Війна в Україні змусила усіх по-іншому сприймати сьогодення. Ми живемо у такий час, коли кожен ранок дня – як народження чи пробудження до нового і щасливого майбутнього. Івано-Франківськ став для багатьох вимушених переселенців прихистком у час війни. Тут продовжується життя, розвивається економіка, а головне – працюють усі важливі сфери.

Медична галузь – це, напевне, одна із небагатьох, які повинні працювати за будь-яких умов і надавати медичну допомогу, незважаючи ані на війну, ані на інші катаклізми. Як сьогодні в Івано-Франківській громаді вдається дотримуватися цього? Чи не було перебоїв із роботою медичних закладів із початку повномасштабної агресії? Про це в інтерв’ю для «Західного кур’єра» розповіла начальниця Управління охорони здоров’я Івано-Франківської міської ради Марія Бойко.

– Cтаном на нині і від початку війни заклади охорони здоров’я міської ради – а це міські поліклініки, сільські лікарські амбулаторії, Стоматологічна поліклініка, Центральна міська лікарня, Міська лікарня №1, Дитяча лікарня та Міський перинатальний центр – працюють у звичному, штатному режимі. Жодних перебоїв не було. Мушу зазначити, що у перший тиждень війни із усіх стаціонарів були виписані пацієнти з легким перебігом хвороби, ті, які могли надалі продовжувати лікування в амбулаторних умовах вдома. Це була вимога воєнного стану – перепрофілювання ліжок, відділень задля можливості надання медичної допомоги пацієнтам із бойовою травмою, пораненнями тощо.

– Із початком війни в нас почалася і мобілізація. А відповідно частина медичних працівників у тому числі поїхали на фронт. Чи не стало це причиною нестачі робочих рук у лікувальних закладах?

– Сьогодні в Україні проводиться мобілізація резервістів і тих спеціалістів, які найбільш потрібні армії, ЗСУ, ТРо. Звісно багато медичних працівників – і лікарів, і середніх спеціалістів, і взагалі, працівників закладів охорони здоров’я – були призвані до лав ЗСУ. Мобілізація і призов тривають. Проте на цей час у наших лікувальних закладах нестачі медичних кадрів нема, заклади надають медичну допомогу в тому ж обсязі, що й до війни. Окрім того, деякі лікарні прийняли на роботу медичних працівників-переселенців, тих, які працювали в лікарнях і поліклініках у східних областях, наприклад, у Центральній міській клінічній лікарні працевлаштовано 20 переселенців – і лікарів, і медичних сестер, і молодших медичних сестер.

– Тепер є непоодинокі випадки, коли високопрофесійні фахівці надають медичну допомогу саме в Івано-Франківську. Наскільки такі кроки допоможуть підтягнути рівень медичної допомоги в місті? Чи будете намагатися втримати таких професіоналів у наших лікарнях і після війни?

– Медицина – це галузь, яка розвивається постійно. І зараз дійсно багато лікарів із клінік інших регіонів України практикують у лікарнях і міських, і обласних. У такий спосіб франківські лікарі знайомляться з практичним досвідом своїх колег, вчаться, перебирають найкращі практики для застосування в подальшому. А чи втримаються лікарі-переселенці у наших закладах – час покаже…

– Знаємо, що у багатьох аптечних закладах виникали проблеми із фармацевтичними працівниками через виїзд багатьох людей за кордон. Навіть закликали медпрацівників, котрі евакуювалися зі східних регіонів, заповнювати вимушені вакансії. Як із цим питанням зараз?

– Питання не належить до моєї компетенції. В Івано-Франківську всі аптеки – приватні або обласного підпорядкування. Але, як бачимо, вже майже два місяці аптеки успішно працюють, мають необхідний перелік медикаментів, обслуговують пацієнтів за електронними рецептами.

– Лікарі – це ті люди, котрі не можуть працювати дистанційно, як, скажімо, вчителі. Тому ця професія несе в собі чимало ризиків. Принаймні не кожен медпрацівник може в разі небезпеки все кинути і рятувати свою сім’ю виїздом за кордон. Наскільки важливо для медичного менеджменту зберегти кістяк медичних закладів?

