Цього року через воєнний стан та постійні загрози зі сторони агресора наші діти так і не змогли сісти за парти. Але є надія, що наступний навчальний рік вони зможуть розпочати у своїх рідних класах. Принаймні про таку можливість говорять у владних кабінетах.

Івано-Франківська громада, як і, зрештою, вся область, ще продовжує навчання до 3 червня. Чим живе освітня галузь у час війни? Як готуються до завершення навчального року? Про це ми розмовляли із заступницею міського голови – директоркою Департаменту освіти і науки Івано-Франківської міської ради Вікторією Дротянко.

– Освітня галузь в Івано-Франківській громаді доволі потужна. Це і школи, і дошкільні заклади, і професійно-технічні заклади. І весь цей величезний симбіоз мусить між собою гармонійно співпрацювати. Як зараз, в умовах війни і карантину, вдається надавати якісні освітні послуги?

– Звісно, Івано-Франківськ – одне з тих міст, у яких освіта завжди була на високому рівні, хто б там що не говорив. До війни ми мали фактично два роки ковіду. І цей період, як на мене, був специфічним тренуванням для освітян. З початку пандемії ми всі дуже швидко мусіли перейти в онлайн-режим. Мені здається, що ця пандемія навіть пришвидшила перехід до онлайн-навчання, який мав би бути еволюційно років через десять-п’ятнадцять. Саме за такий проміжок часу, думаю, в нас вже не буде такої форми навчання, яка була ще від Радянського Союзу. В умовах пандемії ми мали зорганізуватися і навчитися користуватися планшетами, ноутбуками, телефонами. Були й такі вчителі, що не мали таких засобів. Але наші вчителі молодці. Вони швидко опанували програми, опанували себе. Згідно з усіма нормами воєнного стану, вчитель для проведення онлайн-уроків може перебувати за кордоном, це юридично затверджено.

24 лютого цього року, коли це все почалося, керівництво освіти в сьомій годині ранку мусило в авральному режимі вирішувати, як бути із навчанням, коли лунають вибухи. Було вирішено не вести дітей ані у школи, ні в садочки, ні в училища. Повідомили всіх батьків із закликом залишатися вдома.

За цей період дійсно багато учнів і вчителів перетнули кордон і виїхали у більш безпечні місця. Але всі вони вчаться і працюють. Навіть є випадки, коли деякі діти паралельно здобувають знання, скажімо, у польських навчальних закладах.

– Війна змусила нас зрозуміти, що є люди, котрі потребують нашої допомоги. І це не лише військові. Тисячі людей вимушено покинули власні домівки та зараз проживають в Івано-Франківську, дехто зупинився навіть у приміщеннях шкіл. Освіта однією із перших підставила своє плече допомоги, а вчителі стали волонтерами. Тепер у школах ще й діють соціальні їдальні.

– Дійсно, ще одним дуже важливими викликом для нас стали внутрішньо переміщені особи. Ми були змушені якось їх приймати, опікуватись ними. Івано-Франківськ навіть одним із перших організував комунальні автобуси, які поїхали в Київську область і забрали звідти людей, котрі втікали з-під обстрілів.

Знаєте, якось навіть не хочеться їх називати ані біженцями, ані вимушеними переселенцями. Гарно сказав президент Польщі, що наші люди в них – гості. Власне ті люди приїхали до нас у Ліцей №1, у школу в Підпечерах. Наші освітяни швидко зорганізувалися для допомоги цим людям.

Що стосується організації побуту чи харчування, то насправді було правильне рішення міського голови організувати в різних куточках міста соціальні їдальні, котрі зараз продовжують працювати у чотирьох наших школах. Усі охочі і вимушені переселенці, і франківці отримують гаряче харчування за символічну суму тридцять гривень. В середньому щодня такі їдальні відвідують 150-200 осіб.

Також ми зрозуміли, що із першою хвилею біженців гостро поставало мовне питання. Виник запит на курси української мови, котрі почали працювати в приміщенні наших шкіл. Маємо вже третій потік випускників таких курсів. Люди отримують сертифікати. Можливо, їх не так багато, як на курсах зі стрільби, але вони є. Приходять вчитися і молоді, і люди поважного віку зі своїми історіями. Дуже часто вчителі української мови навіть плакали під час таких занять, бо ті історії просто вражають. Якщо, для прикладу, людина пішла в магазин по хліб, а повертатись уже було нікуди. І вони в чому були, в тому і приїхали до нас.

