9 жовтня Івано-Франківська територіальна громада відзначає три роки з часу офіційного об’єднання міста із 18 селами. Цей час припав на нелегкі роки, адже спочатку розвитку і становленню громади перешкодив коронавірус, який цього року продовжився війною. Попри це, громада розвивається, має певні здобутки. Івано-Франківськ у важкі часи зумів показати свою міць і витримку, стати тиловим форпостом. Зараз у громаді розвивається релокований бізнес, відбуваються поточні ремонти дворів та вулиць. Життя триває завдяки тому, що ми маємо можливість забезпечити житлом і тих, хто вимушено переїхав із прифронтових міст.

Про те, як Івано-Франківську вдається виживати в умовах війни і при цьому розвивати економіку, забезпечувати всім необхідним різні верстви населення, жити повноцінним життям, дбати про військових і переселенців і не забувати про комуналку, освіту, медицину, – у розмові із міським головою Івано-Франківська Русланом Марцінківим.

– Громада, незважаючи ні на що, здружилася. Нам вдалося забезпечити усі населені пункти, котрі увійшли до складу Івано-Франківської громади, найнеобхіднішими речами, а це і транспорт, і інфраструктура. Нам вдалося трошки зробити центральні дороги до наших сіл. Крім того, ми надаємо велику соціальну підтримку. Мешканці громади відчули, що вони не одні у часи небезпек – чи то в час коронавірусу, чи тепер у час війни. Місто постійно надає допомогу, особливо людям соціально вразливих категорій. Мова йде про пенсіонерів, людей із інвалідністю, дітей військовослужбовців, поранених хлопців, родин загиблих. Ми постійно виділяємо кошти із бюджету громади і спрямовуємо їх на такі соціальні потреби. Крім того, ми стали одним із небагатьох міст в Україні, де для пенсіонерів та людей пільгових категорій проїзд у комунальному громадському транспорті безкоштовний. Інші громади можуть тільки мріяти про таке. Я вважаю, що це велика допомога у такий час.

Звісно, виклики, з якими ми вимушені жити в цей час, змінили всіх – від конкретної людини до громади і країни. І зрозуміло, що нам сьогодні з об’єктивних причин не вдається зробити все те, що ми планували зробити за нормальних умов, у звичному ритмі життя. Маємо таку ситуацію, що і казначейство не пропускає видатки, а кошти потрібно спрямовувати на зовсім інші цілі. Ми підрахували, що за пів року зусиллями всіх комунальних підприємств громади ми витратили близько 60 мільйонів гривень на підтримку Збройних сил України. Це дуже немала сума, і я вважаю, що це добре, що нам вдалося витратити ці кошти саме на підтримку наших захисників.

Так, нам треба сьогодні утримати всю критичну інфраструктуру, котра, хоч і має певні збої, але продовжує працювати. Маємо проблеми, бо зменшилась кількість кваліфікованих кадрів серед робітничих професій. Хлопці пішли служити, але, попри це, місто не є занехаяним. У нас чисто, прибрано, розмітки на вулицях наносяться. Навіть пробуємо зробити певні елементи благоустрою і доробити все те, що було розпочате у попередні роки. Також є сподівання, що до свята Миколая ми таки відкриємо нову тролейбусну лінію. Вона вже на завершенні, а тому я вважаю, що цей немаленький проєкт для міста Івано-Франківська буде цього року реалізований. Звісно, ми не можемо говорити про ті речі, які планували. Але наша громада, на мою думку, вистояла. І в цих непростих умовах ми підтримуємо військо, волонтеримо, забезпечуємо критичну інфраструктуру, допомагаємо людям. І це теж важливо, бо крім тих допомог, які я вже називав, ми ще допомагаємо людям на лікування.

– Чи працює система управління громадою як єдиний організм? Як вдається долати різні перепони? Чи достатньо для цього лише вольових рішень?