– Зберегти кадри медичного закладу – надважливо у будь-який час. Проте у воєнний час безпека людського життя ще більш важлива. Не можемо ставити вище заклад над людським життям. Це ми бачимо наочно – на сході моzzкалі знищили понад 400 медичних закладів, медики, рятуючи життя своє і своїх родин, переїхали в західні області, виїхали за кордон. Багато пішли на фронт, стали в ряди тероборони.

Але закінчиться війна і, впевнена, до 80-90 відсотків медиків повернуться до України, повернуться додому. Бо не так легко влаштуватися на роботу лікарем, помічником лікаря чи медичною сестрою/братом за кордоном – складний процес нострифікації диплома, необхідне вільне володіння іноземною мовою та вільне володіння медичною термінологією іноземною мовою країни, куди приїхали наші переселенці. Це тривалий і довгий процес…

– Зрозуміло, що війна кладе своє тавро на всі галузі. І найперше це відбивається на можливості людей нормально жити. Як вижити медичним закладам і лікарям зокрема, якщо доводиться затягувати паски і у чомусь собі відмовляти? Чи не станеться великого відтоку медперсоналу?

– Два місяці війни наклали на нас свій відпечаток – паніка, страх, біль, агресія, розпач, апатія, депресія. Але… подивіться навколо – волонтерство, взаємопідтримка, перерахунок коштів, щоденний пошук ліків, бинтів, обладнання, рукавиць, розгрузок, бронежилетів, тактичних рюкзаків, САТ-турнікетів, антисептиків, декомпресійних голок, памперсів, дитячого харчування, «бандерівські» батончики…У цьому вирі задіяні й медичні працівники! Сьогодні багато медиків працюють на два фронти – у своєму закладі, а також волонтерять на громадських засадах. Тому не думаю, що станеться відтік медичного персоналу. Найбільш мотивовані залишитись залишаться в Україні. Ті, хто намагався за будь-яку ціну виїхати за кордон, виїдуть. Це нормальний процес.

– На початку війни, а також із появою різних новин про можливі ядерні удари люди миттєво реагували і скуповували відповідні препарати. Чи немає сьогодні дефіциту ліків в Івано-Франківській громаді?

– Нині справді вже нема дефіциту ліків ні в аптеках, ні в лікарнях. Якщо ж пацієнтові потрібні якісь унікальні ліки – через аптечну мережу час очікування кілька днів. Звісно, якщо такі ліки зареєстровані в Україні і ввезені на територію України.

– Через логістичні проблеми були і перебої із постачанням важливих препаратів для діабетиків, онкохворих та астматиків. Людям доводилося вишукувати ліки за кордоном, пробувати якісь варіанти заміни. Чи зараз постачання важливих препаратів уже поставлено на нормальні рейки?

– Нині маємо в аптеках більшість медикаментів. Проблема була у зв’язку із знищенням низки складів медикаментів під Києвом. Зараз Міністерство охорони здоров’я підписало договори з країнами-сусідами на постачання медичних препаратів, тобто питання постачання медикаментів вирішується досить швидко.

– Дякувати Богу, поки що Івано-Франківськ – відносно спокійне місто в тилу. Проте і до нас привозять людей, котрі зазнали травм чи поранень від обстрілів. Наші медичні заклади готові надавати допомогу у форматі військових шпиталів?

– Сьогодні війна і медичну допомогу військовослужбовцям надають саме військові шпиталі, мережа яких визначається відповідними органами. Цивільні шпиталі ж надають і надалі медичну допомогу пораненим цивільним особам – і дорослим, і дітям, і вагітним, а також приймають на реабілітацію пацієнтів, які отримали травми і поранення.

Звісно, цивільні лікарі – дуже багато цивільних лікарів – ніколи не надавали екстреної чи ургентної медичної допомоги при бойових пораненнях, політравмі, ампутаціях, розтисненнях, кульових пораненнях в органи. Але лікарі і медсестри швидко вчаться. Думаю, висловлю думку всіх наших лікарень – ми розуміємо, що мусимо бути готові до надання медичної допомоги.

