Василь ДОБРЯНСЬКИЙ:

«Книги теж воюють. По-своєму. Недарма ж їх палять москалі»

Відомий прикарпатський письменник, журналіст, володар чисельних літературних нагород та відзнак Василь Добрянський нещодавно презентував третю книгу з тетралогії про гетьманат Скоропадського «Скриня для гетьмана». Ретророман із психологічними загадками і несподіваними розв’язками, як і дві попередні книги – «Помилка капітана Жеграя» та «Трибунал апостолів» – переносить читача в захопливу мандрівку історією України та розкриває багато цікавих історичних фактів, які не прочитаєш у жодному підручнику. Станом на сьогодні у письменницькому доробку Василя Добрянського вже є 8 історичних романів та 11 детективів, ще кілька готуються до друку.

Як вплинула повномасштабна війна на життя та творчість популярного прозаїка, яку силу має слово в умовах війни, які уроки з історичного минулого варто засвоїти сучасникам та чи є письменництво прибутковою справою – далі в інтерв’ю.

– Пане Василю, розкажіть, як вплинула повномасштабна війна на ваше життя та долю ваших книг?

– Шок. Жах. Розрив свідомості. Божевільне відчуття ірреальності… Ось далеко не повний перелік моїх почуттів, коли зранку 24 лютого пролунали ракетні вибухи в Івано-Франківську.

Кілька днів не міг відірватися від телевізора, ловив новини. Навіть Арестовича слухав. Потім настав момент злої затятості. Тиждень або й два рубав дрова. З таким навіженством, якого від себе не чекав. Де й сила взялася. Махав сокирою, наче…

Жодного значення не має доля одного українського письменника, коли гинуть цивільні люди, відважні воїни, коли вирішується доля твоєї держави. Можу відсторонено, наче не про себе, відзначити: у Харкові, де виходять мої романи, російські ракети знищили, спалили в друкарнях п’ять моїх нових книжок. Але я впевнений: після перемоги вони зустрінуться з читачами.

– Кажуть, коли стріляють гармати музи мовчать. Чи є зараз натхнення писати? Чи вдається зосередитись на творчості у вирі воєнних новин?

– Складне питання. Кожен робить те, що вміє. Щоб не розгубитися, я зайнявся важкою фізичною працею. Це допомагає. Згодом все-таки сів до комп’ютера. Завершив тетралогію про гетьманат Скоропадського. Роман називається «Ніхто не скаже «Прощавай!». Гіркий час поразки українства. Асоціації з сучасною війною такі яскраві, що вражають. Українські політики поборювали один одного. Антанта не бачила на мапі Європи України. Потрібно було 100 років, щоб західна цивілізація зрозуміла, з ким має справу. За це століття московство знищило десятки мільйонів українців. М’яка демократія, яку й досі демонструють деякі країни Заходу по відношенню до Росії, – це ознака нерозуміння суті москаля. Він завжди обмане і вдарить там, де не сподіваєшся. Муравйов живий. Муравйов і далі хоче крові.

Та вже помінялося саме українство. «Той, хто змінюється, не зникає», – писав Павло Скоропадський про себе й Україну. Україна змінилася. Вона уже не зникне. На наших помилках училися вороги. Тепер ми їм такої можливості не дамо.

– Чи змінилась тематика ваших творів за час повномасштабної війни? Над чим зараз працюєте?

– Фактично ні. Я писав історичні романи й детективи. І буду далі писати. Нам не вистачає масової літератури. Добре розвинута жанрова література – це запобіжник від русифікації, наслідки якої ми всі відчуваємо. Недарма ж москалі спалюють українську книгу. Зараз продовжую серію романів про наполеонівські війни. Господи, знали б ви, скільки там брехні! Не було ніякої Вітчизняної війни. Олександр Перший сам готувався до нападу на Бонапарта. А ось цікавий факт. У липні 1811 року, за рік до спаленої Москви, москалі спалили Київ. Цар Олександр на сто років наклав цензуру на документи тієї Подільської пожежі. До речі, того літа згоріли десятки міст і містечок по всій правобережній Україні. Ви думаєте, їх палили диверсанти Наполеона? Та ж ні! Російські командири, які прокралися у військових гарнізонах. Пожежі приховували всі їхні злочини. У романі «Вбий мене, коли я упаду» я показую, як об’єднуються проти спільного ворога рештки польської шляхти і українського козацтва. Роман незабаром вийде у харківському видавництві «Фоліо». Якщо ворог знову не спалить друкарні.

– У чому, на вашу думку, найбільша відповідальність письменника у наш час?

