За місяць героїчної боротьби Україна стала єдиним організмом, який бореться за життя з підступною раковою пухлиною – ордою російських запроданців. Зараз життя нашої Батьківщини залежить від злагодженого функціонування кожного органу – області, міста, села, кожного громадянина – військового, цивільного та управлінця. За цей час Івано-Франківщина стала безпечним прихистком для десятків тисяч земляків, які змушені втікати зі своїх домівок, надійним тилом для забезпечення потреб Збройних сил України та збереження економічної потужності держави.

Як живе обласний центр Прикарпаття в умовах війни? Чи готове місто до оборони у випадку прориву загарбників на захід? Чи можуть франківці спати спокійно у проміжках між повітряними тривогами? Як функціонує місцеве самоврядування? Як Івано-Франківськ справлятиметься з такою кількість переселенців? Про це – в ексклюзивному інтерв’ю «Західного кур’єра» з міським головою Івано-Франківської громади Русланом Марцінківим, яке ми записували у бомбосховищі під час чергової повітряної тривоги.

– Руслане Романовичу, вже більше місяця ми живемо в умовах збройного протистояння російським загарбникам. Обстріли ворожими ракетами відбулись і в Івано-Франківську. Чи розглядаєте ви можливість відкритої агресії окупантами територій Західної України та Івано-Франківська зокрема?

– Очевидно, що, за першим сценарієм ворога, мала бути залучена до бойових дій і Західна Україна. Але їхній бліцкриг провалився. Зараз територія Західної України піддається час від часу ракетним обстрілам. Чи можливий варіант відкритої агресії щодо Івано-Франківська? Можливий. Все залежить від того, як ми будемо давати відсіч ворогові в Центральній, Південній та Східній Україні. Що у ворога у голові – не знає ніхто. Нам вдалось зупинити окупантів. Але зараз важливо мобілізуватись і перейти у контрнаступ. Щоб не тільки тримати оборону, а й відбити тимчасово окуповані рашистами міста. Як стверджують психологи, на 20-25 день життя у критичних ситуаціях люди призвичаюються до цих обставин. Зараз ми якраз проходимо цей етап призвичаєння до війни. І тут головне – не розслабитись, думаючи, що небезпека нас омине. Звичайно, всі втомились і виснажились. І ворог теж. Тому наша перемога у руках не лише військових, а й у витримці населення, у стійкості нашої економіки. Багато залежить, як проходитиме мобілізація, від допомоги міжнародних партнерів, зокрема у питанні захисту неба. Бо поки ворог має переваги у небі, важко говорити про контрнаступ.

Нам всім треба мобілізуватись на довгу дистанцію: запасатись терпінням і працювати, сприяти роботі бізнесу, давати людям роботу, заробляти гроші, щоб утримувати себе і допомагати військовим. Не думаю, що війна закінчиться за день-два. Ворог не для того починав свою «спецоперацію», щоб так просто відступити.

– Чи готове місто до оборони у випадку прориву окупантів на захід?

– Ми готуємось. Звичайно, у випадку прориву окупантів ми будемо обороняти місто і нашу область. У нас достатня кількість військових та добровольців, які здатні захистити Івано-Франківщину. Надіємось, до такого не дійде. Мусимо зупинити ворога там і не допустити його подальшого просування. Хоча ми не застраховані від ракетного обстрілу, мета якого не лише знищити військову інфраструктуру, а й залякати населення, зірвати мобілізацію, деморалізувати місцеву владу. Тому я закликаю населення не розслаблятись. Те, що зараз Франківськ не піддається ракетним обстрілам, не означає, що ворог забув про нас.

– Останнім часом не минає майже дня або ночі на Івано-Франківщині без кількох повітряних тривог. Люди вже звикли до цих тривог і часто ігнорують сирени. Чи можуть мешканці Івано-Франківська спати спокійно, поки на нашій території не ведуться бойові дії?

– Скажу так: панікувати не потрібно, але ігнорувати повітряну тривогу не можна. Ворог дуже підступний і що він готує для нас – невідомо. Можливо, я зараз скажу непопулярну річ, але не виключено, що Путін може задіяти тактичну ядерну зброю по містах Західної України. Це ракети, які не відрізняються від звичайних, лише мають іншу боєголовку. Ми чомусь думаємо, що ядерна зброя – це те, що має винищити пів світу. Тактична ядерна ракета може завдавати уражень у радіусі трьох кілометрів. Чи може задіяти її ворог щодо Івано-Франківська? Теоретично, так. Тому не треба нехтувати сигналами повітряної тривоги.

– Як функціонує місцеве самоврядування в умовах воєнного стану? Що змінилося?

– Основне завдання органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану – забезпечити стабільне надання послуг мешканцям Івано-Франківська. Щоб була вода, каналізація, тепло, електрика, газ, вивозилось сміття, прибирались вулиці. Тим паче, що до нас приїжджає велика кількість людей, яким потрібно забезпечити комфортні умови проживання. Друге – це тилове забезпечення Збройних сил України та наших добровольців транспортом, продовольством, амуніцією та іншими необхідними речами. Третє – це надання соціальних послуг для наших мешканців та внутрішньо переміщених осіб. Четверте – це забезпечення переїзду економіки до Івано-Франківська з територій, де ведуться бойові дії.

