Цими вихідними, 8-9 серпня, Івано-Франківськ приймав черговий раунд Суперліги чемпіонату України з ампфутболу-2026.
Це футбол, у якому кожен метр поля дається трохи важче. Де потрібно одночасно тримати рівновагу, контролювати милиці, м’яч і власне тіло. І де за кожною грою стоїть значно більше, ніж просто рахунок на табло.
Пише “Західний кур’єр” з посиланням на сторінку міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа.
Матчі проходили на стадіоні ІФНТУНГ, а серед учасників – франківська команда «Бартка». У Суперлізі цього сезону змагаються вісім команд.
«Бартка» в суботу провела два матчі. Спочатку франківці впевнено перемогли «Харків Незламні» – 3:0. Перший тайм завершився без голів, а після перерви «Бартка» тричі вразила ворота суперника. У другій грі дня команда зіграла внічию 0:0 із МСК «Дніпро».
Своїми побажаннями до команди поділився міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків:
«Бажаємо хлопцям перемог у цьому важливому змаганні. А загалом дякуємо хлопцям за захист і дякуємо, що вони далі продовжують працювати над собою, грати в футбол і показувати дуже добрий результат».
І команда цей результат показала.
Про переможний матч із «Харків Незламними» розповідає капітан «Бартки», ветеран та заступник міського голови Івано-Франківська Юрій Гапончук:
«Скажемо так, що перший тайм був дуже нелегкий. Команди грали на рівних, не даючи супернику шансу, щоб забити вирішальний перший гол. Але в другому таймі дещо команда Харкова розкрилася. Ми скористалися нагодою, забивши спочатку один гол. Потім арбітри призначили пенальті, де реалізували ще один гол команда «Бартка». В додатковий час реалізували ще один момент – 3-0. Дуже хороший результат, якому пишається вся команда. Пишаюся я, пишається весь Івано-Франківськ. Не зупиняємося на досягнутому».
За кілька годин після цієї розмови команди знову вийшли на поле. «Бартка» та МСК «Дніпро» зіграли без голів — 0:0. Для франківців це означало ще одне очко до турнірної таблиці.
Але ампфутбол у Франківську цього дня був не лише про «Бартку». Поруч – інші команди, інші історії та люди, які так само повернулися у футбол уже після війни та поранень.
Олексій Івашенко, півзахисник команди «Шахтар Сталеві», говорить про футбол як про частину свого життя, яка залишилася з ним попри все:
«Я займаюся футболом з 6 років, тобто цією зимою буде 20 років, як я займаюся футболом. До війни, після війни, після реабілітації намагаюся займатися і буду займатися, напевно, до кінця свого життя, поки дихати. Подобається, це моє хобі, ще в дитинстві, я не пам’ятаю як це було, але якось мені запало в душу саме футбол. І зараз, я не знаю, будь-які проблеми в житті, в роботі, будь-які проблеми в житті – я стараюся йти на футбол».
Для нього ампфутбол став відкриттям уже після війни та поранення:
«Ампфутбол для мене став новим видом спорту після війни, після поранення, я і продовжував після реабілітації грати в звичайний футбол, але в мене був товариш, з яким ми раніше грали ще до війни в 2019 році, я знав, що він працює в «Шахтарі» і запитав в нього, чи можна прийти на тренування. Я не знав, що це гра на милицях, і взагалі, що це таке — ампфутбол, бо я ніколи в житті не чув ні цього слова. Але вже я потроху адаптуюсь. Як то кажуть, тяжко, але працюю над собою, працюємо з командою».
Для когось ампфутбол став продовженням футболу, для когось – новим його розділом. А для когось перший вихід на поле в ампфутболі взагалі став несподіваним.
Ігор Литвиненко, головний тренер «Хрестоносців» із Луцька, цього разу сам опинився у воротах:
«Ну, це був мій дебют, неочікуваний, травмувався просто основний воротар. Хотілося краще, але маємо те, що маємо. Футбол я грав з самого дитинства, ампфутбол зараз – треную хлопців. Тому це не складно, це задоволення для мене».
Віктор Шамедюк отримав поранення у 2022 році, коли служив у 24-й бригаді на Херсонщині. До поранення також грав у футбол, але на аматорському рівні. Тепер грає в ампфутбол і говорить про те, як сильно відрізняється цей спорт:
«До поранення я також грав футбол, але більше на любительському рівні. Якщо говорити про ампфутбол, то більш професійний. Відчуваєш себе не просто дворовим гравцем, а дійсно, як ви сказали, футболістом».
Тепер доводиться вчитися футболу буквально заново:
«Тут зовсім інша координація рухів. Треба навчитися себе контролювати на милицях, а плюс ще тобі м’яч треба. Це, звичайно, що важче. Важче динаміку створювати, тому що важче розвертатися. Але ми вже пристосувалися потрошки і чим далі, тим більше набираємо форму. Регулярні тренування, регулярні заняття спортом покращують фізичне здоров’я. І, відповідно, коли хороше фізичне здоров’я, тоді і хороше ментальне здоров’я».
Анатолій Іванчишин – арбітр Ліги Дужих, Суперліги. Для нього цей чемпіонат – також новий досвід, адже раніше він сам виходив на поле як гравець. Судити ампфутбол, каже Анатолій, – окрема відповідальність:
«Ампфутбол судити, будемо казати, і тяжко, і легко. Бо тут, як я вже перед тим говорив, є концентрація. Кожна команда бореться за одне очко. Треба бути дуже обережним, дуже сконцентрованим. Дивитися гру добре, і правильно вибирати свою позицію як арбітра. До того я не працював арбітром, я був гравцем команди «Подільські вовки», а перед тим я був гравцем АМП «Вінниця»».
Для «Бартки» домашній раунд став ще однією можливістю показати характер. Перемога над «Харків Незламні», нічия з МСК «Дніпро» – ще один крок у сезоні, який команда проводить серед найсильніших.
Бо тут справді важливий не лише рахунок. Важливо, що хлопці продовжують грати. Тренуватися. Працювати над собою. Підтримувати одне одного. І виходити на поле знову.
Залишити коментар