Ще минулого року ми почали відновлювати шкільні тири. Так, наче відчували, що буде така потреба. Разом із Дитячо-юнацькою спортивною школою ми відкрили п’ять тирів. У планах ще відкрити такі заклади у Ліцеї №4, в Чернієві, у Крихівцях. Там у школах є підвальні приміщення, котрі дозволяють за метражем і всіма вимогами зробити повноцінний тир.

Зараз на стрілецькі курси зареєстровано майже 8 тисяч людей, серед них майже 6 тисяч жінок. Це багато. Міський голова навіть жартував, що ми можемо створити жіночий стрілецький батальйон. Щодня, крім вихідних, відбуваються навчання.

Також ми зорганізували медичні курси у тих закладах, де є підвальні приміщення. Навчання проходили із практичними завданнями впродовж двох місяців. Але з понеділка ми їх вже не проводимо, бо немає попиту.

– Фактично з самого початку війни в Івано-Франківську запрацювали позашкільні заклади. Дітей залучали до гурткової роботи, аби таким чином відволікти їх від думок про війну?

– Так, спочатку ми зорганізували чотири гуртки, потім ще два. Їх відвідують і маленькі франківці, навіть із батьками. Бо коли діти займаються в гуртках, із батьками працюють психологи чи інші працівники. Тепер ми ще започаткували тренування із футболу, волейболу та баскетболу. Це також можливість відволікти дітей і залучити їх до різного роду активних занять.

– Багато рішень на місцевому рівні в такий непростий час доводиться ухвалювати спонтанно і з вимогою часу. Таким явищем стало і відкриття чергових садочків з 10 травня. Зараз малеча ходить у садочок із тривожними рюкзаками, вже навіть відвідували укриття під час тривоги. Таке рішення було ухвалене через запит батьків?

– Так, у нас був запит від працюючих батьків. І ми вирішили, що треба якось на нього реагувати. Звісно, коли ми отримали дозвіл від Обласної військової адміністрації, то промоніторили наші садочки. Було вирішено відкривати ті чергові дошкільні заклади у всіх мікрорайонах, котрі мають підвали. Зрозумійте, що жоден садочок не будувався і не будується зі спеціальним укриттям. Ми знайшли десять закладів, про всяк випадок у резерві ще маємо два дошкільні заклади.

Ми провели роз’яснення, що має дитина мати у рюкзаку, за рекомендаціями МОН, мають бути пришиті до одягу бірки із даними дитини. Тепер дітки не вдягають піжаму, а сплять одягнені на випадок тривоги. Більше часу діти проводять на вулиці. Що таке сховище, малюки знають, бо ми проводили навчання минулого року. Ми попросили батьків, щоби у чергові садочки йшли діти старших груп, а не ясельні. Станом на зараз чергові садочки відвідує близько 700 дітей. Групи сформовані невеликі. Маємо запити від внутрішньо переміщених осіб на влаштування дітей у садочки. Там діє правило, якщо обидвоє батьків працюють, або тато на війні, а мама працює. Вони приносять відповідні довідки.

– Через війну амбітні плани щодо подальшого розвитку освітньої галузі на території громади довелося вгамувати. А так хотілося, щоби в місті надалі відкривалися садочки, будувалися нові школи. Чи можна очікувати цього вже після перемоги?

– Так, останнім дитячим садочком, який ми відкрили, став ДНЗ «Подоляночка» на Хоткевича. Тримаємо кулаки, віримо і сподіваємося, що з 1 вересня запрацюють і школи, і садки. Принаймні ми в Департаменті вже готуємося до того, що з нового навчального року ми мусимо приступити до повноцінного навчання. Зараз ми вирішуємо із директорами питання, що зробити із вимушеними переселенцями, котрі тимчасово проживають у навчальних закладах.

А що стосується ремонтів чи будівництва, то всі видатки на такі потреби заморожені. І ми не маємо права витрачати на це кошти. Наразі невідомо, що буде через тиждень, місяць. Сподіваємося, що перемога буде швидка і ми відновимо всі наші плани.

