Нестерук Андрій Петрович – один із найвідоміший та найтитулованіших футболістів України. Розпочинав свою професійну кар’єру нападник у Івано-Франківському «Прикарпатті». Виступав за «Хутровик» з Тисмениці, «Калуш», «Таврію» з Сімферополя, ФК «Закарпаття», «Цементник» з Ямниці, «Тепловик» з Івано-Франківська, «Карпати» з Коломиї. Найкращі свої часи провів у тираспольському «Шерифі» та, згодом, у командах «Хайдук-Спортінг», «Конструкторул», «Тирасполь». За свою професійну кар’єу забив більше 111 голів, з яких 54 – на міжнародному рівні. Зараз Андрій Петрович успішно тренує чемпіона Івано-Франківської області «Вільхівці». Про інші грані успішної кар’єри у ролі футболіста, та про особливості тренерської робити говоримо з Андрієм Петровичем у інтерв’ю.
Футбол став усім моїм життям
– Андрію Петровичу, вітаємо Вас із черговим чемпіонством у якості головного тренера. Але на початку розмови повернімося до витоків Вашої футбольної кар’єри. З чого все починалося?
– Все починалося з дитинства – зі школи. І доволі банально. Прийшов вчитель фізкультури і запитав: “Хто хоче грати футбол?”. Тоді діток у школі було багато, класи великі. Тож з двох класів 1978 року народження зібрали команду. Набором команди тоді займався Петро Володимирович Попадинець, проте згодом нашу групу передали вже нині покійному Литвиненку Анатолію Сафроновичу, якого я вважаю своїм першим тренером. І звідти, з ДЮСШ №3, почалася моя футбольна кар’єра. Займались ми на стадіоні «Гірка». Колись то ще був «Локомотив».
– Чи гадали тоді, що станете настільки успішним футболістом?
– Не гадав, але і не відмовлявся. Футбол якось сам по собі ставав найбільшою частиною мого життя. Це мені вдавалося найкраще. Взагалі тоді у Івано-Франківську було всього дві школи, які займались вихованням футболістів, – ДЮСШ №3 та СДЮШОР «Прикарпаття». То тепер, коли діток є дуже мало, ще класи шкільні не сформовані, а за юних футболістів вже йде боротьба. У футбольні секції записують чи не з садочка. Колись ти сам мав якось себе показувати, щоб тебе помітили.
– Більше 18 років Ви були професійним футболістом. А 24 липня 2014 року Андрій Нестерук зіграв свій прощальний матч у якості гравця. Що з того часу запам’яталось: Які роки кар’єри вважаєте найуспішнішими? Чи все вдалося?
– Чи вдалося – не знаю, але знаю точно, що я ні про що не шкодую. Якщо брати кар’єру професійного футболіста, то там своя історія, якщо брати той відрізок, коли я перейшов вже на аматорський рівень – то я думаю, що я достатньо пограв. Завершив, коли мені виповнилось 35 років. Це досить нормально. Але якби не травма, то я ще б зміг пограти у чемпіонаті області. Проте десь сьогодні розумію, що завдяки цьому мені вдалося швидше почати тренерську кар’єру. Але якщо справді згадувати, то, окрім досить вдалих виступів за кордоном, на аматорському рівні я виграв все: від чемпіонату області до чемпіонату України серед аматорів.
– Найсильніший футболіст із яким грали разом?
– Нікому повністю перевагу надавати не можна. У нас в «Тепловику» було багато якісних молодих футболістів, які потім перейшли у професійний футбол. У «Цементнику» ямницькому були імениті футболісти. У Коломиї взагалі зібралась тоді була чудова плеяда футболістів, які раніше були професіоналами і на рівні області та в аматорах вигравали все. Тут варто зазначити, що я грав тільки в командах, які постійно боролись за призові місця, тож партнери завжди були дуже хороші.
– Найкращий тренер з яким працювали?
