До повномасштабної війни франківка Мілана Бойчук займалась співучою творчістю, організовувала весілля і бенкети та дарувала людям радість. Однак, лютий 2022-го змінив її життя на «до» і «після». Свій талант, харизму та організаційні здібності Мілана трансформувала у благодійність і вже четвертий рік поспіль – без вихідних та відпусток, невід’ємною частиною її життя є допомога військовим. Вона постійно тримає руку на пульсі там, де найгарячіше, збирає, закуповує та особисто доставляє необхідне на фронт, робить все можливе і неможливе, щоб допомога оперативно доходила до кожного бойового підрозділу.
Об’єднавшись з групою однодумців, із приватного чату у Viber вони виросли до Міжнародного благодійного фонду «Жінки, ми сила», який щомісяця підсилює українське військо на мільйонні суми. Дрони, автомобілі, рації, Старлінки, генератори, екофло, рації, техніка та провізія. Так, за перше півріччя 2025 року БО МБФ «Жінки, ми сила» надала допомоги військовим на понад 26 мільйонів гривень. Завдяки їх старанням цьогріч для оборонців неба і землі України вже передано 81 транспортний засіб.
Про власну історію служіння добру, образ волонтера на четвертому році повномасштабки, основні труднощі волонтерської діяльності та джерело власної сили і натхнення керівниця БО МБФ «Жінки, ми сила» поділилась із «Західним кур’єром».
– Мілано, поділіться, як розпочався ваш волонтерський шлях.
– Все почалось дуже спонтанно і я ніколи б не подумала, що моє життя може так кардинально змінитись. У перші дні повномасштабного вторгнення до мене зателефонувала знайома і попросила допомогти зібрати допомогу синові, підрозділ, в якому він служив відправлявся у Житомир. Потрібно було фактично все – від амуніції до нижньої білизни. Ми з друзями та групою однодумців організувались і за дві години зібрали не тільки її сина, а ще одинадцять хлопців, які відправлялись на фронт. Все почалось із приватного чату у Viber, який ми назвали «Жінки, ми сила», адже на той час у цій групі було близько вісімдесяти жінок – мої друзі, колеги, знайомі, друзі друзів тощо. Ми почали інтенсивно збирати гуманітарну допомогу. Тоді навіть не стояло питання у дронах чи автомобілях, а в елементарному – їжі, засобах гігієни, амуніції. Ми вигрібали з магазинів продукти, смажили котлети, випікали печиво, ліпили вареники та відправляли хлопцям на фронт, розвозили по блокпостах військовим, зустрічали переселенців, підшукували їм житло, годували, надавали речі першої необхідності тощо. Був такий час, коли у моїй однокімнатній квартирі ночувало більше двадцяти людей – штабелями (усміхається). Багато зборів закривались тільки завдяки підтримці мешканців нашого двору, що знаходиться на вулиці Хіміків. Я писала про потреби у дворовій групі у Viber і сусіди відгукувались, люди самі дзвонили і питали, коли ми їдемо на фронт та яка допомога потрібна.
– Коли ви офіційно запрацювали, як БО «МБФ «Жінки, ми сила» та хто зараз є у вашій команді?
– Офіційно БО МБФ «Жінки, ми сила» працює із вересня 2022 року. На жаль, із нашої старої команди до сьогоднішнього дня залишилось не більше десятка людей. Однак, до нас доєдналось чимало інших небайдужих, які продовжують працювати для наближення перемоги України. Зокрема, з фондом співпрацюють чимало публічних людей – Козак Сіромаха, Аркадій Войтюк, Діма Прокопов, Христина Христонько, гурт «100лиця», Domiy, Сергій Лазановський та інші артисти. Також, ми співпрацюємо із концертною агенцією Kiwi way, яка допомагає нам організовувати благодійні концерти не тільки в Україні, а й за кордоном. Дуже дякую цим артистам, які нам допомагають, які розповідають на своїх концертах про фонд «Жінки, ми сила» та нашу діяльність. Головним критерієм роботи нашої команди є відкритість та чесність, кожен з нас працює на совість і за покликом душі. У нас є чітко визначені цілі на місяць. До прикладу, у червні цього року ми закрили потреби на 5,5 млн грн. Вважаю, це є дуже гідний результат.
– Якщо порівняти 2022-й рік та 2025-й роки – коли було важче займатись волонтерською діяльність?
– На початках повномасштабки були труднощі з пошуком необхідного, з логістикою, однак була велика підтримка людей. Щоб ви розуміли, у 2022-му збір на дрон ми закривали за дві години, а зараз кошти збираються і понад два тижні. І тоді «мавік» не коштував 70, а майже 150 тисяч гривень. Я просто писала у приватному чаті, що від військових є запит і збір закривався моментально. Тоді ми навіть не публікували нічого у соцмережах. Все відбувалось на довірі та ентузіазмі. Та й взагалі, я вважаю, що щира благодійність не потребує розголосу, бо добрі справи мають робитись тихо. Однак, зараз це не працює. Доводиться просити, благати, «жебракувати» як у бізнесу, так і через соціальні мережі.