– Ми пробуємо зробити так, аби вся громада розвивалася однаково. Тут варто сказати, що деякі райони міста та села громади були не в рівних умовах. Є села, котрі на початку не мали ніякого благоустрою, не було зроблено жодної дороги. А з іншого боку в приміських селах було все набагато краще розвинуто і ремонти доріг були. Тому їх порівнювати не можна. Так само і є мікрорайони в місті, де так історично склалося, що більше чи менше зроблено в питаннях благоустрою. Ми стараємося компенсовувати і робити потрохи всюди. При цьому не забуваємо і про центральну частину міста, і про такі мікрорайони як Набережна, а також села. Для нас важливо не забувати, що місто повинно створювати робочі місця, аби люди мали де працювати. За ці пів року Івано-Франківськ пережив хвилю внутрішньо переміщених осіб, підприємств, які переїжджають до нас, університетів та інших організацій. Це теж змінює ситуацію в Івано-Франківську та створює інші виклики для міста. Тому я вважаю, що ми впоралися із тою хвилею. І якщо порівняти з іншими містами, то Івано-Франківськ сьогодні виглядає не найгірше. Завдяки нашим Збройним силам України ми можемо говорити про повноцінний український тил, який працює, допомагає, не зупиняється, старається бути місцем для життя і прихистку для людей.

– За два роки коронавірусу ми звикли жити в тому темпі, але з лютого ми отримали новий виклик – на наші землі прийшла повноцінна війна. Звичайно, цей період стане великою переміною для усіх. Чого нас вчить ця війна?

– Ми вчимося цінувати інші речі. Так, тепер ми знаємо, що є такі важливі речі як життя, взаємоповага, допомога, зусилля всіх, які ми докладаємо для того, аби  перемогти. І так хочеться, щоби той дух ми не загубили і після нашої перемоги. Важливо, щоби після цього ми не зійшли на політичні протистояння, боротьбу внутрішню. Зараз нам потрібно вміти цінувати кожен прожитий день і кожну добру справу. Я радію будь-чому, навіть невеликим здобуткам. Бо повірте, якщо зараз ми відкриваємо операційні у Міській клінічній лікарні, це не сприймається буденністю, а радше тим, що нам вдається це зробити, незважаючи ні на що. Так само і благоустрій дворів зараз ми сприймаємо зовсім по-іншому, ніж це було, скажімо, минулого року.

Нещодавно мер Миколаєва попросив дати комунальників для відбудови міста. Я щодня спілкуюся з ними і чую від них, що в них міняється розуміння цінностей та пріоритетів. Адже відремонтовані будинки зазнають пошкоджень і через два-три дні наші хлопці знову ремонтують ті самі будинки. Часом ми дуже сильно чимось не задоволені, критикуємо, але виявляється, що треба в цьому житті задовольнятися навіть невеликими речами, які нам вдаються. Тому і кожен невеликий поступ Івано-Франківська окриляє, бо все сьогодні в нас робиться всупереч обставинам. У країні не вистачає коштів, а третина бюджету фінансується з міжнародних коштів. Казначейство місяцями не пропускає фінансування капітальних видатків. Часом не вистачає людського ресурсу. Кількість техніки в комунальних закладах зменшилась, бо вилучена для потреб Збройних сил. Але всі ці речі надихають, щоби ми, всупереч усьому, рухалися вперед.

– Чи вистачає в Івано-Франківській громаді фінансування в умовах війни?

– Ми дещо економимо за зарплатах, на таких речах, які не є обов’язковими. Тому Івано-Франківськ не має такого падіння, як у містах у центрі чи на сході країни. У нас за півріччя 98 відсотків виконання бюджету. Я вважаю, що на кінець року, напевно, буде невеличке перевиконання. І це враховуючи, що лютий і березень фактично можна не враховувати, бо тоді майже нічого не працювало. Тому надходження до бюджету мають непогану динаміку. Тут маємо позитив і зі сплати податків, і від переїзду до нас релокованого бізнесу. Також позитивом є відновлення економіки. Це означає, що кошти є, але вони віртуальні. Ми розуміємо, що зараз коштами громади користується держава. Ми ж розуміємо, що в пріоритеті виплата зарплати Збройним силам, а це мільйони чи навіть мільярди, які сьогодні йдуть на утримання війська та нашу перемогу. Я розумію людей, котрі не пов’язані з війною, вони вимагають від влади зробити благоустрій в тому чи іншому дворі, але ми повинні зрозуміти, що треба трохи почекати. Не все можна зробити відразу і ми живемо не в звичайний час, коли можна акумулювати кошти і зробити певну роботу дуже швидко. Цього року ми змогли зробити близько 30 дворів та 50 відрізків доріг. Вважаю, що в таких умовах це доволі непогано.

