Інтерв’ю з новопризначеним головою Івано-Франківського апеляційного суду

Наприкінці вересня цього року Івано-Франківський апеляційний суд отримав нового керівника. Віталій Девляшевський офіційно змінив на посаді голови свого багаторічного попередника Богдана Гриновецького, який подав у відставку після десяти років головування.

Про головні кар’єрні віхи на шляху від судді до очільника суду другої інстанції, виклики воєнного часу для служителів Феміди, справедливу заробітну плату для суддів та показники, з якими Івано-Франківський апеляційний суд наближається до завершення року, Віталій Девляшевський розповів у інтерв’ю «Західному кур’єру».

30 років в апеляції

– Віталію Анатолійовичу, чи вдалося вам повністю увійти в курс справ після свого багаторічного попередника Богдана Гриновецького?

– Вдалося. Це було нескладно, оскільки до цього шість років я перебував на посаді заступника голови. За цей період набув відповідного адміністративного досвіду. Не один місяць виконував обов’язки голови апеляційного суду в період його відсутності. Тому і обов’язки голови, і проблемні питання я добре знаю.

– Коли і чому ви обрали юриспруденцію як сферу діяльності? Як прийшли в судову систему?

– Юриспруденцію як сферу діяльності я обрав ще в старших класах школи. В моїй сім’ї юристів не було. Бажання здобути фах правознавця сформувалося в мене виключно під впливом книг, фільмів про роботу правоохоронних органів, розслідування кримінальних справ.

Вищу юридичну освіту я здобув у Львівському державному університеті імені І. Франка, який закінчив у 1984 році. Того ж року, за юридичним розподілом був направлений у Юридичну консультацію міста Івано-Франківськ. Після стажування, мене зарахували туди у штат.

В цій установі тоді працювали дуже досвідчені адвокати. Я вдячний їм за досвід, який вони мені передали. Я досі вважаю, що робота адвоката найскладніша в юриспруденції. В Юридичній консультації Івано-Франківська я здобув свій перший адвокатський досвід і практику, добре себе зарекомендував. Тому в червні 1992 року мені запропонували стати кандидатом на посаду судді Івано-Франківського міського суду. У червні того ж року на цю посаду мене було обрано рішенням  сесії обласної ради.

В Івано-Франківському міському суді я працював недовго. В той час відбувалася реорганізація обласного суду, там збільшували суддівський штат. Мені запропонували перейти на роботу судді туди. Тобто, з січня 1994 року я приступив до роботи в Івано-Франківському обласному суді, який сьогодні має назву Івано-Франківський апеляційний суд. Цього року в мене ювілей – 30 років в апеляції. З початку роботи в суді другої інстанції і дотепер я є суддею палати у цивільних справах.

– Які найрезонансніші справи вам доводилося розглядати в кар’єрі судді?

– Цікавих справ було багато – і кримінальних, і цивільних. Але найбільше мені запам’яталася одна. Я розглядав її одразу після обрання суддею Івано-Франківського міського суду. Двох мешканців міста обвинувачували у грабежі. Я дотепер пам’ятаю і прізвище потерпілого, і обвинувачених, які були «широко відомі в певних колах». Кримінальні авторитети іншими словами. Це були 90-ті роки, на судовому засіданні обвинувачені зібрали повний зал «вболівальників». Їм висували звинувачення у викраденні дуже дорогих золотих монет царської чеканки. Потерпілий оголосив про намір їх продати, а обвинувачені прикинулись покупцями і заволоділи ними.

Ця справа запам’яталася мені тому, що це був дуже кваліфіковано виконаний грабіж. Все було продумано до дрібниць. Слідству не вдавалося зібрати необхідні докази, тому справу двічі повертали на дорозслідування. Зрештою, після другого дорозслідування, я виніс обвинувальний вирок, з яким погодилися вищі інстанції. А викрадені монети, між іншим, так і не знайшли…

Серед цивільних справ є більш свіжіші резонансні приклади. В 2021 році я розглядав справу про визначення місця проживання неповнолітнього хлопця. Його мати, громадянка Німеччини, звернулася з відповідним позовом до свого колишнього чоловіка, який, разом з дитиною, проживав в Івано-Франківську. Розгляд справи був складний, але після ряду експертиз та розмови з дитиною, я виніс рішення про те, щоб залишити дитину з батьком. Верховний суд погодився з моїм рішенням.

Також в 2022 році я розглядав справу про звинувачення стоматолога в неякісній медичній допомозі. Мешканка Богородчан судилася з приватним стоматологом Франківська. Мова йшла про халатно зроблене протезування. Міський суд відмовив потерпілій в задоволенні позову про стягнення матеріальних і моральних збитків, бо у неї не було письмового договору про надання медичної допомоги з обвинуваченим. Але це поширене явище. Майже ніхто такі договори зі стоматологами не підписує. Відтак, жінка мала лише переписку з лікарем в одному з месенджерів та деякі квитанції. Апеляційний суд оцінив це як докази, з чим погодився і Верховний суд. Таким чином, мною було скасоване рішення міського суду і ухвалено нове – про задоволення позовних вимог. Потерпіла отримала понад 70 тисяч матеріальної і моральної компенсації. Цю справу, як приклад вирішення подібних спорів, Верховний суд розіслав в усі суди України для ознайомлення.