– Було багато тренерів і закордонних і місцевих, але найбільше мені запам’ятався, як тренер-новатор, Леонід Кучук. Тоді він тренував «Шериф», був ще досить молодий і не дуже відомий. Він до нас прийшов і одразу почала з’являтись впевненість і стабільність. До нього тренери мінялись що пів року. А коли він прийшов, то затримався там досить на довго. Вже я покинув команду, а він ще її тренував. 5 років, чи може більше. Він міг і з молодими працювати і гру старшим ставити. Мав свій почерк, своє бачення, був таким найбільш системним тренером, який розумів, що робить. Він досі тренує. Були і румунські спеціалісти і голландські і українські. З наших цікаво було працювати із Ігорем Наконечним, Олегом Федорчуком, Анатолієм Волобуєвим, Петром Кушликом. Кожен мав свій стиль свій почерк. Але найбільше запам’ятався Кучук.
Від футболіста до тренера
– Досить часто футболістові важко стати добрим тренером. Вам це вдалося?
– Справді, між гравцем і тренером є велика різниця. Не дарма говорять, що якщо ти хочеш стати тренером, то тобі потрібно вбити в собі футболіста. Адже коли ти футболіст, ти по іншому бачиш гру, відповідаєш сам за себе і мало на що можеш вплинути. А коли ти тренер – ти відповідаєш за всю команду, за результат, за процес, за кожного футболіста. І коли щось не виходить, то тренер завжди думає: “Що не так, що можна було б покращити?”. Футболісти рідко коли про таке думають. Відповідальність тренера набагато більша.
– Чим сьогодні можна мотивувати гравців?
– Це залежить від рівня футболіста. У нашої команди така філософія, що ми підбираємо футболістів, які хочуть грати не тільки за гроші, а й просто люблять футбол, хочуть тренуватись. Як для аматорської команди ми досить багато і стабільно тренуємось – тричі в тиждень. І ми, перед тим, як когось взяти завжди обговорюємо ці питання. І якщо футболісти не мають можливості тренуватись – ми в команду не берем. Навіть якщо футболіст сильний і міг би команду значно підсилити. Ми віддаємо перевагу тому, хто може тренуватися. Завжди стараємося робити так, щоб у команді була хороша атмосфера, хороший дух і ідея футболу. Хочемо, щоб футболісти, коли виходять на ключові матчі, не питали за преміальні а переживали, насамперед, за результат, хотіли перемогти для себе. Ще щодо мотивації – потрібно показати перспективу. У мене були такі ситуації, що футболісту тільки-но виповнилось 17-18 років і до нього вже приїжджали президенти з інших команд, обіцяли всяке і він хотів йти. Але ми йому показали перспективу. Наприклад Максим Стаднік. За ним приїжджали під будинок. Але він лишився в нас, ще трохи пограв, потренувався і де він зараз? В «Прикарпатті». Перша ліга України. Він вистрілив.
– З ким легше працювати, з юними футболістами, чи вже сформованими?
– Я декілька разів мав досвід роботи з молодими футболістами («Ніка» Вовчинець», «Ревера-2» – ред.), і з ними дуже цікаво. Вони, звичайно, не можуть одразу дати результат, але дивитися, як футболіст росте – окреме задоволення тренера. Під дорослого і сформованого футболіста більше потрібно підлаштовуватися тренеру і вже використовувати його сильні якості. Але результат дорослий дасть швидше. З молодими видно прогрес. Наведу приклад вже з «Вільхівців»: у нас були молоді і Василь Буртник (сьогодні «Нива» Тернопіль – ред.) і Роман Лісовик (сьогодні «Куликів-Білка» – ред.) які зараз у професійному футболі виросли. Це за рахунок системного тренувального процесу. Ще були молоді Євген Данилюк, який зараз із «Колоса-2» перейшов у чеську команду і Андрій Боднарук. Тобто навіть з «Вільхівців» багато молоді пішло у професійний футбол. Але повинен бути баланс, бо молодь у команді відрізняється нестабільністю. Сьогодні вони можуть видати чудову гру, а завтра повністю провалитися. Натомість дорослий футболіст завжди грає на стабільному рівні за умови режиму та тренувань.
– Який стиль футболу притаманний тренеру Андрію Нестеруку?
– Всі знають фразу, що кожна команда грає так, як позволяє суперник. Проте сьогодні футбол будується від захисту. Якщо є порядок в захисті тоді можна будувати атаку. Якщо захисту нема, то як атаку не будуй – ти завжди будеш пропускати і поступатися. Це показала Іспанія на цьому чемпіонаті. У них був найкращий захист. Їм французи і аргентинці по воротах не вдарили жодного разу.
– Ви багато часу в футболі. Як він змінився за ці роки?
– Футбол змінився повністю. Він став більш відкритим. В наш час не було такого доступу до інформації. Не було Інтернету. Десь хтось щось бачив, щось передав, щось піддивився на тренуванні інших команд. Тепер все у відкритому доступі. Нічого неможливого немає. Колись давно були кумедні історії з різними, збірними, які навіть на чемпіонатах світу не знали, як правильно стінку поставити, чи інших нюансів не дотримувались. Тепер всім все відомо. Тепер кожна команда, маючи добре поставлену фізику і тактику, може запросто відібрати очки в лідера. Зараз до команд запрошують іменитих тренерів, футболісти всі тактично підковані. У кожного є рівень, а решта – вже робота без секретів. Футбол став щільним. Раніше, наприклад, центральний захисник, такий як Бекенбауер, брав м’яч і по центру доходив за рахунок техніки аж до штрафного суперника. Тепер таке майже неможливо. Де б ти не прийняв м’яч – на тобі вже два-три футболісти. Тобто ти ще не прийняв м’яч а крутити головою вже нема часу. Ще до прийому ти повинен знати куди його віддати або як побудувати атаку дальше. Нині на прийом рішення футболісту дається мінімум часу. Головне зараз вміти грати в обмеженому просторі. А основне завдання тренера – підбирати вправи, які навчать футболіста грати в дуже обмеженому просторі.
Про чемпіонство та чемпіонат
– Як оцінюєте минулий сезон? Чи все вдалося? Чи заплановане це чемпіонство?
– Відколи я тренером у «Вільхівцях» – ми завжди ставили собі завдання бути чемпіонами. Це нам вдалося у сезоні 2022-2023 років, а потім якось не виходило. Десь конкуренція була трохи вищою. «Ураган» Черніїв, «Гарда» Калуш, «Благо-Юність», «Пробій» Городенка – то були команди, з якими в пені роки було важко змагатися. Цього року ми теж очікували на важку боротьбу. Вона в принципі і була, але ми боролися трохи не з тим суперником, якого прогнозували. Ми передбачали основну боротьбу із долинським «Нафтовиком». На початку сезону вони добре укомплектувались, і тренер досить іменитий прийшов до них. Але щось у них не склалося. Проте все одно чемпіонат вийшов досить цікавим, всі боролись до кінця і тільки за три тури до завершення нам вдалося здобути певний відрив від суперників і вже точно впевнитися, що станемо першими.
– Чи все вирішила гра в Галичі, яка відбулася ще у 13 турі?
– Майже всю гру тоді ми були в меншості. Тож перемога на виїзді 0:1 значно додала впевненості, адже, якщо б ми поступились, то все могло б бути зовсім інакше. І переможця змагань визначали б результати останнього туру. «Галич» був дуже сильним суперником, але, вважаю, їм в кінці не вистачило лави запасних.
– Рівень цьогорічного чемпіонату як оціните?
– Колись чемпіонат був сильнішим. Але тепер такі часи. Важко всім. Команд стає менше, якісних футболістів теж меншає. Хтось завершує з футболом, хтось виїжджає. Багато воюють. У нас у «Вільхівцях» є двоє футболістів, які пройшли війну. Є багато, які досі служать у різних частинах на різних посадах. В мирний час все було інакше. Колись 5-6 команд боролись за чемпіонство, а ще в різні роки були міцні середняки, такі як «Нафтовик», «Тепловик», «Бескид», «Карпати» з Брошенва-Осади та «Карпати» з Кут, які у свій час у всіх лідерів очки відбирали. Чемпіонат раніше був більш конкурентний, в кожному турі хтось із лідерів губив очки. Сподіваюся, що наступний чемпіонат буде сильнішим. Деякі команди підсилились. У першу лігу заходять амбітні «Калуш» і «Горгани» – команди, де завжди були добрі футбольні традиції. Прогнозую, що перша п’ятірка буде досить міцна.
– Проаналізуйте виступи «Вільхівців» у Кубках.
– На початку року ми перемогли у «Кубку Підгір’я». Але це був такий тренувальний кубок, про який ми і не задумувались. Проте знову нам не піддався Кубок області. Зазвичай жереб нас в у цьому турнірі ніколи не щадить. Попадаються дуже складні команди і матчі завжди на виїзді. Тож можна сказати: у кубку нам не везе. Ми за чотири роки навіть до фіналу жодного разу не дійшли. Тому на наступний рік кубку приділимо трохи більше уваги. Хочеться той трофей завоювати.
Також ми брали участь в кубку України серед аматорських команд. На попередньому етапі перемогли «Борщів» із Тернопільщини. У 1/8 здолали «Галич» із міста Збараж (теж Тернопільська область – ред.). Проте у 1/4 фіналу поступились ще одним тернополянам – команді «Дністер» із Заліщиків. Тому не до кінця задоволені своїм виступом там. У виїзній грі нас підкосив пенальті на початку гри, а потім було вилучення і гра пішла вже не в тому руслі. Дуже хотілося пройти далі. Ми розраховували на це, і нам це було по силах, але не вийшло. Проте це був цікавий досвід, який теж необхідно було здобути. Там слабких команд не буває.
– Кажуть, що те протистояння вийшло досить цікавим і в навколофутбольному плані.
– Там були свої нюанси. То була трохи було неприємна ситуація. Тому ми досі не вирішили, чи братимемо участь у цьогорічних змаганнях серед аматорських команд. Це прерогатива президента клубу. Швидше за все будемо концентруватися на змаганнях чемпіонату та кубка області.
– Розкажіть щось про комплектацію команди на нинішній сезон. Адже, за всіма показниками, вона дуже мінімальна.
– Справді, у нас команда на сьогодні досить добре укомплектована. На даний час ми задоволені складом команди і відношенням футболістів як до тренувального, так і до ігрового процесу. Чи склад підсилився чи послабився? Ми замінили воротарські позиції. Не вважаємо, що вони у нас були слабкими. Тут більше вплинув інший фактор. Якби було все нормально, то ми б воротарів не міняли, але так сталося. В кожного в житті є якісь, скажемо так, не футбольні – більш особисті фактори. Щодо польових гравців, то від нас один футболіст пішов і швидше за все двоє поповнять лави «Вільхівців». Тож склад особливо не змінився.
– Якщо розглядати найближчу перспективу – «Вільхівці» змогли б конкурувати у Другій лізі України чи Аматорському чемпіонаті?
– Тяжко порівнювати аматорський футбол і професійний. Але якщо взяти суто цей наш склад і собі уявити, що хлопці б тренувались як професіонали, то, безперечно, ми могли б конкурувати з командами Другої ліги України. Але ми розуміємо, що це не можливо. Адже більшість футболістів вже, можливо, не захотіли б цього рівня. У всіх є більш-менш налагоджене життя, стабільна робота і кидатися зараз цим складом у професійний футбол – не доцільно. Аматорський рівень – це простіше. Багато хто грає, бо їм подобається футбол і це своєрідний додатковий заробіток. Професійний футбол більш підходить молодим футболістам, які тільки починають. Але якщо брати сам рівень нинішніх футболістів і уявити що вони пройшли повноцінні збори і тренуються щодня то так, безперечно, ця команда є конкурентна.
