Наприкінці ХІХ століття ситуація з зеленими зонами у Станиславові залишала бажати кращого, про що писала місцева преса.
Так, у травні 1886 року газета «Кур’єр станиславівський» зазначала, пише Західний кур’єр:
«Ми не маємо справжнього парку для прогулянок, але маємо скверики. Як то кажуть: хто не має того, що хоче, мусить вдовольнятися тим, що є. Тож ми терпляче чекаємо, коли ж нарешті наші «батьки міста» змилостивляться і візьмуться за справу міського парку. Але якби ж то хоч наші скверики утримувалися як належить. Здавалося би, що зелені зони, які знаходяться в самому центрі міста, мусять виглядати як лялечки. А вони тим часом мають не дуже привабливий вигляд. Сквер, який називають садом принцеси Гізели, а в народі Краттерівкою, має досить гарну огорожу, але лавки в ньому виготовлені у дуже примітивний спосіб. Крім того, в цьому скверику є тільки один ліхтар, хоч і з трьома розгалуженнями, та й зелень тут якась убога. Найслабшою стороною цього скверика є вуличка, яка не має жодної офіційної назви і відділяє його від кам’яниці пані Ланди. Чому?
Сад принцеси Гізели або Краттерівка. Поштівка, поч. ХХ ст
Достатньо лиш пройтися нею, щоб побачити, що там робиться. Другий скверик, а точніше площа Франца Йозефа, як вказано на табличці, виглядає ще гірше, ніж сад Гізели і має дуже примітивну огорожу. Лавок там лише чотири чи п’ять, і вони виготовлені дуже поганими столярами. Зелені тут мало. Ця площа також має по сусідству вузьку вуличку, де навіть не можуть розминутися два вози. Розширення цієї вулички не зашкодило би площі, але принесло би користь і зручність мешканцям».
Зараз на місці площі Франца Йозефа і скверу Краттерівка знаходиться Вічевий майдан. Навесні 1896 року в місті нарешті з’явився великий парк – тепер парк культури і відпочинку імені Т. Шевченка.
Залишити коментар