– 24 лютого стало для всіх українців переломним днем, життя розділилося на «до» і «після». Чи вірили ви в те, що відбулося? Як сприйняли ракетний удар, коли Івано-Франківськ одним із перших відчув на собі весь біль війни?

– Я був одним із небагатьох, хто казав, що повномасштабна війна буде. В мене навіть є збережені записки. Ще 11 лютого я розписував, як ми будемо приймати людей, де будемо розміщувати. Мої заступники дивилися на мене і не до кінця розуміли. Я очікував, що напад буде вночі з 22 на 23 лютого. Я ту ніч навіть не спав. Наші вороги люблять символізм. А 24 лютого Франківськ відчув на собі удар ворога. Мало хто знає, але саме в той перший день внаслідок ракетного удару в нас загинув хлопець у льотній частині. На жаль, у ті дні не можна було про це говорити. Тоді була паніка. На жаль, ми мали перші втрати. А нам було важливо у перші два тижні заспокоїти людей і сказати, що все добре. Та риторика, яка була тоді, була дуже правильна. Пригадую, коли в перші дні довелося відправляти хлопців на військкоматі, я бачив, з якою тривогою люди йшли, але в них було єдине бажання воювати і дати відсіч ворогові. Той час був надзвичайно складним для всіх. Ми ж не знали, чи ворог дійде і до нас. Я вважаю, що неправильною була політика держави – треба було попереджати людей і говорити про підготовку. Можливо, й менше цивільного населення постраждало б. Зараз також є небезпечна тенденція. Ми показуємо, що перемагаємо, але не скидайте ворога з рахунків. Мобілізація дасть свій ефект. При певних обставинах вони зможуть воювати. І якщо ворог наростить мільйонну армію, то це буде великий виклик для України, не тільки для тих міст, які сьогодні під обстрілами. На жаль, ця війна не на один день.

– Чи не здається вам, що за весь період від лютого наші люди вже трохи втомилися від війни і навіть надто заспокоїлись?

– Колись я дивувався, читаючи книжку про 1918 рік, коли за 200 кілометрів від Франківська тривали бойові дії, а в Франківську працював пасаж Гартенбергів. Там сиділи офіцери та цивільні люди і пили каву. А сьогодні ми всі розуміємо, що ми живемо в часи, коли люди ментально не можуть бути постійно у війні. Не треба вдаватися в крайнощі. Одна крайність полягає в тому, що ми дійсно розслабилися і не готуємося. Я вважаю, що сьогодні кожен чоловік і жінка повинні вміти стріляти з пістолета і надавати медичну допомогу. А з іншого боку український тил повинен працювати. Діти мають ходити до школи, дитячі садочки мають працювати.

– З перших днів війни Івано-Франківськ став прикладом для інших міст, коли у ЦНАПі організувався центр допомоги. Наскільки було важливо саме в такому місці акумулювати підтримку військовим та переселенцям?

