Вибори ректора Івано-Франківського національного медуніверситету – подія, що привернула до себе увагу не лише медичної спільноти міста. Їхній перебіг обговорювали в соцмережах, політичних колах та чиновницьких кабінетах.
Боротьба за ректорське крісло була запеклою. Декан медичного факультету Роман Яцишин, який переміг у другому турі виборчої гонки, отримавши вдвічі більше голосів за суперника Миколу Островського, з самого початку вважався більш досвідченим та впливовим. Тож, у нинішні непрості часи, обираючи між прогресивним новатором Островським, та авторитетним і стійким до політичних змін Яцишиним, колектив схилився до ректора, за яким університет, як очікується, буде, мов за кам’яною стіною.
Сьогодні Роман Іванович Яцишин очікує офіційного наказу про своє призначення та підписання контракту із МОЗ. А поки триває цей тягучий бюрократичний процес, «Західний кур’єр» розпитав у майбутнього ректора про пріоритети в роботі, перші кроки на новій посаді та давно обговорюване з’єднання ІФНМУ з Прикарпатським національним університетом ім. Василя Стефаника.
– Романе Івановичу, чи вдалося вам зберегти конструктивні стосунки з опонентами і тією частиною колективу, яка голосувала не за вас?
– Вибори вже позаду. Цей період тривав шість місяців, і проглядаючи його в ретроспективі, можу сказати, що спочатку це була стадія становлення. Треба було зібратися з думками, створити програму розвитку університету, оцінити свої шанси. Далі, коли почався безпосередній виборчий процес, це був етап важкої праці. Треба було донести свої ідеї різним людям. Всім «милим», звичайно, не будеш. Тим більше, моя програма не розроблялася, як популістична. Як на мене, вона правдива і реальна до втілення. Але тільки в командній роботі. Мене питають, яка в тебе команда, з ким ти йдеш? А я відповідаю, що в команді ректора не може бути п’ять чи десять людей. Команда – це весь університет. Кожна людина, яка тут працює, є частинкою команди і має працювати на реалізацію пунктів, прописаних у програмі. Якщо хтось долучається до цієї справи і підсилює її, то це справді член колективу. Якщо ж людина працює на спротив, то до неї велике питання, що вона тут робить.
Чи є зараз роз’єднання університету на табори? Я сподіваюся і вірю, що нема. Мій опонент – голова Вченої ради. Нам разом будувати нові плани і працювати над їх втіленням. Ми не є опонентами по життю, а всього лише по виборах.
– Якими будуть ваші перші кроки на новій посаді після призначення?
– Зараз ми стоїмо на порозі нової приймальної кампанії. В цьому році ми хочемо змінити підходи до агітації абітурієнтів. Стати цікавими для них не тільки місією «білого халата». А тим, що наш студент – це не просто фаховий медик. А також патріот і людина затребувана в суспільстві.
Паралельно з роботою приймальної комісії, ми будемо робити все для того, щоб люди, які будуть повертатися з фронту, могли в будь-який час відвідати наш університет, навчатися у нас. Тому другий крок це безбар’єрність. Університет має бути доступним усім відвідувачам і ми повинні в кожному корпусі створити такі умови.
Третя складова це міжнародні проєкти. Ми повинні стати ще цікавішими для світових партнерів, щоб після війни реалізувати ті напрямки, які ми зараз закладаємо.
Ще один напрямок – це лікувальна робота. Ми повинні стати лідером у цій сфері. Мова йде і про нашу університетську клініку, і про роботу наших випускників, де б вони не працювали. Всі інші пункти, закладені в моїй програмі, теж будуть паралельно втілюватися.
– Один з пунктів вашої програми – збільшення контингенту студентів. Яким чином це буде реалізовуватися?
– Тут в нас є дві стратегії. Перш за все, це якісне наповнення тих програм, які ми вже маємо, а не штучне збільшення їх кількості. Йдеться про медицину, педіатрію, фізичну терапію, стоматологію, фармацію і так далі.
В останні роки ми не добирали ту кількість здобувачів освіти, яку могли б. Для цього були об’єктивні причини. Зменшення кількості абітурієнтів апріорі в Україні, виїзд багатьох молодих людей закордон. Але, якщо зробити акцент саме на притік студентів до нас, то ми зможемо це виправити.
Разом з тим, виклики часу вимагають від нас і нових програм. Це громадське здоров’я, менеджмент в охороні здоров’я, медична психологія. Це ті програми, які зараз потрібні для держави і будуть затребувані в найближчі роки. Після перемоги, коли повернуться всі наші військові, ми повинні їх, перш за все, реабілітувати. Як фізично, так і ментально. Крім військових, є люди, які потерпають від війни, не будучи на війні. Це ВПО і ті, хто після виїзду закордон повернуться в Україну. Їх психологічними проблемами повинна займатися медична галузь. Тому контингент студентів ми будемо розширювати також за рахунок цих нових програм.