– А як із зарплатою вчителям, адже видатки на захищені статті дозволені?

– Маємо незначну затримку в зарплаті. Але вона несуттєва – один-два дні. Це більше залежить не так від нас, як від казначейства. Але треба розуміти, що таке може бути, бо основні видатки йдуть на забезпечення армії. Маємо і не дуже втішні вісті зверху, керівництво країни говорить, що може бути недофінансування субвенції для освітян. У принципі нам і так її ніколи для міста не вистачало. Міська влада завжди дотувала освіту. Якщо брати лише у розрізі нашого міста, то нам кажуть, що ми можемо недоотримати 64 мільйони гривень.

– Ми стоїмо на порозі літа, а це зазвичай сезон відпусток. І всі знають, що у вчителів відпустки тривають майже два місяці. Тому грошей не вистачить однозначно.

– Учителям цього року дають відпустку лише 24 дні замість 56. Вони зможуть добрати собі ті відпустки після закінчення війни. Знову ж таки, директори шкіл мають подумати, як відправити вчителів у відпустки і зорганізувати їх до допомоги перемішеним особам, війську.

– У Міністерстві освіти повідомили, що кінець навчального року 27 травня, проте деяким регіонам дали можливість самим вирішувати, коли закінчувати навчання. Івано-Франківськ, як і все Прикарпаття, вчиться до 3 червня. Чи будуть у школах традиційні свята останнього дзвоника?

– Ми зараз думаємо над цим питанням. Адже життя триває, люди народжуються, одружуються, закінчують школу. Ми хочемо в межах дозволеного воєнним станом зробити відзначення чи нагородження медалістів. Не факт, що ми до того числа отримаємо медалі, бо вони виготовляються централізовано. Зараз продумуємо варіанти відзначення випускників.

– Традиційно маса шкіл Івано-Франківська була залучена для проведення ЗНО. Цьогоріч вже є перелік навчальних закладів для національного мультипредметного тесту. Скільки шкіл міста потрапили у той список?

– Цього року буде проходити тестування менша кількість учнів. Ми визначили 7 шкіл із укриттями. Ще немає підтвердження усіх даних дітей, котрі виявили бажання проходити тестування в Івано-Франківську. Попередньо нам відомо, що тестування проходитимуть 1573 учні, із них 88 внутрішньо переміщених випускників.

– Влітку в школах були ремонти і тривала підготовка до нового навчального року. Тепер при обмеженому фінансуванні це можливе? Які ще виклики будуть перед освітянами впродовж літніх канікул?

– Від нас залежить елементарна підготовка навчальних приміщень, щоби діти могли зайти у класи. Слава Богу, у нас збережені школи, вони не постраждали. Можливі проблеми хіба що з опаленням. Ви знаєте, що ми активно співпрацювали із НЕФКО. Хоча минулого року восени ми не встигли провести заміну опалення у двох навчальних закладах. Нам багато закидали, мовляв, як це так, чому так пізно почали робити. Ми намагались пояснювати, що це міжнародна організація і вона вирішує, коли і що робити. Вони дають матеріали, гроші. Дуже хочеться, щоби ця міжнародна організація не боялася і надалі вкладати гроші у грантові проєкти із утеплення та модернізації. Є у нас ще школи, які мають старі системи опалення і досі не включені у проєкти НЕФКО. Треба думати, де взяти кошти, а це 3-4 мільйони гривень на один об’єкт.

Сподіваюсь, це єдиний виклик, який може постати перед нами. До інших ми вже готові – якщо онлайн-навчання, то онлайн.

– І якщо ми повернемось до початку нашої розмови про онлайн-навчання, то, очевидно, скоро не треба буде таких закладів, як школи.

– То логічно, але хочеться, щоби діти дійсно були в школі. Бо це і живе спілкування, і набагато краще, аніж навчання в режимі онлайн. Ще раніше ми думали про створення профільних закладів, щоби в місті не було такого явища як престижні чи непрестижні школи.

– Івано-Франківськ відзначився тим, що тут активно впровадили систему електронної реєстрації дітей у навчальні заклади. То вже немає проблем із прийомом дітей у школи і садки?

