Вітюк Андрій Богданович – захисник України з Дзвиняцької громади.
Народився 9 січня 1995 року в селі Космач. Після закінчення школи навчався в Івано-Франківському ліцеї, а потім вступив до Інженерно-економічного інституту (ІФНТУНГ) на спеціальність «Геодезія та картографія». Після завершення навчання працював за різними спеціальностями, зокрема й за кордоном, пише Західний кур’єр з посиланням на Дзвиняцьку громаду.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій не став чекати. 13 березня 2022 року отримав повістку і вже наступного дня, 14 березня, був у місці дислокації.
«Це був мій вибір, і по-іншому я б не зміг», – говорить Андрій.
Рідним казав, що поїде на навчання на 2-3 тижні, але насправді воно тривало всього два дні. Проте, навіть це його не зупинило.
Андрій Вітюк проходить службу в Державній прикордонній службі, у Луганському прикордонному загоні, в прикордонній комендатурі швидкого реагування №1. Він – навідник автоматичного станкового гранатомета, а його підрозділ має символічну назву – «Помста».
За час служби Андрій брав участь у боях у найгарячіших точках:
- Лиман,
- Святогірськ,
- Рубіжне,
- Серебрянський ліс на Луганщині,
- село Іванівське на Бахмутському напрямку.
Зараз він перебуває на Одещині.
За службу та хоробрість Андрій Вітюк отримав низку нагород:
- Медаль «За сприяння Збройним Силам України»,
- Нагрудний знак «За мужність в охороні державного кордону»,
- Відзнаку за захист Рубіжного.
Позивний «Голлівуд» отримав за свою постійну посмішку та невиправний оптимізм.
У 2023 році Андрій пройшов місячне навчання в Королівстві Іспанії. Незважаючи на мовний бар’єр, спільну мову з інструкторами знаходили: спілкувалися англійською або через перекладача.
«Було дуже спекотно, – пригадує Андрій, – але ставлення іспанців до нас було надзвичайно теплим».
Під час боїв отримав осколкове поранення в ногу, але не звернув на це увагу, бо допомагав пораненому побратиму. Після цього ще два тижні продовжував виконувати бойові завдання. Лише через пів року дізнався, що уламок залишився в нозі.
Війна кардинально змінила Андрія і він не приховує цього.
«Так, війна змінює всіх… Але в кращий бік», – говорить наш захисник.
За три роки багато його побратимів загинули або зникли безвісти. Із тих, хто був із ним з перших днів, залишився лише один – і той також із Івано-Франківщини.
Коли мова заходить про майбутнє України після війни, Андрій замислюється.
«Втрати дуже великі… Чи може це бути перемогою?» – з болем говорить він.
Проте, незважаючи на всі труднощі, він продовжує боротьбу, адже знає, що разом із побратимами бореться за життя, за рідну землю, за майбутнє України.
Залишити коментар