– В перші дні і на вокзалі наші люди стояли, і всі ЦНАПи стали центрами допомоги. Я вважаю, що ми добре впоралися. До такої кількості людей і проблем ніхто не був готовий. Але ми почали активно працювати, можна було подзвонити цілодобово. Ми розселяли людей, роздавали речі. Зараз міняються форми роботи, тепер ми розвиваємо логістичний центр. Це спільний проєкт зі Спілкою волонтерів Прикарпаття. Ми фінансуємо витрати на бензин, дорогу, запчастини, а волонтери довозять посилки. Так, ми помітили, що вже зменшилась загальна кількість допомоги. Але кожен має своїх рідних чи колег, яким передають посилки. Це дуже правильно, адже такі адресні посилки дуже важливі. Військовим треба допомагати тим, що їм найбільше треба. Зараз найбільша проблема з теплим одягом для хлопців. Ми для нашої тероборони шиємо теплий одяг, бо держава, на жаль, не може впоратися із такою кількістю пошиття зимової форми. Таку підготовку ми почали проводити ще від кінця липня. Також військовим зараз треба буржуйки, каремати, спальники, навіть ковдри. І машини також потрібні, бензопили. Але про всі потреби треба питати самих хлопців.

– Паніка перших днів війни в Івано-Франківську минула швидко, люди повернулися до менш-більш звичного ритму. Ви закликали до роботи, аби підтримувати економіку. Чи вдалося переконати підприємців працювати в умовах війни?

– Було важко, але я хочу подякувати підприємцям. На другий тиждень повномасштабної війни в нас вже майже 90 відсотків магазинів працювали. Була паніка, що харчів не вистачить, але ми добре попрацювали із постачальниками, котрі переорієнтувалися на потреби суспільства. Тому в нас не було такого колапсу, коли повністю зникли продукти.

Ми почали зразу допомагати не тільки переселеним особам, але і пенсіонерам, одиноким та потребуючим ми почали видавати продуктові набори. Зараз знову роздаємо більше 30 тисяч продуктових наборів.

– Станом на сьогодні в Івано-Франківську фактично десята частина населення – це вимушені переселенці. Є такі люди, котрі готові залишитись тут назавжди. Чи достатньо в громаді ресурсів для того, аби ці люди відчували себе як удома?

– Їх кількість трохи зменшилась порівняно із березнем – квітнем. Залишились ті люди, котрі розглядають Івано-Франківськ як варіант свого подальшого проживання. Дехто вимушено, бо нема куди повертатися. Хтось не може жити у прикордонних містах, бо там все ще триває небезпека, а школи і садочки не працюють. Тому з метою безпеки дітей люди не ризикують їхати додому. Так, важливо, щоб ті люди інтегрувалися, прийняли наші цінності. Тому ми і проводимо курси української мови. Так само створили координаційну раду громадських організацій. Тому я активно підтримую відкриття їхніх центрів «ЯМаріуполь», «ЯХерсон». Так, сьогодні в місті дуже відчутно, що в нас багато вимушених переселенців. Заходиш в перукарню, а тебе обслуговує працівник із іншого регіону. Заходиш у двір, а там серед наших пенсіонерів вже є і люди старшого віку, котрі сюди прибули зі сходу.

– В місті планувалося виділення земельної ділянки для будівництва окремого житла вимушеним  переселенцям. Чи буде таке житло?

– Ми вибрали для цього ділянку і ведемо перемовини із Європейським Союзом щодо можливого фінансування такого проєкту. Зараз ми ремонтуємо тимчасове житло в приміщенні, де колись було управління освіти, один із гуртожитків Університету нафти і газу та в приміщенні школи-інтернату (колишня школа №28). На це ми отримали фінансування з НЕФКО. Якщо в одному приміщенні вже на початку жовтня можна поселяти людей, то ремонти в двох інших будуть тривати до кінця року. Ми повинні розуміти, що це тимчасове житло, хоча й немало – всього 400 помешкань. Вважаю, що краще дати можливість людям отримати дешеві кредити. Не забуваємо також, що крім внутрішньо переміщених осіб нас очікує забезпечення військовослужбовців. Люди, які повертаються з війни, теж потребують житла.

– В економіку громади чималий внесок роблять і релоковані підприємства. Серед них є такі, котрі готові тут осісти і вести свою діяльність. Як ці підприємства вживаються в нових реаліях?