– Не знаю. На письменника іноді дивляться, як на ментора, провидця, вихователя, врешті-решт, сакральну особу. Письменник має цікаво й правдиво писати. А читач робити свої висновки. Ось у цьому, як на мене, покликання автора. Недавно прочитав фразу одного графомана: «Мій народе, я ще не все сказав». Тут боїшся вголос вимовити мій читачу, а він звертається до «свого» народу. Зараз налетить піниста хвиля кон’юнктури. Це треба пережити, перебути, відфільтрувати. Справжні твори про цю війну прийдуть згодом. Найперше від тих авторів, які брали у ній участь на передовій. А такі є. У тому числі й мої знайомі. Вони відклали свої незавершені твори і добровільно подалися у військкомати. Народ і його література змінюється на наших очах.

– Чи може художня література змінити щось в умовах війни?

– Недавно я бачив фронтову бібліотечку, яку показав Юрій Луценко. Він воює у херсонських степах. Там були й мої книги. Надсилав також свої романи іншим воїнам. Виставляв їх на аукціонах, які проводить Олександр Гнатюк на ресурсі «Враження.UA». З реалізації книг частину коштів перераховував на потреби ЗСУ, як, до речі, зі своєї пенсії та пенсії дружини.

У моєму романі «Вибір капітана Котляревського» Наполеон посилає своїх шевальє до автора «Енеїди». Він хотів, щоб цей знаковий твір та його автор були на його боці. Книги теж воюють. По-своєму. Недарма ж їх палять москалі. На жаль, тоді Іван Котляревський не почув москальську дудку біля вуха. Як і багато його українських послідовників.

–  Ви пишете історичні романи та ретродетективи. Чого у ваших романах більше – правди чи вигадки?

–  Більшість персонажів та локацій Києва, Білої Церкви, Радомишля, Махновки, Берліна, де відбуваються події, реальні. В цьому особливе задоволення: якнайточніше дотримуватися реалій, атмосфери того часу, який описуєш. Нещодавно мої романи про гетьманат Скоропадського віднесли до тих, де найкраще описується Київ 1918 року. До речі, про гетьманат у сучасній українській літературі нема жодного роману. Я був здивований, коли почав вивчати той період. Є Булгаков із його «Білою гвардією». І тільки. Але ж він не український, швидше, антиукраїнський. І не сучасний.

–  Що можете сказати про нинішнього читача? Чи не втрачає література свого значення у час нових інформаційних технологій, особливо серед молоді?

–  Інформаційні технології не заважають книзі. Зараз все більшої популярності набувають електронні книги. Нещодавно я випустив дві. Без паперового варіанту. Цікаво, як вони підуть…

Щодо читачів, то тиражі моїх книг розходяться швидко. Читач читає те, що йому подобається, а не пафосні, пустопорожні тексти. Маю 150–200 друзів у Фейсбуці, які постійно замовляють мої новинки. Дві третіх із них – жінки. Чоловіки теж читають детективи, але менше.

–  Чи міг би Скоропадський у свій час вплинути на хід новітньої історії України? Чого варто повчитись нашому військовому та державному керівництву у Скоропадського?

– Це важке питання, неоднозначне. Павло Скоропадський – історична особа, сформована своїм часом. Москвофіл, почав освоювати українську мову, коли став гетьманом, хоч із козацького роду. Українізував свій армійський корпус під час Великої війни. До речі, комісаром у його військах служив Симон Петлюра. Як мені шкода, що вони не порозумілися! Як шкода, що не знайшов порозуміння з гетьманом Євген Коновалець. І десятки інших справжніх патріотів України. Порізно вони не змогли захистити державу. Мабуть, це один із головних висновків того часу. Українці сильні, непереможні, коли об’єднані. Москаль навмисне б’є туди, де є тріщини. Скоропадський дуже противився намаганням Володимира Винниченка розпустити армію. Але той перетягнув на свій бік Михайла Грушевського. В результаті – держава залишилася без захисту. Це ще один урок. Винниченко зіграв у нашій історії дуже негативну роль. Ніхто мене в іншому не переконає. Я не можу читати його літературні твори, знаючи суть тогочасних подій. Скоропадський хотів автономії української церкви. Писав листи московському патріарху. Той навідріз відмовляв. Червоні бузувіри вивезли з українських церков сотні пудів золота і срібла. Детальніше про це йдеться у моєму романі «Трибунал апостолів». Московські попи – це найгірші чорносотенці. Тоді й тепер.

«Армія. Мова. Віра» – не теперішнє гасло. Почав його втілювати Павло Скоропадський. За ним – Симон Петлюра. Однак… Довершити доведеться нам.

–  Спробуємо перенестися на сто років у майбутнє. Хто з сучасників став би героєм ваших романів?

–  Будуть багато писати про захисників Маріуполя, азовців. Це подвиг, достойний грецьких спартанців. Про драми окремих сімей, розірваних, розкиданих по всьому світу. Про кохання на війні, яке надає нам сил. Про недоспані ночі, розірвані сиреною тривоги і волонтерів, які в цей час збирають допомогу для фронту. Про все, що покаже силу духу, стійкість українців.

