26 травня на фасаді Рогатинського ліцею №1 відкрили пам’ятні дошки трьом колишнім випускникам — захисникам Володимиру Ільчишину, Володимиру Верб’яному та Степану Малецькому.
Пише Західний кур’єр із посиланням на Рогатинську міську раду.
У дворі зібралися рідні, друзі, побратими, учні, вчителі, представники громади.
Священник УГКЦ о. Василь Бояновський освятив меморіальні дошки. Відтак відбулося віче-реквієм.
За словами міського голови Сергія Насалика, на війні загинуло 114 жителів Рогатинської громади, понад 80 зниклих безвісти.
Директорка ліцею Мирослава Генега сказала слова, від яких у багатьох затремтіли руки й сльози в очах:
«Ці дошки встановлено тут, на фасаді рідної школи, щоб ви, рідні і близькі люди, відчували наш освітній заклад з вами, він розділяє ваш біль».
Володимир Ільчишин. За десять років пройшов майже всю лінію фронту. Єдиний син. Артилерист. Оператор роботизованих систем. Командир відділення. Його друг згадував: після перемоги Володимир хотів одружитися. Просто жити. Мати сім’ю.
«Це вражає найбільше — наші загиблі Герої мріяли не про славу. Вони мріяли про звичайне людське щастя, яке ми так часто не помічаємо», – йдеться у дописі.
Володимир Верб’яний. Музикант, художник, депутат, волонтер, чоловік із «золотими руками». Він умів співати, працювати з напівкоштовним камінням, створювати красу навіть у буденному.
«Такі люди особливо боляче йдуть із життя, бо разом із ними світ втрачає щось дуже людяне — здатність творити тепло довкола себе. Але в перший день повномасштабної війни він став до лав ЗСУ. Наче не мав іншого вибору. Бо є люди, які не можуть стояти осторонь, коли від російських ракет горить їхній дім – Україна».
Степан Малецький мав доньку Настю. Для нього вона була «промінчиком світла». На війну пішов добровільно, служив снайпером, пережив поранення й контузії, повернувся додому доглядати хвору матір. А потім його серце зупинилося.
Дружина Степана, Зоряна Іванівна, крізь сльози сказала:
«Нас підтримує те, що ви пам’ятаєте про наших захисників».
Довідково:
ВОЛОДИМИР ІЛЬЧИШИН (07.02.1986 – 23.11.2025). Захисник України, старший солдат, командир відділення кулеметних безпілотних наземних систем.
Героїчно загинув поблизу села Бересток Донецької області, захищаючи Україну від російської агресії.
ВОЛОДИМИР ВЕРБ’ЯНИЙ (06.10.1974 – 23.11.2025). Захисник України, старший солдат 1-го механізованого батальйону в/ч А4844.
Героїчно загинув у селі Степанівка Донецької області, захищаючи Україну від російської агресії.
СТЕПАН МАЛЕЦЬКИЙ (11.08.1988 – 24.01.2026). Захисник України, солдат, снайпер відділення роти вогневої підтримки 75-го батальйону 102-ї бригади територіальної оборони. Помер, захищаючи Україну від російської агресії.
Залишити коментар