– На сьогодні вже маємо 61 релоковане підприємство. Є бізнес, про який не можемо говорити. А більшість із них я об’їжджаю під час підприємницької п’ятниці. Найбільші серед релокованих бізнесів – це завод кольорових металів, який розташувався на території індустріального парку «Аркан». В основному до нас переїхав невеликий бізнес. Але я вважаю, що Івано-Франківську трохи пощастило, бо люди вирішують сюди вкладати свої кошти. Так, можливо, ще не всі сплачують податки у місцевий бюджет. Зрештою, законодавство передбачає таке. І ми до цього нормально ставимося, бо розуміємо, що та копійка сплачених податків, можливо, в Миколаєві чи Запоріжжі до певної міри більше потрібна, аніж нам. І тут не слід думати лише містечковими інтересами, а розуміти, що ми одна країна і ми мусимо допомагати одне одному. Але в перспективі, якщо людина перевезла своє виробництво, то це однозначно наші робочі місця. На більшості релокованих підприємств вже працює багато франківців. Наприклад, на запорізькому заводі 70 відсотків працівників становлять наші місцеві.

Відверто кажучи, ми не готові були до такої кількості бізнесу. Дуже добре, що в нас є ВО «Карпати» та індустріальний парк «Аркан», які мали пропозиції площ для релокованих підприємств. Але нам зараз потрібно мінімум два – три індустріальні парки, щоби мати можливість для пропозиції виробничих площ. Зрештою, війна закінчиться, а тоді, думаю, інвестори захочуть вкладати кошти. Думаю, захід країни має набагато більші переваги від сходу у цьому плані.

– Наприкінці минулого року Івано-Франківськ мав чимало амбітних планів щодо капітальних ремонтів. Той перелік вулиць і дворів насправді вражав. Тим більше, планувалося цього річ завершення будівництва нового моста на Пасічну. Але усім цим, на жаль довелося пожертвувати. Як живе місто за умов відсутності кап видатків? Чи на все вистачає ресурсів?

– Стараємося дотримуватися поточного ремонту. На жаль, маємо з цим певні проблеми. Наприклад, на вулиці Мазепи зробили поточний ремонт, але ми не могли робити мережі. А потім прорвала труба. І вже по свіжому асфальту треба було проводити розкопки. Так само мусимо дотримуватись певних норм. Скажімо, ми не можемо асфальтувати більше 40 відсотків вулиці суцільним шаром. Такі обмеження нас трохи сковують. Але ми стараємося виходити із ситуації. Для нас основне було доробити ті об’єкти, котрі розпочали минулого року. Більшість із них вдалося завершити. Маємо одну проблемну вулицю Виговського, ремонт якої виграла фірма ПБС. Навіть вуличку Соломії Крушельницької довелося цьогоріч доробляти поточним ремонтом. Наступного року плануємо робити вулицю Лук’яненка.

– А яка ситуація із мостом на Пасічну. Нещодавно ви сказали, що з 15 жовтня роботи на мосту відновляться. Яким чином вам вдасться обійти питання капітальних видатків?

– Нам вдалось ще до війни заплатити підприємству аванс. Найбільша проблема, що добувають руду і роблять метал у Миколаєві. Але, незважаючи ні на що, основні прольоти вже виготовлені. Тому цього року ми плануємо дотягнути міст до берега і робити опори під розв’язку. Газову трубу ми вже винесли з дороги. А як буде фінансуватися, ще не знаємо. Ми дуже тішилися, що цього року мала бути державна підтримка. Розуміємо, що ті гроші, які були, забрали до державного бюджету. Є варіант, що Європейський банк реконструкції та розвитку прокредитує нам ці роботи. Але сьогодні дуже важко говорити із кредиторами в умовах війни.

– Чи не покинули нас іноземні інвестори, розуміючи, що війна може завдати чималих збитків?

– Слава Богу, жоден інвестор не залишив нас. Ми дуже переживали, що таке може статися і німецький інвестор може нас покинути.

– Ми на порозі нових викликів. Яким буде опалювальний період в Івано-Франківську? Чи готова громада до цього?