Будуть писати й про зрадників, колаборантів, бездарних державників, які не почули біля вуха москальську дудку. Не мені визначати теми для майбутніх письменників.

–  Чи можна назвати письменництво прибутковою справою? Чи може, наприклад, письменник достойно жити за гонорари, не маючи інших джерел доходів?

–  Ні, письменництво в Україні – не прибуткова справа. Знаю тільки з десяток – два авторів, які живуть зі своєї творчості. І не дивно. По-перше, в Україні не сформований книжковий ринок. Приблизно третину ринку складає контрафакт із Росії. Прикро, що президент досі не підписав закон про заборону ввезення книжкової продукції з ворожої країни. Традиційно панує совковий підхід: книга – це другорядна справа, було б що їсти. Радянські за своєю суттю інституційні заклади далі паразитують на культурі. Там власне вітають тих авторів, які голосно вигукують: «Мій народе, я ще не все сказав».

–  Як гадаєте, який із ваших романів міг би бути екранізованим?

–  Були навіть спроби екранізувати «Зламані сходи». Але… Як завжди, то грошей нема, то війна. Гадаю, моя серія про гетьманат Скоропадського з капітаном Климом Жеграєм найкраще підходить для екранізації.

–  Вашому творчому запалу можна тільки позаздрити. Як вдається так багато і водночас цікаво писати? Розкрийте свої «секрети» творчості?

–  Нема ніяких секретів. Просто сідаю і пишу. Будь-які літературні правила існують для того, щоб їх порушувати. Порушників же найбільше люблять. Ні?.. (Сміється).

–  Пане Василю, ви дослідили не один том маловідомих історичних фактів. Якою ви бачите новітню історію України?

–  Росіяни – заздрісні, дикі раби, що мстять українцям за своє добровільне рабство. Вони ніколи не переможуть нашу націю. Нащадки орди мають зовсім іншу ментальність, побудовану на масовому насильстві. Питання стоїть руба: або ми, або вони. Пора це усвідомити. Середнього не дано. Нема «добрих» росіян. Нема «добрих» пушкіністів чи булгаківців. Всі, хто їх захищає, навмисне закривають очі на дії агресора. «Подалі від Москви» – закликав Хвильовий. Москаль завжди хоче показати свою зверхність. Неважливо, чи він підтримує Путіна, чи ні. Найперше він убиває українців, палить українські книги, вводить москальську програму в шкільне навчання. При цьому гордиться Пушкіним, Толстоєвським та іншими москвомовними авторами, які, очевидно, їх навчили, як нищити чужу націю. Це вже було. Було! Було! Протягом останніх століть тривало нищення нашої культури. Я це бачу з архівних документів, коли пишу історичні романи. Російська імперія має зникнути. Відтягти, перенести на інший час українську перемогу неможливо. Хіба залишити цю біду наступним поколінням. Гірко казати, але це так. Попереду у нас багато біди. Московити просто так не відступлять. Але ми вистоїмо. Я вірю.

Розмовляла Мар’яна РИНДИЧ

Останні новини

  • Спорт
    Спорт
    Сноубордистка з Прикарпаття Елеонора Павлюк виборола три медалі на чемпіонаті світу в Австрії
  • Енергетика
    Енергетика
    В обленерго повідомили, чи будуть на Прикарпатті застосовувати графіки аварійних вимкнень
  • Війна
    Прокуратура показала фото наслідків ракетної атаки РФ на Прикарпатті
  • 11:43
    На війні загинув Ярослав Пеншин з Рожнятівщини
  • Колабораціонізм
    Колабораціонізм
    Прикарпатська СБУ повідомила про заочну підозру ексохоронцю захарченка та службовиці артбригади «лнр»
  • 11:09
    У Городенківській громаді в рамках декомунізації перейменували 34 вулиці
  • Наші Герої
    Наші Герої
    Воїн Олег Койляк з Івано-Франківська посмертно отримав орден “За мужність”
  • 09:35
    Унаслідок сильного вітру на Прикарпатті зафіксовані аварійні знеструмлення світла
  • 08:50
    Голова ОВА розповіла про наслідки нічної атаки ворога на Прикарпаття
  • Утрата
    Утрата
    Сьогодні в Івано-Франківську попрощаються з загиблим солдатом Артуром Бойчуком
  • Війна
    Війна
    Під час повітряної тривоги на Прикарпатті лунали вибухи
  • 28 Березня
  • Дещо цікаве
    У Ворохті існував аматорський театр
  • 19:00
    У Рожнятові відбулися дні віднови духа для вірних
  • Історія
    Нагороджено переможців компʼютерної гри «Давній Галич»
  • 17:57
    Долинська міськрада надала допомоги для наших Захисників на понад 2,7 млн грн
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.