Координаторка Західного регіону ГО «Полігон 56 Бердянськ» та представниця Спілки родин 110-ї ОМБр Анна Михайлишин чекає з полону чоловіка.
Він служив у 110-ій ОМБр і потрапив в полон рівно два роки тому, 1 квітня 2022 року, пише Західний кур’єр.
«Тоді ми і втратили з ним будь-які контакти. Наразі ми не маємо ні телефонного зв’язку, який передбачений Женевськими конвенціями, ні будь-якого іншого спілкування. Це стосується не тільки мене, а й всіх родичів військовополонених. Листи ми пишемо через Національне інформаційне бюро, але вони до хлопців не доходять. Дозволу на дзвінки полоненим не дають», – ділиться Анна Михайлишин.
За два роки жінка не чула, не бачила свого чоловіка та не отримувала про нього жодних звісток від повернених з полону.
«Перед останнім обміном полонених у січні цього року була пауза сім місяців, коли не обмінювали нікого. Зараз знову затишшя, відповідно, немає і в кого питати», – каже Анна Михайлишин.
На підтримку військовополонених в Івано-Франківську Анна Михайлишин організовувала футбольний матч. Також зі своєю громадською організацією активно долучається до акцій родичів військовополонених та зниклих безвісти, які проходять у нашому місті.
«Ці акції дуже потрібні і в Івано-Франківську, і у Києві, і всюди, де це можливо. Вони організовані в жодному разі не для того, щоб когось скомпрометувати, сказати, що хтось щось не робить. Ні, ці акції навпаки для підтримки таких самих сімей, як ми, які мають родичів військовополонених, розшукують зниклих безвісти. Там ми знайомимось, спілкуємось, підтримуємо один одного, ділимось переживаннями, інформацією», – пояснює громадська активістка.
Мирні акції також покликані донести меседж світові про необхідність підтримки українських військовополонених.
«Ми, як громадські організації, як родини полонених, маємо звертати на себе увагу міжнародної спільноти, не дати про себе забути. Ми – це голос, серце і душа полонених. На наших акціях ми маємо донести світові, що ми боремося самі і просимо допомоги та підтримки в інших. Ми хочемо звернутися, зокрема до Міжнародного комітету Червоного хреста, що він має працювати ефективніше в рамках конвенцій. Зокрема забезпечувати нашим військовим хоча б можливість телефонного дзвінка один раз на якийсь період, або іншим чином активізувати з боку російської сторони процес офіційного підтвердження перебування особи в полоні. Бо бачимо, що часто з полону повертаються ті, хто у нас вважався зниклим безвісти», – зазначає Анна Михайлишин.
За її словами, тільки міжнародна спільнота може пришвидшити процес обміну військовополоненими. Особливо полонених з тих підрозділів, яких Росія не хоче віддавати. Це зокрема «Азов», коломийська «десятка».
«Деякі підрозділи з невідомих причин російська сторона не хоче подавати на обмін. З 110-ї бригади мого чоловіка за два роки було обміняно всього 12 людей, – каже Анна Михайлишин. – Якщо взяти регіонально Прикарпаття, то від початку повномасштабного вторгнення, наших земляків було обміняно теж дуже мало. Менше півсотні. З Івано-Франківська, за моєю інформацією, обміняти вдалося всього одну людину».
З державною владою комунікація є, говорить Анна Михайлишин.
«Нас чують і допомагають. Ми цінуємо, що процес обміну вдалося налагодити в той час, коли в країні ще триває війна. Але нам потрібно шукати посередництва третіх країн для пришвидшення обмінів. Нещодавно була зустріч, яку проводив наш Омбудсмен Дмитро Лубінець, за участі Омбудсмена Туреччини, яка якраз могла б стати потрібною нам країною-третьою стороною. На цю зустріч було запрошено понад 800 українських родин, яким надали можливість внести пропозиції для турецького уповноваженого з прав людини, які б він міг донести до російської сторони. Після того він спілкувався з Москальковою, його допустили до наших полонених в російській колонії.
Моєю пропозицією зокрема було, оскільки в мусульман зараз Рамадан, а в нас наближаються Великодні свята, хоча б спробувати в цей період звернутися до Росії з тим, щоб міжнародні організації відвідали наших військовополонених на території РФ, передати їм від нас посилки. Хотілося б більше такої комунікації», – додає Анна Михайлишин.
Залишити коментар