«Лютий» із Коломиї: історія водія-сапера, якого врятували побратими після підриву на міні (ФОТО)

Пише Західний кур’єр з посиланням на відділення комунікацій 102 ОБр ТрО.

В 2024 році “Лютий “ отримав “Золотий хрест” від Головнокомандувача Збройних сил України. Нагрудним знаком “Золотий хрест” нагороджуються особи складу Збройних Сил України за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою.

В серпні 2025 він у складі пішої групи вийшов на розмінування дороги Гуляйполе-Малинівка — одного з найгарячіших напрямків Запорізької області, на який наступають російські окупаційні війська — отримав важке поранення.

І вижив завдяки злагодженій роботі трьох побратимів – Гуцула, Ярого та Шалуна (на фото).

Назар:

“Як усім відомо, ворог активно мінує місцевість, використовуючи різні засоби підриву: і зі шнурками «ЄГОШа», і з електронними підривниками. У цьому випадку була встановлена міна ПТМ-3, найімовірніше — на датчик руху. Вона не підпустила мене близько і спрацювала.

Перед тим я так само розмінував міну ПТМ-3 — тоді все пройшло добре. Я підійшов і зробив усе, як завжди — і міна була знешкоджена.

Приблизно через 10 хвилин я вирушив знешкоджувати наступну, бо знав, де вона знаходиться. Але до цієї вже просто не встиг підійти — вона спрацювала раніше.

Пам’ятаю, як у вухах дзвеніло, коли я кликав на допомогу свого побратима з позивним «Койот». Усе згадується уривками: як я кричав, що я «трьохсотий», як хлопці-зенітники, що були поруч на позиціях, прибігли й почали допомагати. Вони накладали мені турнікети, надавали першу допомогу і готували до евакуації.”

Старший солдат Гуцул Іван («Гуцул»):

“Ми сиділи в бліндажі, коли раптом почули крик. Спершу я навіть не зрозумів, що сталося. Потім пролунав ще один — уже чітко було чути, що кричать про «трьохсотого».

Ми одразу вибігли й побігли туди, де все трапилося. Напарник “Лютого” вже встиг накласти йому турнікети. Я наказав бігти в бліндаж по ноші. Поки їх приносили, почав оглядати пораненого: голову, груди, щоб переконатися, що немає інших тяжких ушкоджень.

Коли ноші принесли, ми завантажили його, закріпили й удвох з Мішою (солдат Шкробач Михайло з позивним “Шалун”) почали тягнути до бліндажа. Там уже продовжили надавати допомогу — дали води, слідкували за його станом. Дали знеболювальне. У “Лютого” на той момент уже стояло чотири турнікети.”

Назар:

“Я не знаю, чи був на позиції медик. Були хлопці, які проходили курси (“домедичної допомоги”), але щоб дійсно вони були медиками, то я не впевнений. Так чи інакше, ці курси напевно допомогли, тому що хлопці досить нормально спрацювали.

Мене з позицій хлопці-зенітники доправили до стабілізаційного пункту. Там мене вже зустріли медики, на місці чекав і ротний з машиною евакуації. Хлопці передали мене медикам, і далі вже вони почали працювати — робили перев’язки, вводили знеболювальне.

Я пам’ятаю тільки початок цього процесу: просив колоти, бо вже не міг терпіти. А далі мене відключили — і більше нічого не пригадую.”

“Від самого вибуху до того, як ми передали “Лютого” медикам — пройшла 51 хвилина. Вибух був у 18:00, а вже о 18:51 ми передали медикам, які були найближче.

Коли ми прибігли, над позиціями вже літав «мавік». Хлопці тим часом витягнули пораненого з дороги й перетягнули в кущі, щоб його не було видно. Згодом перенесли у бліндаж, там знову вийшли на зв’язок. І нам повідомили, що є машина, якою потрібно якнайшвидше вивезти пораненого, адже чекати на штатну евакуацію було надто довго.

Ми разом із бійцем із позивним «Бера» побігли до машини. Він оглянув дорогу, щоб упевнитися, що немає мін чи інших загроз. Я сів за кермо й виїхав. По рації домовились із хлопцями, щоб вони вже виводили «трьохсотого» до місця завантаження. Коли я під’їхав, пораненого якраз підтягнули — ми швидко завантажили його в машину. Разом зі мною сів і напарник Назара, і ми рушили дорогою назустріч евакуації.”

Назар:

“Дякую всім, усім хлопцям зенітникам, які там були. Дякую ротному за комунікацію та швидку реакцію. Щодо лікування — мене мають перевозити із Запоріжжя в Київ. Що там буде далі — побачимо.”

Роман Йосипович — батько Назара:

“Хлопці молодці, особливо ротний. Я їх знаю давно вже. У мене тут ще один син був, зараз він вдома. Хлопці за цей час дружні, зкомуніковані. Допомогли врятувати сина. Дякую усім.”

Військові, які врятували життя Назара, наголошують на важливості навчань з ТАКМЕД:

“Важливо швидко зорієнтуватися в такі моменти. Головне не панікувати, бо паніка породжує хаос. Тактична медицина дуже корисна річ, яку потрібно знати всім: від накладання турнікета до тампонування. До нас приїжджали інструктори з навчальних центрів, і ці заняття дуже допомагають — відкладається в голові.

Найважливіше — зупинити кровотечу і вчасно доправити пораненого до медиків. Тут хвилини вирішують усе. Але й зайвого робити не варто. Якщо евакуація швидка, не потрібно додатково мучити людину. Основне — втримати стан до моменту, коли вже працюватимуть медики з обладнанням.”

Алгоритм MARCH в концепції TCCC (Tactical Сombat Сasualty Сare) рекомендується застосовувати на другому етапі роботи – Tactical Field Care, іншими словами, у жовтій або зеленій зоні, коли Ви вже не перебуваєте під вогнем та можете сконцентруватися на наданні допомоги пораненому в повному обсязі. Алгоритм визначає пріоритети і порядок дій в наданні допомоги пораненому.

Зараз Назар у безпеці і відновлюється під надійним наглядом лікарів.