– Розкажіть, що це за підприємства? На чому спеціалізуються? Чи будуть вони перереєстровуватися в обласному центрі Прикарпаття? Де будуть розміщуватися їхні потужності?

– Зараз вже близько тридцяти підприємств переїхали до Івано-Франківська, а близько ста ще планують перебратись. Це різні виробничі підприємства – від обробки алюмінію до пошиття одягу, медичний та ІТ-бізнес тощо. Щодня до нас звертаються по 5-7 виробників, із якими проводимо переговори, підбираємо виробничі приміщення. Думаю, що з часом більшість виробничих площ міста будуть зайняті цими підприємствами, що для міста є дуже добре. Адже це податки, нові робочі місця, здорова конкуренція тощо. Хоча б тимчасово. Але немає нічого довговічнішого, ніж тимчасове. Якщо вже підприємства переїдуть до Івано-Франківська, а це не такий простий процес, то частина з них вже тут і залишаться. Хочемо ми цього чи не хочемо, але цей процес відбувається. І чим довше триватимуть бойові дії, тим більше цей процес переходитиме з тимчасового у постійний. Та й більшість людей не мають вже куди вертатись. І навіть у випадку затишшя чи перемир’я ризиковано вкладати кошти у відбудову підприємств там, де завтра ще можуть бути обстріли.

– До речі, щодо місцевого бізнесу. На період воєнного стану ФОПи звільнені від сплати податків. Також діє заборона продажу підакцизного алкоголю. Чи не завдасть це серйозного удару по місцевому бюджету?

– Зрозуміло, що завдасть. Кожна медаль має дві сторони. Зараз основне завдання – виплачувати заробітну плату та захищені статті. А також надання допомоги військовим та людям, які опинились у скрутному становищі.

– Ще недавно багато хто з пересічних містян дивувався, чому в Івано-Франківську впродовж останніх років так багато зводилося житла, хоча, здавалося, ринок нерухомості вже був перенасичений пропозицією. Чи існувало раніше у влади міста усвідомлення, що війна з Росією неминуча й Івано-Франківськ опиниться в глибокому тилу, куди переїжджатиме чимало мешканців зі Східної та Центральної України?

– У нашій країні війна з Росією триває вже вісім років. І такий розвиток події можна було передбачити. Це було просто питанням часу. Про лихі наміри Путіна нас неодноразово попереджала розвідка іноземних держав. Та й він свої імперські амбіції не особливо приховував. Але люди не хотіли вірити, що у XXI столітті може розпочатись така жорстока, кровопролитна, загарбницька війна.

А щодо розбудови міста, то тут немає нічого поганого. Основне, щоб будували якісно. Зараз Франківськ має певну перевагу щодо наявності новозбудованого житла. Нам часто говорили: «Для кого ви будуєте стільки житла?» Думаю, сьогодні вже відповідь є (сміється).

– Як ви вже говорили, війна переходить у затяжну стадію. З житлом у Івано-Франківську зрозуміло – ринок нерухомості насичений. А як буде справлятись місто з наданням послуг такій кількості мешканців, якщо у нас і без цього були проблеми з працевлаштуванням, місцями у садочках та школах?

– На разі важко передбачити. До речі, з садками ми вже були вийшли на більш-менш стабільний рівень. Ми відкрили 10 нових садків, десь приватні працювали. Розуміємо, що зараз буде потреба у додаткових місцях у школах та садках. Вже станом на сьогодні навчається більше 1250 учнів-переселенців. І кожного дня реєструються ще по 100-150 дітей. Тому десь за два тижні у нас буде понад 2 тисячі діток. За моїм прогнозом, очікується також 500-600 дошкільнят. Це вагомі виклики для міста. Будемо думати, як все організувати. Десь розширювати площі, дозаповнювати школи, де є така можливість. Наприклад, у школах №17 та №19 можна відкривати додатково ще по 4-5 класів.  Ну і надіємось на підтримку держави. Зрозуміло, що буде нелегко, бо потрібно перш за все відбудовувати зруйновані міста України.

– Вимушені переселенці повинні зареєструватись у Івано-Франківську. Що передбачає посвідчення ВПО – грошові виплати, пільги на проїзд, можливість працевлаштування тощо?

– Реєстрація потрібна, щоб облікувати осіб, які переїхали, аби надавати гуманітарну допомогу, організувати харчування. Також при реєстрації ми бачимо спеціальність цих осіб – кількість медиків, освітян, що потрібно для організації працевлаштування. Ну і для отримання грошових виплат від держави. Незабаром запрацюють чотири державні програми для переселенців. Всім, хто виїхав із небезпечних районів, держава через «Дію» нараховуватиме кошти – 2 тисячі дорослому і 3 тисячі на дитину. 6500 грн буде виплата роботодавцю за працевлаштування переселенців (на заробітну плату). Це робиться через центр зайнятості. А людям, що безоплатно прихистили в себе внутрішньо переміщених осіб, держава виплачуватиме 450 грн за кожного – для компенсації витрат на комунальні послуги.

