Назарій Воробчак народився 22 березня 2000 року у Бурштині. Український футболіст, правий півзахисник. Футболом професійно почав займатися 2012 року в «УФК-Карпати», де виступав протягом чотирьох сезонів. Потім виступав на молодіжному рівні за «Енергетик-ДЮСШ» (Галич) та «Ніка» (Івано-Франківськ). Дорослу футбольну кар’єру розпочав 2017 року в «Бистриці» (Вовчинець), яка виступала в чемпіонаті Івано-Франківської області. Сьогодні Назарій із клубом «Лівий Берег» здобув право виступати у Прем’єр Лізі України. Про свій футбольний шлях бурштинець радо розповів у інтерв’ю для «ЗК».
– Назарію, вітаємо на Батьківщині. Відпочиваєш?
– Так. Є декілька днів вільного часу. Тому приїхав до родичів, вдалось навіть побувати у Карпатах.
– Розкажи нашим читачам трохи про себе.
– Народився я у Бурштині, а батько мій із села Комарів, колишнього Галицького району. Там у мене ще є дідусь і бабуся. Навчався у бурштинській школі-сад, потім у місцевій гімназії. З першого класу батько відвів мене на тренування з футболу. Першим моїм тренером був Олег Олексійович Стефюк, потім тренувався у Володимира Рудницького та Михайла Савки. Саме ці три людини навчили мене азів футболу, але любов до футболу і найбільший поштовх дав батько.
– З молодих літ ти грав у футбол. Як складалася твоя кар’єра?
– По різному. Дякую Богу і долі за те, що в 2018 році вдалось пробитись в молодіжку «Олександрії». Це дало потужний поштовх і сприяло іншому – більш дорослому розумінню футболу. Потім була можливість виступати за «Прикарпаття», але я приїхав запізно і мене не змогли дозаявити. Тому виник варіант із «Карпатами» з Галича, які тоді виступали у чемпіонаті України серед аматорів. Проте вже в наступному сезоні вдалось зіграти за «Прикарпаття».
– Це було твоєю мрією?
– На той період – так. Що може бути кращим, аніж зіграти за кращу команду твоєї області. Всі голи за «Прикарпаття» пам’ятаю.
– Що далі?
– Далі був «Минай», який тренував теж наш бурштинець Володимир Богданович Шаран. Ми з ним перетиналися ще у «Олександрії», але тоді я грав за молодіжку, а він тренував основний склад. Проте вже в «Минаї» вдалося попрацювати разом. Це неоціненний досвід.
– Але з «Минаєм» не склалося…
– Шкода, що команда тоді не змогла продовжити свої виступи на професійному рівні. Але якщо закриваються одні двері – то відчиняються інші. Виник варіант із «Лівим Берегом». І тепер все пішло вгору.
– Всім, хто слідкує за тобою, все це відомо, але варто б нагадати: яка в тебе робоча нога, на якій позиції звик грати?
– Робоча нога у мене права. Граю переважно на позиції крайнього півзахисника атакуючого плану.
– Як з травматичністю?
– Мікротравми були, але то не суттєво. Серйозна травма була в 2023 році – розрив хрестоподібних зв’язок. Я дуже довго від того відновлювався. І коли вже практично вилікувався, медики сказали, що треба робити ще одну операцію. Тоді було дуже важко, хотів навіть завершувати з футболом. То для мене був психологічно один із найважчих моментів у житті.
– Проте ти зараз в Українській Прем’єр Лізі. Багато ЗМІ повідомляють про завершення контракту з «Лівим Берегом» і пропозиції від інших команд.
– Так. Про Прем’єр Лігу – самому не віриться. Але я радий. Щодо завершення контракту – у мене з «Лівим Берегом» був контракт за системою «1+1» тобто ще на рік я залишаюсь гравцем команди. Щодо пропозицій – зі мною ніхто не зв’язувався. Були контакти з моїм агентом, але це вже інша історія. Сьогодні я гравець «Лівого Берега».
– То у тебе є агент?
– Так. Ми з ним працюємо ще від часу, коли я виступав за «Прикарпаття».
– А чи цікавився ти, яку ціну тобі ставить популярний transfermarkt?
– Сьогодні там стоїть цифра 200 тисяч доларів. Ще рік назад там було 300, але травма все змінила.
– Як оціниш для себе сезон, який завершився?
– Досить непогано. Бо, попри травму, вдалося відновитись, не покинути футбол, а в цьому сезоні – забити 5 м’ячів і віддати три гольові передачі. Хотілося б краще. Але вважаю, що зіграв на пристойному рівні. Перш за все – команда завдання виконала. Ми у Прем’єр Лізі і це – найголовніше. Але не скажу, що не очікував від себе більшого. У наступному сезоні спробую наздогнати втрачене.
– Як тобі «Лівий Берег»?
– Безперечно, найкраща команда, за яку я виступав. Дякуючи президенту команди у нас є все необхідне, і навіть більше. Гарна інфраструктура, чудове відношення до футболістів, до їхніх потреб, добре фінансове забезпечення. Я задоволений повністю.
