Ще навіть у міжвоєнний період католики в Галичині не могли отримати розлучення, бо католицький шлюб уважався непорушним. Якщо подружня пара не ладнала між собою, доводилося через суд оформляти сепарацію.
Це означало, що чоловік і дружина мали право жити окремо і не підтримувати між собою контактів, але не мали право укладати новий шлюб, бо не вважалися розлученими. Зазвичай у сепарації чоловік і дружина жили кожен своїм життям і нерідко заводили позашлюбних партнерів, пише Західний кур’єр.
Проте траплялися й винятки, коли тимчасова сепарація завершувалася щасливим примиренням. У вересні 1932 року преса повідомила про примирення, що відбулося з легким присмаком криміналу. Погожого вересневого дня до однієї пані, яка чинно прогулювалася центром міста, підбіг якийсь елегантно вбраний чоловік, вирвав у неї з рук сумочку і кинувся навтьоки. Жінка здійняла крик, на який поспішив постерунковий поліцейський, і відразу ж почав переслідувати зловмисника.
Крадія сумочки зловили й арештували. У відділку його допитали і от-от мали відправити за ґрати, аж тут з’явилася жертва нападу і зізналася, що нападником був … її власний чоловік, з яким вона посварилася і вже кілька місяців жила у сепарації. Він усіляко намагався помиритися, але вона не хотіла з ним спілкуватися. Тож цей напад був відчайдушною спробою нарешті налагодити з нею контакт.
Взявши до уваги таке палке бажання примирення з боку благовірного, пані заявила, що не має до нього жодних претензій. Поліцейські склали відповідний протокол і випустили винуватиця пригоди на волю. Подружжя нарешті помирилося і щасливе покинуло поліційний відділок.
Підготувала Олена БУЧИК
Залишити коментар