люди йшли в гори у пошуках відповідей, а може, і для того, щоб ставити собі правильні запитання. Одним словом, гори допомагають прийти до себе. Те, що сьогодні називається реабілітацією і ретрітом, наші предки практикували з прадавніх часів. Природа і спокій запускають в організмі відновлюючі процеси. Тому кажуть: гори лікують.
Як батько учасника бойових дій на Донбасі, я не з чуток знаю, у якому стані хлопці повертаються з війни додому. Одним вдається більш-менш нормально інтегруватися у мирне життя. Для інших зміна життєвої парадигми з бойового стану на мирний стає не меншим стресом, ніж перебування на лінії фронту.
Психологи, напевно, опишуть цей стан більш професійно і розгорнуто. Однак навіть фахівці не стануть сперечатися з тим, що реабілітація є вкрай важливою.
Вважаю, що походи в гори слід включити у програму підтримки учасників АТО/ООС та їхніх сімей, які фінансуються бюджетами різних рівнів.
А якщо дозволяють бюджетні кошти, то можна організовувати стаціонарні бази відпочинку і табори сезонного або цілорічного типу. Тим більше, що завдяки зусиллям деяких ветеранських громадських організацій подібний досвід вже є. Потрібно його масштабувати. Ми зобов’язані піклуватися про наших воїнів.
Ігор САВАРИН
Залишити коментар