– Газ буде. Якщо не буде якихось надзвичайних ситуацій (мова йде про обстріли критичної інфраструктури), то місто переживе зиму. Так, будуть труднощі із централізованим опаленням. Цілком гіпотетично, що в якомусь мікрорайоні чи навіть у цілому місті не буде протягом тижня – двох тепла. На такий випадок ми готуємо 50 центрів обігріву, де люди зможуть переночувати. Якщо раптом не буде газу, то ми розуміємо, що електропроводка може не витримати напруги, коли всі почнуть вмикати обігрівачі. Я очікую, що зима буде непроста. Ще може бути так, що, коли нам важко, ще й зима може бути холодною. Так буває: коли важко, то ще додаються випробування.

Ми не застраховані від обстрілів, ми не застраховані від інтенсивної війни в зимовий період. Не виключено, що саме з початком опалювального сезону може бути збільшена кількість ракетних ударів. Воєнний час – це не типовий період, коли можна щось планувати на довгий період. А тому готуємо різні сценарії.

– На цей рік ви передбачали збільшення рухомого складу для КП «Електроавтотранс». Також говорилося про створення другого депо. Чи залишиться це все поки що мрією міської громади?

– У нас є домовленість про виділення чотирьох гектарів для нового депо в районі Хриплина. Думаю, з цим проблем не буде. Але найбільшою проблемою знову ж таки залишаються закриті капвидатки. Хоча цього року маємо найбільший проєкт – нову тролейбусну лінію. Ми закупили кілька нових і вживаних тролейбусів. То були ще довоєнні домовленості. Також нам у цьому плані трохи допомагають наші міста-партнери. Чеська сторона передала п’ять тролейбусів, поляки подарували вишку. Завдяки тому, що є грантовий проєкт, то цього року тролейбусна лінія запрацює. Ми планували до Дня Незалежності, але проблема виникла із опорами, довелося їх міняти. Також підприємство «Плутон», яке виграло тендер, знаходиться в Запоріжжі. Тягова підстанція готова, контактну мережу натягнули. Думаю, в жовтні замінимо 18 опор на кращі. А вже на 19 грудня плануємо запустити новий тролейбусний маршрут. Реалізація такого проєкту навіть у мирні часи – це успіх для Івано-Франківська.

– У місті постійно проблеми із паркуванням автомобілів. Останнім часом міська вдала почала впроваджувати зміни, на вулицях працюють інспектори, котрі виявляють неправильно припарковані машини. Чи є у місті можливості для створення паркувальних місць?

– Ми створили комунальне підприємство і зараз потроху будемо витісняти приватників. Але за один день ми не зможемо все облаштувати. Навіть якщо взяти ті ж паркомати, то це недешево. Але люди повинні зрозуміти, що в центральній частині міста має бути обмежене паркування і дороге. Чим далі від центру, тим дешевше або і безкоштовно. Так, у нас із цим явищем є проблема. Але якщо сказати, що у нас нема місць для паркування, то це неправда. Уже працює підземний паркінг на продуктовому ринку, на вулиці Мельника, на початку вулиці Чорновола біля готелю «Станіславів», також на початку вулиці Коновальця. Це дуже добре, що ми змусили на продуктовому ринку зробити підземний паркінг. Зараз життя змусить забудовників проєктувати будинки із паркінгами, оскільки їх можна використовувати як укриття. Це полегшить роботу в цьому напрямку. Люди повинні розуміти, що є місця, де не можна паркуватися. Наша інспекція з паркування добре працює. Маємо надходження до бюджету в розмірі 3,2 мільйона гривень.

– Івано-Франківськ наростив роботу із іноземними містами-партнерами. Наскільки іноземці готові допомагати нам у такий непростий час?

– Нам надали і гуманітарну допомогу, і прийняли дітей учасників бойових дій та загиблих на війні. Загалом 650 дітей влітку відвідали польські міста. Нам пересилали різну допомогу, машини, навіть для ритуальної служби катафалк. Звісно, левова частина такої допомоги йде на допомогу Збройним силам. Більшість партнерів, за винятком Китаю та деяких угорських міст, відгукуються на наші потреби. Хочу подякувати нашим новим партнерам, які появилися цього року в Італії, Німеччині, Чехії. Сподіваюся, що таких міст у нас буде ще більше.

