В селі Потік Рогатинської громади, де зростав Герой Богдан Романчук, відкрили пам’ятну дошку на честь загиблого військового. Встановили її на будівлі початкового закладу освіти, де навчався у юні роки наш захисник.
Про це повідомили у Рогатинській громаді, пише Західний кур’єр.
На захід з нагоди відкриття меморіального знака завітали дружина, маленький син Героя, батьки, брат, родина, побратими. Зійшлось багато жителів села представників влади, педагогів й маленьких школярів.
“Богдан Романчук дуже радів би цьому, бо безмежно любив діток, багато робив у своєму житті, щоб молодь України зростала гідною і в пошані до Бога, рідної землі. Він мріяв про велику сім’ю у вільній державі, але 7 грудня 2022 року його група потрапила в засідку на острові Білогрудий, що на Херсонщині. Два місяці розвідник 63-й окремої механізованої бригади Корпусу резерву ЗСУ Богдан Романчук був у списку зниклих безвісти. 8 лютого Рогатинська громада провела його дорогою до вічного спочинку, а 13 березня Ярина народила довгоочікуваного первістка Марка”, – йдеться в повідомленні.
«Мій син любив життя, любив Бога і любив Україну. Дуже любив Україну, – ділилася на церемонії відкриття мати Надія Романчук. – Пам’ятаю, коли Богдан закінчив п’ятий клас, ми здійснили піше паломництво в Житомирську область. У святому місці мій маленький син одягнув на шию параман, елемент одягу ченця. Кажу йому: «Сину, тобі зарано. Ти ще замалий таке вирішувати». На що дитина відповіла мені: «Ні, мамо, я хочу служити Богові. І я буду Йому служити». З ним Богдана поховали».
Коли почалась Революція Гідності Богдан Романчук був в епіцентрі подій у Києві, у 2014 — 2018 роках волонтерив, возив воїнам на Схід, зокрема й в Маріуполь, продукти, амуніцію. А згодом і сам приєднався до 8-го окремого батальйону “Аратта”.
«Мій син казав, що буде велика війна і коли це станеться, то піде захищати Україну. Попереджав про це під час освічення й майбутню дружину Яринку, – згадує Надія Миронівна. – У перші дні повномасштабного вторгнення Богдан добровільно приєднався до 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву ЗСУ”. Жінка пригадує як останній раз приїхав додому у День Незалежності. Говорив батькам, що “у це свято картоплі не копаємо, а йдемо в церкву молитися за волю України”.
Того дня у храм прийшло небагато людей. Цього ж року у День Незалежності потіцька церковця була заповнена… Тільки, на жаль, у ній з сім’єю не було Богдана Романчука.
Залишити коментар