З другої половини ХІХ століття серед мешканців Станиславова помітно зросла популярність походів у гори. Цьому значною мірою сприяло заснування в 1876 році станиславівського відділення польського Татранського товариства – громадської організації, яка займалася розвитком туризму у Східних Карпатах.
У місті також діяв туристичний відділ при польському спортивно-руханковому товаристві «Сокіл», заснований 28 лютого 1908 року.
Станиславівські модниці під час гірських екскурсій демонстрували вишукані, але цілком непрактичні туалети, бо тодішня мода не терпіла трактувань, а вимагала абсолютного послуху. Навіть у гори дами мусили вирушати в корсеті, довгих сукнях і вузеньких туфельках. Не забували вони й про капелюшки і парасольки.
На зламі ХІХ і ХХ століть у моді були капелюхи з перами та багатим декором, які гірський вітер просто зривав із голів. Тож не дивно, що під час гірських екскурсій нерідко можна було спостерігати такі сцени: «Як піднявся вітер, усі дамські капелюхи були в повітрі. Послужливі панове побігли за ними, гублячи по дорозі й власні головні убори. Капелюшки то припадали до землі, то неслися донизу з чудернацькими підскоками.
Найшвидше біг якийсь товстий пан, бо, видно, капелюх його дружини був дуже дорогим. Той капелюшок зачепився стрічкою за якийсь кущ, і втішений товстун похапцем потягнувся за ним, але спіткнувся об камінь і упав. Капелюшок, визволений з полону, радісно зринув догори, підхоплений вітром, а потім полетів у глибоке провалля.
Панове, чиє полювання за капелюшками минуло вдаліше, тріумфально поверталися зі своїми трофеями. А дами тим часом мали клопіт із зачісками, з яких повипадали всі шпильки. Вони нахилялися, щоб відшукати ті шпильки у траві, а розбишака-вітер, користаючись із нахиленої пози дам, накривав їхні голови спідницями, зрадливо демонструючи всі таємниці мереживної білизни. Бідолашні пані опускалися на землю, щоб уникнути компрометації».
Підготувала Олена БУЧИК
Залишити коментар