«Я був вражений реакцією людей на мою декларацію про доходи»

– Поділіться вашою історією успіху на шляху до заступника голови апеляційного суду і врешті його очільника.

– Ніякого секрету немає. В першу чергу, треба добросовісно виконувати обов’язки судді. Основна ділянка роботи будь-якого судді – це розгляд справ. Навіть у голови суду стовідсоткове навантаження в цьому плані.

Друге, це правило моралі. Моє «золоте» таке: стався до всіх так, як хочеш, щоб відносились до тебе. Не важливо, хто перед тобою: колеги, учасники судових справ, громадяни.

На посаді заступника голови я теж старався завжди виправдовувати довіру колег, які мене обрали. І, видно, мені це вдалося. Бо довіру суддів завоювати дуже складно. Це я вам як суддя кажу.

– Не секрет, що суддя – одна з найбільш оплачуваних посад в Україні. Як ви вважаєте, чи справедливі доходи від заробітної плати отримують судді в нашій державі в час війни та дефіциту держбюджету?

– В суддів різних інстанцій зарплата різна. В першій інстанції вона майже наполовину менша, ніж в апеляції. В Верховному суді ще вища, ніж у нас. Але зарплата судді це не привілей. Це гарантія його незалежності. Це світова практика. Щоб суддя цінував свою роботу і при вирішення справ виходив тільки з вимог закону, а не інших критеріїв. Крім того, високу заробітну плату судді стали отримувати лише в 2017-18 році. І тільки ті, хто здав кваліфікаційні іспити.

Безумовно, в судовій системі не обходиться без корупції. І це прикро. Маємо яскравий приклад у Верховному суді. Даний факт сильно підірвав авторитет всієї судової гілки влади. Але подібні інциденти, на жаль, маємо чи не в кожній структурі – поліції, МСЕК, прокуратурі і так далі. Корупцію треба викорінювати в масштабах всієї держави, а не тільки в судовій системі. Але суд, як завжди, отримує на свою адресу найбільше негативу від суспільства.

Я був вражений реакцією людей в інтернет-мережі на мою особисту декларацію про доходи. Тому користуючись нагодою, хочу також дати на цю тему коментар. Як і інші судді, я подаю щорічну декларацію про доходи з 2011 року. Частина майна, вказаного у декларації, була отримана як спадок. Але більшість задекларованого придбано мною спільно з дружиною, яка тривалий час працює в Івано-Франківську приватним нотаріусом. Ми разом практично з університету і обоє маємо по 40 років стажу. Всі доходи підтверджені документально, нічого не приховано. Тому з цього приводу мені спокійно і легко.

На мою думку, враховуючи кваліфікацію, навантаження і те, що конкретно в нашому суді кожен суддя має право піти у відставку, високі заробітні плати – це стимул для суддів не йти з посад. Ми і так відчуваємо гострий брак суддівських кадрів. Уявіть, що буде, якщо всі судді Івано-Франківського апеляційного суду підуть у відставку, бо мають на це право. Буде колапс. Люди роками чекатимуть ухвалу, приміром, на стягнення аліментів.

500 справ в рік на одного суддю

– Ще до початку повномасштабного вторгнення суди першої інстанції по всій Україні скаржились на надміру високе навантаження на суддів, яке після 24 лютого 2022 зросло ще більше. Яка ситуація з цим зараз у Івано-Франківському апеляційному суді?

– Згідно зі штатним розписом, в нашому суді передбачено 27 посад суддів. А у нас працює всього 15 суддів, з яких один незабаром набуде граничного віку для перебування на посаді і буде звільнений. Отже, до кінця року в нас залишиться 14 суддів, тобто всього половина від передбаченої кількості кадрів.

Ми маємо п’ятьох суддів в палаті з розгляду кримінальних справ та десятьох в цивільній палаті. Навантаження на одного суддю зараз складає вдвічі більше норми, а в окремих випадках і втричі.

Двоє суддів кримінальної палати в 2015 році перевилися до нас з апеляційних судів Донецька та Луганська. Одна суддя з Луганського суду – в цивільну.

Після повномасштабного вторгнення, два роки тому, судді апеляційних судів прифронтових областей також перевелися до нас на роботу у відрядження. До нас прийшли троє суддів в цивільну та один у кримінальну палату. Всі кваліфіковані професіонали. Це нас трохи розвантажило. Тому зараз, якщо в нашій практиці трапляється затримання строків розгляду, то воно незначне.

