Анатолій на псевдо «Флеш» – командир роти вогневої підтримки одного з батальйонів 102 бригади. До бригади перевівся зі штабної посади у 104-й бригаді.
— Хотів у зону бойових дій, щоб вбивати ворога, — коротко пояснює він.
Пише Західний кур’єр із посиланням на фб-сторінку 102 бригади ТрО.
Його робота полягає у координації вогню, управлінні засобами ураження і постійній взаємодії з підрозділами на передовій.
Один із найважчих періодів припав на кінець 2025 року. Під щільним тиском ворога – десятки FPV-дронів, артилерія, танки, міномети – позиції буквально стиралися з землі. Але підрозділ не розсипався. Вони змогли не лише втриматися, а й вибудувати оборону там, де це здавалося неможливим.
— Давали бій. Планово відступали на сусідні позиції , і то лише тоді, коли наша позиція переставала існувати як така.
Перелом настав неочікувано. Під час одного з епізодів побратимам «Калині» та «Генералу» вдалося захопити полоненого. Разом із ним отримали доступ до ворожої рації, карт і кодів. В самому епіцентрі бойових дій у той критичний момент це дало підрозділу перевагу в оперативній інформації. Ініціатива перейшла до українських бійців.
«Флеш» слухав ефір, розшифровував переговори і передавав дані своїм: піхоті – про напрямки штурмів, пілотам – про рух ворожих груп. Це дозволило бити ворога ще на підходах. За лічені дні противник зазнав значних втрат, а підрозділ втримався там, де, здавалося, шансів уже не було.
У цій історії багато різного – і про силу, і про втому, і про розчарування. Але головне про людей, які залишаються, допомагають, підтримують.
— Чекали підкріплення. Моя посестра Христина «Ельфійка» в той момент сказала, що «Там мої хлопці, везіть мене туди». Завдяки їй вдалося розгорнути пункт екстреної допомоги, де ми врятували життя двох побратимів. — згадує «Флеш». — Є ті, на кого можна покластися. Після бою вони стають ближчими, ніж рідні. Таких братів та сестер у цивільному житті не знайдеш.
Залишити коментар