Хотілося б, звичайно, повернутися до практики навчання в нас студентів з інших країн. І ми віримо, що після перемоги зможемо відпрацювати цей механізм. Зараз, в перші дні після обрання ректором, я проводжу по кілька нарад в день з представниками посольств тих держав, які ми хочемо залучити до співпраці. З кожним з них встановлюється комунікація і робиться все для того, щоб навіть під час військового стану ми могли запрошувати до себе на навчання студентів з інших держав.
– Згідно з вашим планом, на базі університету має бути створено фонд, який накопичуватиме кошти для реалізації спеціальних медичних проєктів. Розкажіть детальніше про це, зокрема звідки фонд буде наповнюватися?
– За багато років роботи в університеті ми зіткнулися з тим, що молоді вчені, особливо на теоретичних кафедрах, не мають мотивації залишатися в Україні. Зарплати відверто низькі. А без доступу до лікувальної роботи, за рік-два люди стають взагалі не вмотивовані фінансово. Створення такого фонду дало б можливість спонсорувати молодіжні проєкти, преміювати молодих вчених. З фонду університету проплачувати такі гранти нема можливості. Фінансування очікується від європейських партнерів за грантовою системою.
– Цікавий пункт вашої програми – упровадження дієвого рейтингу викладачів. Що це за задум? І на що цей рейтинг впливатиме?
– Це теж про мотивацію. Викладачів постійно годують ідеями, що їхній університет має бути найкращим і слугувати прикладом. Це добра історія. Але в кожній історії мають бути переможці, а решта до цих переможців тягнутися. Рейтинг покаже, хто працює найбільше. Хто заслуговує преміального стимулювання. Хто заслуговує представляти наш заклад на міжнародних форумах. Рейтинг – це не про «урівнялівку», а виключно про мотивацію.
– Кращі викладачі будуть визначатися успішністю студентів?
– Це історія не про студентів, а суто про викладачів. Нам не вдавалося відбудувати такий рейтинг останніх п’ять років. Рейтинг викладача буде визначати його освітня, наукова, міжнародна діяльність та лікувальна робота. Всі ці показники будуть сумуватися і виходити на позначку в рейтингу в кінці року.
– Цей рейтинг буде публічним?
– Безумовно. Звичайно, хтось має бути останнім. На цьому ми акцентувати увагу не будемо і ніяких санкцій до викладачів не буде застосовуватися. Але тим, хто буде на вершині, буде приділена належна увага.
– Розкажіть про ідею модернізації басейну університету для реабілітації військових. Це дуже масштабний і дороговартісний проєкт.
– Водні технології дуже ефективні в реабілітології. Ми маємо добрий плавальний басейн, який використовувався для студентів. То чому б його не використати для реабілітації наших поранених воїнів після фронту?
Реконструкція басейну передбачає дві складових. Це внутрішнє наповнення басейну засобами безбар’єрності та енергозберігаючі технології. Зараз басейн може функціонувати лише в опалювальний сезон. Тому ми будемо працювати над тим, щоб мати власне енергозабезпечення та, щоб воно ефективно працювало.
– Який бюджет цього проєкту?
– Бюджет, безумовно, прораховувався. Цифру поки сказати не можу, бо вона має бути озвучена спочатку на рівні міністерства. Але, однозначно, до цього проєкту ми будемо залучати партнерів. Як українських, так і європейських.
– Одне з важливих питань, яке хвилює колектив – з’єднання ІФНМУ з Прикарпатським національним університетом ім. Стефаника. Університети тісно між собою співпрацюють. В ПНУ є потужно розвинені кафедри, близькі до медицини. Чи планується, зараз чи пізніше, така оптимізація?
– Я не йшов би на посаду ректора з ідеєю об’єднати нас із кимось. Медична освіта в Україні завжди розвивалася окремо від загальної освітньої технології. Ми підпорядковані МОЗ. І я вважаю, що сучасний медик має готуватися в суто медичних вишах.
Я впевнений, що об’єднання нас з більшим університетом не дасть нам кращої якості освіти. В нас немає спільних програм. Ми не підсилимось якимись новими технологіями, але можемо втратити власне «я».
Зараз, коли відбувається реформа медицини, руйнувати медичні школи недоцільно. Коли йде війна і країні потрібні якісні медичні кадри, робити реформації в їх підготовці неправильно. Тому, на моє переконання, ми маємо зберегти свою автономність заради підготовки дійсно якісних лікарів.
Щодо нашого сусіда ПНУ, ми розвиваємось паралельно з ними і ми можемо один одного підсилювати, будучи незалежними суб’єктами в добрій конкуренції.
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар