На зламі ХІХ і ХХ століть Станиславів був зовсім не таким «міським», як ми звикли його уявляти. Серед ошатних кам’яниць та людського гамору цілком природно почувалися ті, кого сьогодні важко уявити на вулицях міста.
Тоді корови могли опинитися в центрі громадського скандалу, гуси – стати героями погоні, а свиней доводилося буквально «регулювати». Словом, сільськогосподарська живність була невід’ємною частиною міського життя, пише Західний кур’єр.
Свині на прогулянці і бої на Діброві
Наприкінці ХІХ століття корови, гуси та інша живність спокійно гуляли вулицями міста. Так, у 1886 році корови паслися … у сквері на Валах. Як писала преса, «звертаємо увагу поліції, що на Гетьманських валах довший час пасуться корови. Направду в наших мешканців дивні уявлення про чистоту і порядок на громадських площах і в парках». На початку ХХ століття корів тут уже не було, а сквер на Валах став улюбленим місцем для прогулянок станиславівських служниць. Саме там вони проводили вільний від роботи час і зустрічалися зі своїми коханими – військовими місцевого гарнізону. Ще тут зазвичай гуляли няньки зі своїми маленькими підопічними.
Гетьманські вали. Поштівка, поч. ХХ ст.
У червні того ж року газета «Кур’єр станиславівський» зазначала, що пастух часто гнав худобу на пасовище вулицею Заболотівською (тепер вул. Василіянок). При цьому він голосно сурмив у горн, підриваючи з ліжок мешканців цілої вулиці. Хоч цей звичай був дуже давнім, таке примусове пробудження вдосвіта подобалося не всім. Крім того, навряд чи це було доречним на одній із центральних вулицях міста.
Вул. Заболотівська. Поштівка, поч. ХХ ст.
Міське пасовище знаходилося на Діброві – південно-західній околиці міста (тепер район парку імені Т. Шевченка та вул. Чорновола). І часом на цьому пасовищі відбувалися справжні коров’ячі бої. В 1887 році преса писала:
«Вже довший час міські корови повертаються з паші такі покалічені, що мусять по кілька тижнів залишатися вдома, віддані під опіку ветеринара. Через це ми, мешканці міста Станиславова, втрачаємо кошти, оплачені за випас худоби, не отримуємо молоко і мусимо платити ветеринару з чужої провини. Шановний магістрат мусить видати постанову, згідно з якою корови зі шпичастими рогами не повинні бути допущені на пасовище, особливо якщо вони агресивні. Випас такої худоби може бути дозволений тільки після втинання рогів або надягання на них шматочків дерева».
В 1890 році преса знову писала про коров’ячі бої:
«На міське пасовище на Діброві прийняли кілька неспокійних корів, які агресивно ставляться до решти своїх товаришок. Ні крики пастуха, ні жодні інші методи на них не діють. Спокійні корови повертаються додому побиті та перестрашені і не хочуть давати своїм господарям молока».
Корови на пасовищі. Фото, поч. ХХ ст.
Господарі просили або вилучити агресивних корів з пасовища, або виділити для них окреме місце для випасання.
Краєзнавець Іван Бондарев писав, що навіть у міжвоєнний період у місті діяв так званий «регулювальник свиней». В 1920-х роках на перехресті вулиць Бельведерської, Мазепи та Галицької стояла невисока тумба, на якій з ранку до вечора ніс службу регулювальник. Тоді у Станиславові було мало автомобілів і мешканці добре знали, що поліцейський потрібний там не для розрулювання транспортних потоків. Навпроти починалася площа Пілсудського – самісінький центр міста. І зовсім близько – район Бельведер, де вулицями вільно гуляли кури, гуси, свині. Головним завданням регулювальника було заганяти цю живність назад, аби вона не псувала відпочинок станиславівській еліті.
Дівчина з коровою. Поштівка, поч. ХХ ст.
Гуси, кури і коров’яча реклама
В 1886 році газета «Кур’єр станиславівський» розповіла про одну ґаздиню з вулиці Сапєжинської (тепер вул. Незалежності), яка купила гусей в селянина з Опришівців. Зранку випустила їх на випас, а вони повернулися до колишнього господаря. Очевидно, в нього гусям подобалося більше. Ще про одну гусячу втечу читаємо у пресі за липень 1907 року. Місцевий торговець Мендель Лютвак повертався з базару мостом через Бистрицю. З собою він мав клітку, в якій сиділо дванадцять гусей. Очевидно, дорогою втомлений торговець задрімав, бо якийсь пасічнянський злодій відчинив клітку і спробував вкрасти гусей. Проте здійснити свою чорну справу крадію не вдалося. Опинившись на свободі, гуси полетіли і за кілька хвилин уже щасливо плавали водами Бистриці. Господар нарешті отямився й у відчаї організував за втікачами погоню, але було вже запізно. Вдалося зловити тільки трьох гусаків, а решта попливли аж до Галича.