– Громада цього року створила комунальне підприємство у сфері сільського господарства. Чи не було це ризиком?

– Ми в очікувані першого урожаю. Не вважаю, що це був ризик. Насправді земля у громаді залишилася не найкраща. Тому нас критикували, що ми посадили сою. Ми змушені були це робити, не маючи відповідної техніки, посадкового матеріалу. Соя добре вродила. Хоча наступного року будемо підтримувати розвиток сільського господарства. Ми навіть будемо давати гроші людям на розвиток сільського господарства. Прийнятою програмою вже почали люди цікавитися, особливо ті, хто займається парниками.

– Багато нарікань цього року було щодо доцільності роботи навчальних закладів у час війни. Зрештою, частина шкіл вчиться у звичному режимі, деякі в онлайн.

– Батьки приймали рішення, в якому режимі проводити навчання. До 24 серпня більшість була за онлайн, а потім більшість за офлайн. Сьогодні більшість шкіл працює. Основні проблеми – це відсутність кількості місць в укритті. Зараз ми домовилися з однією фірмою, яка робитиме спеціальні залізні віконниці для укриття в ліцеї №10. Ми переконалися, що ані бетонні блоки, ані мішки з піском ефекту не дають.

Більшість дитячих садочків також працюють. З 1 жовтня ми починаємо брати у садочки всіх, хто хоче віддати дітей. Ми не могли цього зробити зразу з багатьох причин. Скажімо, ми не могли дозволити 300 діткам відвідувати садочок, у якому в підвалі заледве поміщається 120. Тому пріоритетом було те, що батьки мають працювати або хтось із батьків військовослужбовець. У цих обставинах я вважаю, що це правильне рішення. Може, комусь воно не подобається, але тепер ми відкриваємо ще садочки і сподіваємося, що візьмемо всіх охочих.

– Щотижня ви з керівниками комунальних установ міста навідуєтеся у різні куточки міста із інспекцією. Чи дають результат «чорні п’ятниці»?

– Дуже багато моментів з благоустрою є таких, які робляться саме після цього. Кожну проблему можна побачити зблизька. Десь треба яму залатати, десь траву покосити. Важливо також із людьми поспілкуватись. У неформальній обстановці видно більше проблем. А те, що працівники не знають, куди ми їдемо, це також великий плюс. Вони не готуються спеціально. Десь можна подивитися і на якість виконаних робіт. Багато правдивих речей можна почути від шкільного сторожа та кухарки, а не від керівників на нараді. Так до мене часто звертаються із запрошеннями на ту чи іншу проблемну вулицю. Ми про всі знаємо і стараємося робити їх у міру можливостей. Цього року, якби були нормальні умови, вулиця Кондукторська була би відремонтована. На жаль, зараз доведеться щось робити у поточному режимі.

– Якою, на вашу думку, має бути ідеальна Івано-Франківська громада?

– Ідеальна ніколи не буває. Франківськ будувався як ідеальне місто. Ідеальний Івано-Франківськ буде тоді, коли ми будемо мати перемогу, а всі будуть працювати для свого міста. Ідеальні люди мають робити маленькі, але корисні речі у своєму під’їзді, дворі чи мікрорайоні. Часто стикаємося з таким, що не виходять садити дерева чи пофарбувати майданчик. У місті все залежить не тільки від міського голови, його заступників чи комунальників. Треба, щоби всі робили свою роботу добре. А особисто в мене, як думаю, і в багатьох українців, сьогодні мрія одна – щоб закінчилась війна, а Франківськ став українською Женевою. Для нас зразком ідеального міста є Женева. Де є парки, сквери, де є нешкідливий бізнес. Наш ідеал – бути українською Женевою.

Розмовляв Володимир БОДАК