– Яку роль ви б виділили волонтерам в обороноздатності України?
– Волонтери закривають дірки, які не встигає закрити держава. Щоб військовим отримати необхідну річ чи майно від держави, їм треба пройти «сім кіл пекла». А час на фронті вимірюється життям. Ці потреби оперативно закривають волонтери. Бувають ситуації, коли запит треба закривати вже і негайно. Потреби фронту не зменшуються, а навпаки – тільки зростають. І саме волонтери є тим надійним плечем, на яке завжди можуть покластись наші захисники.
– Яким військовим підрозділам в основному допомагає БО «МБФ «Жінки, ми сила»?
– В основному фонд спеціалізується на допомозі військовим технічними засобами – машини, дрони, РЕБи, Старлінки, планшети, генератори, екофло, рації, комп’ютерна техніка тощо. Станом на сьогодні БО МБФ «Жінки, ми сила» має підписані Меморандуми про співпрацю із ГУР МО України та дев’ятьма військовими частинами – окремо зі 102 бригадою ТрО та 78 батальйоном цієї бригади, з 8 ОГШБ, 108 ОГШБ та 109 ОГШБ 10 ОГШБр «Едельвейс», 42 ОМБр, 26 АБр, 114 БрТА та 12 бригадою НГУ «Азов». Це означає, що ми в першу чергу реагуємо на запити від цих підрозділів. Також стараємось допомагати й іншим бригадам, однак у пріоритеті у нас ці військові частини. Всю допомогу ми передаємо виключно по актах приймання-передачі. За все чітко звітуємо у Міністерство соціальної політики України, Міністерство оборони України та Державну податкову службу України. А також перед нашими іноземними спонсорами та партнерами. Всі відео- та фотозвіти від військових є розміщені на наших сторінках у соціальних мережах, тож кожен може ознайомитись із результатами роботи фонду. До нас звертаються багато інших військових частин з пропозицією підписати з ними Меморандум про співпрацю, однак, на превеликий жаль, наразі я змушена відмовляти, бо реально розумію, що не витягну. І це дуже боляче…
– З якими труднощами стикаєтесь у волонтерській діяльності на четвертому році повномасштабки?
– Щонайперше – це байдужість людей. На жаль, українці перестали розуміти, що ми маємо будь-якою ціною вибороти перемогу. Якщо вже не для себе, то принаймні – для майбутніх поколінь.
Також, на жаль, на четвертому році повномасштабки в Україні досі не створені сприятливі умови для діяльності волонтерів. До цих пір не визнаний статус «військового волонтера», благодійні фонди «душать» податками, а держава робить вигляд, що нас немає. Ми постійно маємо випрошувати дозволи, шукати благодійників, звітувати і доводити, що ми потрібні. До прикладу, наш фонд щомісяця сплачує до пів мільйона податків. І це в той час, коли ми по гривні випрошуємо у людей на закриття зборів. Пів мільйона – це скільки дронів чи РЕБів можна було б придбали для фронту?!
– При тому, що загалом спостерігається спад підтримки війська, вам вдалось наростити об’єми допомоги. Завдяки чому це стало можливим?
– Так, за ці пів року ми вже виконали минулорічний план (усміхається). У 2023 році фонд «Жінки, ми сила» передав для потреб війська 53 транспортні засоби, у 2024 році – 75 автомобілів, а на початок серпня 2025 року вже передано 81 машина. Загалом, перше півріччя 2025-го ми передали на фронт допомоги на 26 млн грн. І це не просто цифри. Це – броня, колеса, дрони, тактика, зв’язок і, найголовніше, збережені життя наших оборонців. Це вдалось і завдяки тому, що ми долучили до зборів відомих людей та іноземних партнерів. Також, я змінила тактику у роботі команди фонду. На кожного волонтера у мене є розроблений окремий план. Тобто, кожен член фонду має виконувати у місять певний обсяг роботи. До прикладу, зібрати сто тисяч гривень в місяць – реальна цифра для одного волонтера. Так, злагодженою командою ми намагаємось закривати всі запити. Також, запорукою підтримки роботи фонду є довіра людей. Повторюсь, ми чітко звітуємо перед всіма нашими спонсорами та благодійниками, кожен з них знає, куди і на що пішли їхні кошти. Ми відкриті і прозорі. А ще – дуже наполегливі і це все дає результати.
– У 2024 році Міністерство оборони України надало БО МБФ «Жінки, ми сила» статус «критично важливого для забезпечення потреб Збройних Сил України», у цьому році організація успішно підтвердила отриманий статус, що є визнанням вагомого внеску вашої команди в обороноздатність держави. Як отримання статусу «критичності» вплинуло на роботу фонду?
