Солдат Василь Гавор на позивний «Бакс» загинув 30 березня 2025 року поблизу Торського Краматорського району Донецької області.
Василь Гавор народився 26 липня 1985 року в мальовничому селі Воскресинці, інформують в Рогатинській громаді, пише Західний кур’єр.
“Разом із сестрою зростав у люблячій християнській сім’ї. Дитинство навчило майбутнього захисника істинної любові до цього непростого світу. Він змалку розумів: Бог, рідна земля і праця – три святині, які треба берегти. І не просто чув ці слова від батьків, а намагався жити за ними. Зростав звичайним хлопчиком – допитливим, щирим, завжди усміхненим. Друзям запам’ятався як людина, яка завжди допомагала і якій довіряли. Обожнював футбол. У місцевій команді його вважали «воскресинцівським Буффоном» – жоден м’яч не проходив повз ворота. Стояв на них, як справжній страж, навіть не підозрюючи, що одного дня йому доведеться захищати не футбольні, а життєво важливі рубежі”, – йдеться в повідомленні.
У 1992 році Василь пішов до першого класу Воскресинцівської школи-садка І-ІІ ступенів, а згодом продовжив навчання у Васючинській ЗОШ І-ІІІ ст. Після школи, у 2003-му, вступив до Івано-Франківського професійного училища, де здобув фах столяра. Працював у Бурштині, Сваляві, деякий час – за кордоном.
“Життя нашого земляка могло бути тихим, мирним, якби не ця війна… Вона забрала з дому в окопи одразу двох людей – татка й дідуся. Василь Гавор і батько дружини пліч-о-пліч стали до лав Збройних Сил України заради майбутнього сім’ї і родини”, – розповідають у громаді.
Бойовий шлях нашого захисника Василя почався у червні 2022-го в 52-му стрілецькому батальйоні 63-ї бригади, де виконував обов’язки пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів.
З того часу земляк пройшов крізь пекло. Стояв на захисті Чорнобиля, де ворог намагався повернути смерть. Потім міст-примар — Вугледар і Бахмут (2023 рік), що стали синонімами стійкості й болю. Василь був серед тих, хто тримав їх до останнього. Коли Бахмут залишився за спиною, під кінець 2023-го почалася нова битва — Авдіївка. А 2024-му підрозділ захисника перекидають до Лиману, поблизу Торського. Там військовий отримує першу контузію.
“Пройшов реабілітацію, та не залишив своїх, знову повернувся у стрій. За зразкове виконання своїх обов’язків отримав грамоту від командування свого батальйону до Дня Збройних сил України. Але найбільшу нагороду носив у середині, – любов до тих, кого захищав. 30 березня 2025 року до Воскресинців принесли страшну звістку: «Василь Гавор – загинув…». Юля й Андрійко більше не зможуть радісно вигукнути у школі: «Мій тато вчора приїхав!» Навічно в строю. Вічна пам’ять тобі, Український Воїне”, – йдеться в співчутті.
Передрук Василь Михайлович народився 7 серпня 1982 року у с. Лісна Тарновиця Надвірнянського району. Закінчив місцеву школу.
15 лютого 2023 року Василя мобілізували до лав Збройних сил України. Два роки захисник виконував обов’язки стрільця-санітара 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти. Захищав рідну землю на Донеччині, пізніше на Харківщині. За відмінну службу був нагороджений медаллю «Захисник України» та високою відзнакою Міністра оборони України «Хрест пошани». Проживав в Рогатині.
“Роки боїв, виснаження, переживання за найрідніших – тих, хто залишився вдома і тих, хто поруч з ним на передовій дає відсіч ворогові, зробили свою страшну справу. Василь потрапляє до лікарні, де після додаткових обстежень лікарі діагностують розшарування аорти. Єдиний порятунок – термінова операція, але зробити її захисникові так і не встигли. 8 квітня у реанімаційному відділенні Харківського інституту загальної та невідкладної хірургії ім. Зайцева серце Героя зупинилося. Без найріднішої людини залишились мати, дружина, діти, онучка, брат і сестра. Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким і побратимам Василя Передрука. Жодні слова втіхи не зможуть заспокоїти ваше розтерзане серце. Навчитися жити з наслідками війни можливо, але змиритися з втратою близької людини – ні. Нехай Бог дасть сили пережити це важке випробування”, – йдеться в співчутті.
Залишити коментар