Але все одно, сьогодні ми працюємо в умовах суттєвої нестачі суддівських кадрів. Станом на кінець листопада, ми маємо в середньому 173 розглянуті справи на одного суддю цивільної палати та 176 справ на одного суддю кримінальної. Плюс 196 адміністративних проваджень, які також розглядаються суддями-криміналістами. Але всі показники, крім адміністративних справ, треба множити на три, бо судочинство в апеляції відправляється колегіально, по троє суддів. Тобто, якщо один суддя головує в розгляді 173-х справ, то ще в 346-х він приймає участь колегіально. Разом виходить понад 500 справ. Це багато. Це велика інтенсивність роботи.

Замінити будь-якого суддю, який здатен працювати в такому режимі роботи, буде дуже складно. Навіть ті кадри, які прийдуть до нас з судів першої інстанції, з адвокатури чи наукових кадрів, не зможуть працювати в такому темпі відразу. Потрібно мінімум 5-6 років.

– Звідки виникла ця проблема? Чому вакансію судді так складно закрити?

– Проблема виникла ще у 2015-16 роках, після пенсійної та судової реформи. Тоді багато суддів не пройшли кваліфікаційні іспити. Паралельно із пенсійною реформою, це призвело до втрати судовою системою третини суддів, якщо не більше. Загалом по Україні ми маємо більше 2000 вакансій суддів у різних судах.

Вакансії важко заповнити через складний, довгий, багатоетапний відбір. Вища кваліфікаційна комісія суддів розпочала конкурс на відбір кандидатів в судді апеляції в грудні минулого року, і напевно він триватиме до кінця наступного року, бо там дуже багато щаблів. Від тестів на знання законів до співбесіди на доброчесність і перевірки когнітивних даних.

З нашої області ми маємо понад 50 претендентів. Але коли вони стануть суддями і куди саме їх буде направлено, невідомо. Є випадки, коли претенденти на посаду судді, які пройшли всі тести і кваліфікаційні відбори, не можуть приступити до роботи через формальність – відсутність церемоніального підпису Президента. Один з кандидатів з нашої області, який сьогодні вже працює суддею, чекав на цей підпис сім років.

Військові злочини, «штучні» позови та земельні спори

– Як повномасштабна війна вплинула на роботу обласного апеляційного суду?

– Відразу після початку війни ми мали зниження активності розгляду справ десь на 20%. Потім поступово число позовів пішло вгору. В 2021 році ми мали 7872 розглянуті справи, в 2022 – 6072, в 2023 – 7310. А в поточному році ми маємо вже 6938 розглянутих позовів. Тобто, є тенденція до збільшення. 2024 рік за кількістю розглянутих справ, ми прогнозовано завершимо з вищими навіть за довоєнні показниками. Громадяни активно відстоюють свої права у суді, і це добре. Бо, якщо люди йдуть в суд, то це завжди цивілізований метод вирішення конфліктів.

Ми вже навчилися працювати і в умовах повітряних тривог, і постійних псевдозамінувань. Безумовно, це гальмує розгляд справ. Але суттєво на показники не впливає.

– В яких напрямках судочинства кількість справ збільшилась у порівнянні з довоєнним періодом? 

– Серед кримінальних справ збільшилась кількість майнових злочинів. В період воєнного стану посилилась кримінальна відповідальність. В нашому суді був випадок, коли обвинувачений за викрадення пляшки дорогого віскі з супермаркету отримав реальний строк. В мирний час він би відбувся умовним терміном.

З’явилась нова категорія проваджень – за обвинуваченням у злочинах проти основ безпеки держави. Також вимальовується тенденція до збільшення кількості обвинувачень у військових злочинах, таких як дезертирство. Таких справ поки не дуже багато. В цьому році ми маємо на розгляді вже 10 таких справ. Але їх кількість прогнозовано буде зростати.

В цивільній палаті збільшилась кількість позовів про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, про позбавлення материнських прав. Велика частина таких позовів є штучними, коли жінки йдуть на такий крок, щоб забезпечити чоловікові так звану бронь від мобілізації. Кількість таких розглядів також зростає.

Також збільшується кількість позовів про встановлення юридичних фактів. Нещодавно я розглядав справу, де мати мала розбіжності в документах з загиблим на війні сином. І не могла отримати виплати від держави. Такі позови вже непоодинокі з’являються.

В нашій області в апеляції традиційного багато земельних спорів. Істотна кількість за позовами прокурорів щодо земельних ділянок біля Буковелю, в Надвірнянському районі, в Яремче. Ми маємо сотні таких розглядів.

– Яка ваша думка щодо створення окремих військових судів?

– На зборах суддів в травні цього року вже була визначена окрема спеціалізація суддів з розгляду кримінальних справ з обвинувачення у скоєнні військових злочинів. Щодо цього вже є напрацьовані окремі законопроєкти у парламенті. Ця ініціатива потрібна, але реалізувати зараз її буде складно через загальний брак суддів в Україні. Я вважаю, це головна проблема українського судочинства станом на зараз.

Інтерв’ю записала Оксана ДЕНЕГА