– Електронна реєстрація у школи і садки в Івано-Франківську себе виправдала. Зараз триває перша хвиля реєстрації дітей у перші класи. Дуже багато батьків реєструють дітей навіть з-за кордону. Вони мають ще певний період для подачі документів. Так само ми перевели всю реєстрацію в садочки в електронну форму. У нас була черга, коли батьки реєстрували дітей у садочки ще при народженні. Тепер ця проблема знята – дітей реєструють не при народженні, а тоді, коли треба йти в садочок.

– Коли франківські вчителі поїхали за кордон, в Івано-Франківську закликали вчителів-переселенців реєструватися, аби мати можливість піти на роботу в школу, якщо виникне така потреба. Чи працевлаштували когось із таких учителів?

– Їх небагато, але є. До десяти вчителів. Випадки були різними, це і декретні місця, і місця пенсіонерів, хтось сказав, що не повернеться з-за кордону. А директор мусив швидко знайти заміну. Ми маємо базу даних, хто потребує роботи.

– Ви нова людина у Департаменті освіти. Чи можна очікувати від вас певних новацій?

– Новацією в нашій системі освіти є електронна черга у школах і садках. А чого очікувати власне від мене? Ми мусимо вивчити і оптимізувати нашу систему так, щоби нам вистачало субвенції з Києва. Хочу, аби заклади освіти не були дотаційними установами, а вчителі отримували достойну зарплату. Я вже говорила про профільні заклади освіти, котрі би могли змагатися за учня. До речі, наші навчальні заклади дають гарний рівень освіти. Діти за кордоном кажуть, що польські, чеські чи словацькі вчителі здивовані гарним рівнем знань наших учнів. Це вже говорить про те, що наші вчителі дають високий рівень знань.

Хочеться навести лад у закладах освіти і з технічної сторони. Як би це не звучало банально, але ремонти освітніх закладів, обладнання, на якому вчаться діти, також вимагає оновлення. Зараз ми поставили на паузу шкільний «Бюджет участі». Це той момент, коли діти вчаться відстоювати свої ідеї та їх впроваджувати. Ми встигли провести такий конкурс лише у двох ліцеях. Хотілось би і це розвивати і вчити дітей готуватися до дорослого життя.

Не забуваємо, що в системі освіти не лише школи. Маємо ще дитячі садочки і професійно-технічну освіту. Нам було б добре реанімувати і підняти престиж профтехосвіти, збільшити кількість дітей у цих закладах. Там можна навчати дітей, як створити певний вид бізнесу з нуля. Свого роду профільне спрямування із повним охопленням галузі. Робітничі професії насправді зараз дуже потрібні.

Позашкільні заклади також хочеться зробити більш профільними і сучасними, бо у таких закладах займається дуже багато наших дітей.

– Оптимізація – дуже гучне слово. Чи не передбачає воно скорочення кадрів? І як ви ставитеся до вчителів-пенсіонерів?

– Якщо говорити про скорочення кадрів, то це право кожного директора навчального закладу. Він повинен дивитися за всім – від господарки і до кадрових питань. А що стосується вчителів пенсійного віку, то є дійсно такі вчителі, які мають великий багаж знань. І досить часто так є, що без таких учителів у школі виникне прогалина. Є, звісно, і такі, котрі не можуть виконувати свою роботу. Крім того, ми мусимо дати можливість молодим спеціалістам після закінчення університету отримати досвід і працювати. Тут ми будемо прислухатися до думки директора закладу. Оптимізація не означає звільнення чи скорочення, це шлях до нормального функціонування закладу. Є варіанти зменшення навантаження вчителів, котрі працюють на пів ставки, а це додаткові виплати з місцевого бюджету. Кожен директор має сам прорахувати, де можна зекономити без людських втрат.

– Чи правильним було рішення в Івано-Франківську утворити в кожній школі власну бухгалтерію?

– Так. Директори під час звітів зауважували, що такий крок їм пішов на руку. Скажімо, у нас в громаді ще є дитячі садочки, котрі не мають своєї бухгалтерії, але з 1 липня ми плануємо усі дошкільні заклади перевести на власні бухгалтерії. Вони будуть безпосередньо самі укладати договори і самостійно вестимуть господарку. Це правильно.

Розмовляв Володимир БОДАК