На зламі ХІХ і ХХ століть більшість мешканців Станиславова жила не у власних, а у винайнятих оселях. Власників кам’яниць, які здавали житло в найм, називали каменичниками.
Як зауважувала давня преса, саме каменичники були тими особами, на адресу яких найчастіше лунали прокльони, пише Західний кур’єр.
Ось що повідомляла газета «Кур’єр львівський» про звичаї станиславівських каменичників у 1896 році:
«Мабуть, немає жодного міста в Галичині, де оплата за житло зростала би так непомірно і стрімко. Помешкання, яке десять років тому коштувало 120 злотих ринських, зараз вартує триста, а на деякі квартири ціни підскочили і до 600-800 злотих ринських.
Причому ніде більше не практикується звичай винаймання житла лише на цілий рік, а у Станиславові він чогось обов’язковий усюди. Бідний квартирант, із якого здирають три шкури, мусить ще й терпіти це цілий рік, адже раніше виїхати з житла не може. А бодай же їх, тих каменичників! Направду, навіть найбільш терплячі і виховані мешканці забувають про свою ввічливість і клянуть тих каменичників останніми словами, яких постидався би і п’яний гусар або фірман.
Помешкання у Станиславові винаймаються від травня до травня. А тому можете собі уявити становище тих мешканців міста, яким не пощастило заволодіти хоч якимсь завалящим житлом, хоч малою халупкою в передмісті. Один чекає, поки не виїде другий, другий – поки йому не звільнить місце третій і так далі. В перший тиждень травня більша частина міста переїжджає, а в Станиславові немає спеціальних транспортних фірм, які могли би полегшити переїзд. Для тимчасової охорони майна часто звертаються до тюремних дозорців. І хоч тих дозорців є досить багато, але на всіх квартирантів, які переїжджають, їх усе одно не вистачає…».
Підготувала Олена БУЧИК
Залишити коментар