– Коли прийшла війна, усі переключили свою увагу на цю біду, але ми пам’ятаємо, що два роки нас турбував коронавірус і він ніде не подівся. Дехто навіть жартував, що війна знищила корону. Яка зараз ситуація із пандемією?

– Коронавірус є, він нікуди не подівся. За війни на коронавірус проліковано понад 800 осіб із пневмоніями та майже 2000 осіб проліковано амбулаторно. Померло у лікарнях від коронавірусної хвороби, її ускладнень близько 90 осіб. Тому медики і зараз працюють в умовах коронавірусної пандемії.

– Ми успішно забули про масковий режим, припинилася і вакцинальна кампанія. Що далі? Нам доведеться змиритися із цією хворобою і жити з нею постійно, як із грипом та ГРВІ?

– Так, ми точно відтепер будемо жити з коронавірусною хворобою, як із грипом і ГРВІ. Вакцинальна кампанія зробила свою справу – саме через те, що понад 55% населення Івано-Франківська отримали дві дози вакцини, багато отримали й бустерну дозу вакцини, ми сьогодні бачимо набагато легший перебіг хвороби, менше ускладнень від коронавірусу. Тому й надалі будемо проводити щорічні вакцинації і проти грипу, і проти коронавірусу. Світові компанії, що виготовляють вакцини, працюють над створенням одної вакцини, яка б захищала від грипу і від коронавірусу. Захист триватиме 6-12 місяців.

– Протягом останніх двох років ми жили у страху пандемії коронавірусу і доволі часто траплялося так, що люди просто не могли потрапити на прийом до сімейного лікаря. Чи змінилася ситуація зараз? Сімейні лікарі надають допомогу пацієнтам у штатному режимі?

– Сімейні лікарі працюють у звичному режимі. Ситуація, коли пацієнт не міг потрапити на прийом до лікаря була рішенням захисту. Сімейних лікарів, лікарів-терапевтів і лікарів-педіатрів у місті близько 200 у всіх закладах охорони здоров’я, а все населення міста – близько 250 тисяч… Лікарів треба берегти, бо як вони всі захворіють (а лікарі – живі люди, вони і хворіють, і мають дітей, і хворих батьків, і родинні обов’язки), то хто ж буде надавати медичну допомогу? Така тактика дистанційного надання медичної допомоги була виправдана в пандемію коронавірусу і застосовувалася у цілому світі.

– Усі ми розуміємо, що так чи інакше влада буде основну увагу спрямовувати на ті лікувальні заклади, котрі постраждали внаслідок обстрілів, також буде відбудовувати ті, котрі зруйновані. Водночас лікарні у більш спокійних регіонах мусять терпеливо змиритися і продовжувати працювати так, як є. Чи виживе медична галузь при скорочених видатках із бюджету?

– Будемо сподіватися, що медицина буде жити, отримає новий досвід. Кожна криза – це можливості для нового розвитку. І медицина не виняток.

– Якщо бомбардування лікарень чи міграцію медиків ми вже бачимо, то є ще ті речі, котрі появляться згодом, після війни. Чи прогнозують можливі поширення інфекційних захворювань чи навіть обмеженого доступу до лікування? Чи є в медичних колах якесь бачення того, чого можна очікувати за наслідками війни?

– Складно сказати… Адже ця війна не така проста. Це і гібридна війна, і війна високих технологій. І не треба, щоб це була війна медичних технологій. Адже і хімічна, і ядерна, і біологічна зброя не знають кордонів і мають неочікувані наслідки…

Звісно, ми десь очікуємо і спалахів інфекційних захворювань, і боїмося наслідків використання окупантом хімічної зброї, біологічної зброї. І знову ж таки здобуваємо знання – вчимося, як діяти і як боротися з такими ситуаціями, як максимально швидко могти протидіяти зброї масового ураження.

Сподіваємося, що світова спільнота зараз не буде «висловлювати занепокоєння», а буде діяти жорстко, щоб зупинити війну в Україні. Вірю, так як ніколи, все буде Україна! Слава нації! Смерть ворогам!

Розмовляв Володимир БОДАК