Пільг на проїзд у громадському транспорті для ВПО в Івано-Франківську немає. Зате у нас працюють соціальні їдальні, де можна за доступну ціну пообідати.

– Через наплив до Івано-Франківська російськомовних переселенців у соціальних мережах виникають суперечки на мовному ґрунті. Зараз це питання, мабуть, не на часі, але чи не відчуваєте перестороги, що певний «руській мір» може «лагідно» прижитися на західних теренах України?

– Нам треба проводити «лагідну» українізацію. Ми гостинно і дружелюбно приймаємо переселенців, але натомість вони повинні поважати наші звичаї, традиції та мову. Для багатьох із них російська мова – це мова спілкування, а для нас – це мова окупанта. Вона ріже нам вухо і крає серце. Наша сила як нації – у єдності, в тому числі і щодо мови. Українська мова, пісня, традиції – найсильніша зброя проти підступного «сосєда». Єдине, не потрібно зараз робити шуму у соціальних мережах навколо цієї теми, гризтись між собою і роздувати внутрішню ворожнечу. Це тільки ослаблює нас і на руку ворогові. «Лагідну» українізацію ми вже проводимо у нашому місті. У нас щодня співають українських патріотичних пісень на Вічевому майдані, проводимо безкоштовні екскурсії містом, запрошуємо у франківський театр, ми відкрили курси української мови для переселенців. Також я закликаю всіх працівників сфери послуг – продавців у супермаркетах і на ринках, офіціантів, водіїв таксі, перукарів і автомеханіків обслуговувати клієнтів тільки українською мовою. Але без агресії, цивілізовано… Треба грамотно «перевчати» їх на рівні садочка, школи, церкви, ЗМІ. Щоб наше україномовне середовище спонукало російськомовних добровільно переходити на українську.

– Зараз багато франківських закладів освіти перепрофільовані на безкоштовні хостели для евакуйованих. Скільки переселенців зараз розміщено в школах і садках Івано-Франківська?

– Поступово кількість людей, які перебувають на тимчасовому проживанні у школах, із кожним днем зменшується. На сьогодні це десь близько 300 людей. Вони живуть у школах два-три дні, поки не знайдуть собі житло тут, або їдуть у інші міста чи за кордон. Там є налагоджене безкоштовне харчування та елементарні побутові умови, де можна помитись та відпочити. Розміщувати людей у дитячих садочках поки немає потреби, хоча ми їх також зарезервували.

– Які ваші плани щодо розвитку міста після нашої перемоги?

– Головне – треба справитись із тією кількістю людей, які залишаться проживати у нашому місті – тимчасово чи постійно. Вирішувати проблеми з школами, садками, інфраструктурою. І продовжувати втілювати в життя намічені задуми, які нам перервала війна. У нас на цей рік були величезні плани стосовно ремонту доріг, дворів та скверів, будівництва моста на Пасічну, відкриття нової тролейбусної лінії, модернізацію освітніх та медичних закладів… Зараз всі ці роботи «заморожені», адже казначейство не пропускає ніякі рахунки, окрім захищених статей. Тепер головне зберегти те, що маємо. А після перемоги будемо примножувати.

– На думку радника глави Офісу Президента Олексія Арестовича, етнічний націоналізм вб’є Україну. Мовляв, тепер, коли і україномовні і російськомовні об’єдналися в обороні України від російського агресора, необхідно брати за основу політичний націоналізм. А в майбутньому, заради історичної справедливості і, щоб розставити крапки над «і» в російському дискурсі, перейменувати Україну на Русь-Україну. Таким чином зможемо нівелювати ідеологію агресора і перетягнути росіян на бік Києва. Яка ваша думка?

– Я вважаю, що таку дискусію не варто розпочинати. Україна має бути завжди українською. Як не крути, ворог ніколи б не мав причин для війни, якби не було на сході панування російської мови, культури та церкви московського патріархату. Думаю, що навіть російськомовні українці зараз усвідомлюють, що для нашої перемоги потрібна одна мова, одна віра, одна нація. Свого часу це зрозуміли чехи, де 80% населення говорило німецькою мовою. І вони дійшли до того, що нині майже сто відсотків чеського населення говорить чеською мовою.

Поняття етнічного націоналізму не забирає право націй, які живуть на території України,  на самовизначення. Поруч із нами мирно жили і живуть угорці, росіяни, молдавани, білоруси, євреї та представники інших націй. Вони мають право представляти свої інтереси у місцевій владі, відкривати свої освітні та культурні заклади, дотримуватись своїх звичаїв. А перейменування України на Русь-Україну ніколи не вирішить проблеми імперіалістичної політики Росії. Тут навіть не питання в Путіні. Якою б не була Росія – червона, біла чи путінська, – вона завжди хоче воювати, поневолювати і відбудовувати імперію. Карфаген повинен бути зруйнований! Тільки тоді ми зможемо жити вільно на своїй землі.

Розмовляла Мар’яна РИНДИЧ