– Нещодавно в кулуарах ходили чутки про об’єднання «Вільхівців» із «Пробоєм».
– Про це не говорив хіба лінивий. Якщо чесно, десь розмови були, але яке могло б бути то об’єднання – то тяжко сказати. Наразі є так як є. Ми щасливі, що нині є «Вільхівці» і ми показуємо досить пристойний футбол. У професійних клубів своя кухня.
– Чи є у «Вільхівців» якісь традиції, особливості прийому в команду.
– Якихось особливих традицій немає. Іноді бувають виїзди на природу, можливі якісь святкування Днів народжень. Багато собі зараз дозволяти не можна. Звичайно, робимо все, щоб якось новачків швидше вводити в колектив і знімати напругу невизначеності. Тож намагаємося поєднувати корисне з приємним. Адже, якщо футболісти краще один одного знають, то вони краще і на футбольному полі взаємодіють. Більша впевненість появляється, командний дух, хороша атмосфера.
– Як підбираєте футболістів? Які критерії?
– Нам основне, щоб футболіст міг з нами їздити на матчі і повноцінно тренуватися. Також дивимося на позицію, на якість гри та відповідальність. Іноді краще взяти слабшого футболіста, але знати, що він точно буде на грі і на всіх тренуваннях. Час такий. Також при виборів футболістів тренер мусить наперед знати, які якості має мати футболіст у тій чи іншій команді і в тому чи іншому випадку. Наприклад крайній півзахисник. Якщо тренеру потрібно, щоб він робив простріли а він бігає з м’ячем по флангу – це не добре. Якщо тренеру потрібно, щоб він брав м’яч і біг, а він лупить вперед як тільки є можливість – теж погано. Кожен тренер сам повинен розуміти навіщо йому той чи інший футболіст.
– Найсильніший футболіст нашої області на думку Андрія Нестерука.
– Когось виокремити важко. У кожній команді хтось є. Це швидше можна назвати гравцем своєї команди. Наприклад Андрій Забава дуже добре виглядав у Галичі, але як там буде далі – не відомо. У нас бомбардири теж абсолютно різні. До прикладу нині Дитко грою кардинально відрізняється від Боднарука, котрий колись грав на його позиції. Один в завершенні атаки грає добре, інший – у розвитку. Той же Шишка в Долині – один із кращих. Але це все в тих командах, де вони зараз. Що було б, якби вони грали у інших командах – не відомо. Наприклад кращим півзахисником цього року тренери обрали Богдана Кримінського. Хоча він захисник по суті. Але він у Галичі зробив дуже багато, якщо взяти вплив на результат.
Музи і мрії
– Що вас найбільше надихає на тренерську роботу?
– Надихають перемоги, любов до футболу. Бо я все життя у футболі. З малих років: професійний футбол, аматорський, тренерська робота. Хто б не надихав, чи що б не надихало – якщо ти не будеш любити футбол то це ненадовго. В якій команді я б не був – хочеться завжди зробити там порядок, поставити гру. Кожен тренер має розвиватися. Виробляти свій стиль. Класти команді гру за рахунок свого досвіду, вміння. Маючи навіть найкращу команду – тренер все одно бачить що ще можна і що варто покращити. І коли бачиш результат – отримуєш неймовірне задоволення від того, що ти бачиш що команда грає так, як ти задумав.
– Про що мріє Андрій Нестерук?
– Мрія зараз така, як і у всіх – щоб був мир. Щоб ми могли будувати собі і своїй державі нове майбутнє. Щоб люди нарешті побачили то світло в кінці тунелю. Також хочу, щоб усі наші воїни вернулись додому. І футбол тоді буде зовсім іншого рівня. Що казати футбол – життя буде зовсім інакше.
Записав Володимир Капусняк
Залишити коментар