Коров’яча реклама. 1887 р.
Згадки про домашню птицю ми знаходимо навіть у кримінальній хроніці. В 1889 році в місті полювали на «курячого стільця», який стріляв у чужих курей з револьвера. Поліція його впіймати не могла, тож господарі розправлялися з ним самостійно –кийками. В липні 1914 року преса повідомила, що з арешту при Окружному суді втік Панько Павлюк, якого звинувачували в крадіжці курей. Пилкою, зробленою з ножа, він підпиляв грати і, зв’язавши шість простирадл, спустився на них униз.
Зустрічається на сторінках міської преси і «коров’яча» реклама. Наприклад, у номері «Кур’єра станиславівського» за 1887 рік повідомлялося, що у хліві такого собі Станіслава Гаммера був відритий пункт розплоду для великої рогатої худоби, що підтримувався державними субвенціями. Скористатися послугами цього пункту могли господарі худоби в місті Станиславові та Княгинині. Незважаючи на те, що пункт розплоду підтримувався субвенціями, господарі мусили доплатити за послугу ще 30 центів (розмінна монета від злотого ринського).
У вересні 1918 року станиславівський магістрат розмістив оголошення про пошук господаря для заблукалої корови:
«Восени 1916 року російська влада, яка тоді урядувала в Станиславові, віддала магістрату для перетримки заблукалу корову, чий власник досі є невідомим, незважаючи на проведені пошуки. Тому ми знову закликаємо, щоб власник цієї корови без зволікань звернувся за своєю власністю до магістрату, інакше корова буде продана шляхом публічного аукціону».
До 1914 року магістрат засідав у ратуші, а згодом перебрався у колишню будівлю дирекції залізниць (нині центральний корпус медуніверситету).
Віче соціалістів … на Торговиці
Колись на місці сучасного Парку воїнів-інтернаціоналістів було велике озеро, звідки брали воду для фортечних ровів. На початку ХІХ століття його засипали, а натомість влаштували там торговицю худобою. Торги там відбувалися по четвергах. У грудні 1901 року торговиця нарешті отримала газове освітлення. Цікаво, що у небазарні дні там часто проводилися збори і віча різних партій. Так, у січні 1906 року на Торговиці відбулося віче у справі виборчої реформи. В серпні 1907 року тут проходило віче соціалістів, на якому присутні ухвалили боротися за реформу виборчого права до сейму і висловили глибоку недовіру послам-москвофілам Марковові і Глібовицькому та закликали їх скласти мандати.
Вхід на нову Торговицю.
Однак таке близьке розташування тваринного базару до центру створювало певні незручності й псувало естетичний вигляд міста. Ба більше, Торговиця часом ставала джерелом поширення інфекцій. В 1892 році преса повідомила, що міська влада на певний час заборонила ввіз худоби до Станиславова і торгівлю нею через загрозу епідемії серед тварин. Пізніше ввіз худоби дозволили, однак торги залишалися під забороною аж до повного облаштування базару, бо тоді Торговиця ще не була належно обладнана. З «насидженого» місця тваринний базар усунули лише за часів Другої Речі Посполитої.
Ринок худоби. Малюнок, кінець ХІХ ст.
В липні 1925 року на засіданні міської ради було прийняте рішення перенести базар.
«З огляду на те, що нинішня Торговиця занадто близько розташована до центру міста, майбутній розвиток Заболотівської дільниці, де вона знаходиться, робить доцільним її усунення, –повідомила преса у звіті про засідання міської ради. – Було ухвалено призначити для цієї мети ґрунти біля давньої електровні у Княгинині-селі, біля так званої Мазурівки (район сучасної вул. Набережної – авт.) розміром близько 6 моргів (1 морг – 0,56 гектара – авт.), а на покриття часткових коштів для її закладання, попередньо оцінених у 200 тис. злотих, передбачити в бюджеті на поточний рік 100 тис. злотих».
Для отримання досвіду до найбільших міст Польщі виїхали міський ветеринар пан Зяркевич та інженер пан Дидонь. Вони зібрали інформацію про те, як обладнані такі ринки у великих містах, а технічний відділ магістрату використав ці дані для планування нового ринку в Станиславові. Хоч базару там уже не було, його колишню локацію довший час за звичкою продовжували називати Торговицею. В 1938 році тут заклали парк імені маршала Ридз-Смігли, а з приходом радянської влади його остаточно облаштували і назвали Піонерським.
Залишити коментар