– Визнання фонду «критично важливим» – це не просто формальність. Це дієвий механізм збереження ключових фахівців, від яких залежить успіх гуманітарних та логістичних операцій. Це підтримка стабільності в роботі фонду та можливість ще ефективніше допомагати військовим. Зокрема, наші волонтери мають змогу виїжджати за кордон, проводити там благодійні заходи і, відповідно, залучати більше коштів. До прикладу, один з найбільш масштабних заходів – Фестиваль борщу, який відбувся 29 червня у Варшаві, в якому брав участь наш артист Козак Сіромаха. Було зібрано 70 тисяч злотих. Ще перед тим Козак Сіромаха був у місячному турі в США, під час якого було зібрано 54 тисячі доларів, за які ми придбали фуру і трал для 47 ОМБр. Також гурт «100лиця» під час двотижневого туру Європою зібрали 9 тисяч євро (508 тис. грн), за які ми придбали дрони і пікап для ППО Києва.
Як для керівниці благодійної фонду, то статус «критичності» додав більшої відповідальності. У моєму робочому комп’ютері пів сотні таблиць, які я щодня моніторю, щоб нічого не проґавити. Треба все чітко і докладно контролювати, звітувати і ще раз звітувати (усміхається).
– Окрім того, що ви шукаєте, збираєте та закуповуєте необхідні для військових речі, ви також систематично особисто доставляєте допомогу в зону бойових дій. Які у вас враження від побаченого на передовій?
– Так, за час повномасштабки я об’їздила всі напрямки фронту та побувала у різних ситуаціях – і під обстріли потрапляли, і скиди на нас скидали, машину нашу розбивали… Бачила зруйнований Маріуполь, з якого я вийшла сивою. Я була в Херсоні, який постійно здригається від вибухів, але тримається. Була на Харківському, Донецькому, Запорізькому напрямках… Зустрічалась з хлопцями, які вже у строю Небесного Війська… Але, попри втому та небезпеку, мені на фронті морально легше, ніж у тилу. Поїздки на передову дають мені чітке бачення реальної картини дійсності, спілкування з воїнами «заряджає» енергією та додає мотивації не здаватись, продовжувати розпочату справу. Адже хлопці надіються на нас. Ми не маємо права їх підвести. А тут, у мирному тилу, від пофігізму цивільних я, навпаки, «гасну».
– Який випадок із волонтерської діяльності вам найбільше запав у душу?
– Попри постійні стреси та хвилювання, трапляються і чимало приємних моментів. Як приклад, коли дорогою на фронт випадкові перехожі допомагають нам, пропонують кошти, запрошують у свої оселі відпочити. Та найбільше зачіпає душу, коли до волонтерських ініціатив долучаються дітки. Так, в Івано-Франківську дочки загиблого воїна плетуть браслети, продають їх на вулицях, а виручені кошти донатять на потреби підрозділу, в якому служив їх батько. Зворушливою є кожна зустріч з дітками, які проживають у прифронтових населених пунктах. Кожен раз ми намагаємось і їм роздати гостинці. Хоча, направду, я не розумію логіки їх батьків, чому вони залишаються там. А ще у Слов’янську у нас є друзі – дід з бабусею, які називають себе «бандерівцями». Коли ми приїжджаємо, вони завжди вибігають до нас, обіймають, запрошують у гості, пригощають нас, а ми їх. Такі моменти додають віри у людей та непереможність добра.
– Як би ви охарактеризували образ волонтера на четвертому році повномасштабної війни?
– Треба бути сильним.
– Що саме додає вам сил не вигоріти?
– А хто сказав, що я не втомлена?! Але є обов’язок, відповідальність та прагнення, щоб мої діти ніколи не бачили і не проживали того, що зараз проживаю я, а жили в Україні – вільній, мирній, процвітаючій, демократичній державі. Звідки знаходжу натхнення не здатися, не зламатися? Не з книжок, не з мотиваційних відео і навіть не з кави зранку. Я надихаюсь силою тих, хто кожного дня дивиться смерті в очі – і йде далі. Від наших воїнів, які навіть в окопах знаходять час і сили пожартувати, підтримати, посміхнутися. Саме вони є моїм орієнтиром. Коли хочеться здатись, я згадую тих, хто вже не повернеться, але боронив, щоб ми жили. Я маю право втомитись, але не маю права здатись. Або воюємо всім, чим можемо — словом, грошима, дією або готуємо своїх дітей до темряви, в якій не буде України. Прокидаймось!
Інтерв’ю записала Мар’яна СЕРЕДЮК
P.S.
ГО «МБФ «Жінки, ми сила» оголосила розіграш сучасного електрокара «Mercedes-Benz» за донат. Щоб взяти участь у благодійній акції потрібно задонатити мінімум 500 грн, вказати своє прізвище, ім’я та номер телефону. Кількість донатів, які можна робити – необмежена. Ціль – зібрати 5 мільйонів гривень для потреб бригад, з якими співпрацює фонд.
Реквізити для донатів:
Monobank
Картка: 4441 1111 2392 6192
Посилання: send.monobank.ua/jar/3B4t1ZDPKs
ПриватБанк
Картка: 5168 7521 3910 1284
Посилання: privat24.ua/send/gpnar
Залишити коментар