– Як атмосфера в команді? З ким дружиш?
– Атмосфера добра. Живемо на базі. Але не всі – більшість хлопців вже мають сім’ї і живуть на квартирах. Ми ж з хлопцями – під Києвом.
– Чи ставлять вже в команді якісь завдання на сезон?
– Ні. Ми збираємось 29 червня. Наразі завдань нема. Я думаю, що цього року будемо закріплюватися у Прем’єр Лізі, підсилюватися. А завдання вже будуть у наступних сезонах.
– З ким спілкуєшся найбільше?
– Дружу з Єгором Гунічевим, живемо разом. Ми з ним ще в «Минаї» були. Також дружу з Богданом Чуєвим. Він зараз без команди.
– А з нашими, так би мовити?
– Спілкуюсь по телефону з Андрієм Хомою.
– Хто є твоїм кумиром серед футболістів?
– На сьогодні – ніхто. Я вже сам намагаюсь грати так, щоб на мене рівнялись. А коли був молодший – то найбільше вболівав за Мессі. Також подобалась гра Рональдіньйо.
– Якби була можливість виїхати за кордон чи пограти у «Динамо» – на яку б пропозицію погодився? Який футбол тобі подобається?
– Мені дуже подобається італійський футбол. Ще у молодості мені дідусь казав, що я буду грати за «Мілан». Дуже хотілося б пограти у якомусь європейському чемпіонаті, проте, якщо буде пропозиція від «Динамо» – це на першому місці. Бо це – своє.
– За свою кар’єру ти не виступав за жодну збірну України?
– Так, на жаль, не вдалось. Але це тому, що всю кар’єру досі я грав за команди, які не часто переглядають скаути збірної. Думаю, скоро все зміниться.
– Який гол і яку гру ти пам’ятаєш найбільше?
– Минулий чемпіонат, який я провів у «Лівому березі», став для мене найуспішнішим. Проте згадую перший гол за «Олександрію U-19», і ще – гол «Чорноморцю», коли я виступав за «Прикарпаття». Тоді ми зіграли 1:1. Також не можу не згадати про гол зі штрафного «Поділлю». Це був мій перший і, наразі, останній гол зі штрафного.
– З яким тренером співпраця запам’яталась?
– Найперше – з моїми першими тренерами. І ще – цікаво було з Володимиром Богдановичем Шараном. Нині нас тренує Олександр Рябоконь. З ним теж дізнаюся багато нового у футболі.
– Чи є у тебе хобі, як проводиш вільний час?
– Зовсім нещодавно я дуже полюбив великий теніс. У Бурштині є корт біля стадіону, то я, коли приїжджаю до батьків, – завжди там граю в теніс. Також у Києві їжджу в тенісні клуби. Вільний час проводжу на базі. Читаю Біблію. Вірю в Бога і дякую йому за все, що у мене сьогодні є.
– Хто найбільше мотивує і чи є в Назарія Воробчака дівчина?
– Найбільше мотивують батьки. Тобто бажання віддячити їм за все, що вони для мене зробили. Дуже хочу їм зараз допомогти, чим можу. Дівчини немає. Але нині на першому плані – футбол.
– Бажаємо тобі ще довгих років футбольної кар’єри, але чи задумувався ти над тим, що буде після?
– Звичайно. Футбол вічний, а футболісти грають, доки позволяє здоров’я. Тут все залежить від того, як складеться моя кар’єра. В ідеалі – хотілося б заробити і відкласти стільки, щоб вистачило на відкриття власного бізнесу після завершення кар’єри. Тобто потрібно розвиватись. Буду над цим працювати.
– Чи дивишся Чемпіонат світу? Хто переможе? Як тобі формат змагань?
– Чемпіонат дивлюсь. Десь схиляюсь до думки німецького математика, який вирахував, що переможуть Нідерланди. Дуже подобається збірна Японії. А щодо формату – ви ж бачили, як освистують вболівальники ті паузи у таймах. Вважаю, що це недоречно.
– Що б хотів побажати молодим футболістам?
– Хочеться побажати молодим футболістам терпіння. І любові до футболу. Також варто визначитись, чи футбол може стати основним у їхньому житті. І якщо все склалося – треба працювати. Не дивитись на картинки в телевізорі та інтернеті. Адже футболіст це, в першу чергу, жертва, робота над собою, тренування, відмова від особистого життя. А ще – хочу побажати поменше травм, бо вони дуже вибивають із колії. І віри в себе.
– І наостанок…
– Дякую всім, хто був зі мною, і повірив у мене. Як у футболіста. Це дуже важливо. Бажаю всім починаючим футболістам мати біля себе таких людей. Також дякую Збройним силам України за захист, за те, що ми маємо можливість жити, розвиватись і займатись улюбленою справою у своїй незалежній і вільній Україні.
Записав Володимир КАПУСНЯК
Залишити коментар