Ще в ХІХ столітті пані «з доброго дому», яка сама заробляла собі на життя, була незвичним явищем. Традиційною долею такої дами вважалися дім, виховання дітей і світські клопоти. Та часи змінювалися, а разом із ними змінювалися й уявлення про жіночі можливості. І вже на початку ХХ століття мешканки Станиславова дедалі частіше виходили за межі домашнього світу: ставали службовицями і навіть власницями підприємств, пише Західний кур’єр.
Пані за конторськими столами. Фото, поч. ХХ ст.
Від салонних ляльок до службовиць
В ХІХ столітті жінки здебільшого не мали професій, особливо це стосувалося представниць вищого суспільства. Вони вели світський спосіб життя, за що їх називали салонними ляльками. Єдиною кар’єрою, яку могла зробити жінка у ті часи, було вдале одруження. Проте якщо чоловік не нагромадив за життя достатньо фінансів чи маєтків, становище вдови після його смерті було плачевним. Далеко не всі могли розраховувати на допомогу рідних. В крамничках єврейських скупників нерідко можна було спостерігати таку сцену: жінка в жалобній сукні вдови за безцінь продає фамільну порцеляну чи інші цінні речі, щоб отримати хоч якісь гроші на прожиття. Не маючи освіти і професії, вдови не могли заробити собі на життя. Деякі з них ставали утриманками багатих одружених чоловіків, не гребували навіть проституцією, але не відкритою, «вуличною», а завуальованою, «домашньою». В романтичній літературі ХІХ ст. поставали ідеальні жіночі образи, подібні до ангелів і богинь. Щоб наблизитись до цих ідеалів, жінки з вищих сфер уникали фізичної праці.
В ХІХ ст. жінки були салонними ляльками.
На початку ХХ ст. салонні ляльки вийшли з моди, а чоловіки все частіше цінували у жінках здоровий глузд, господарність і практичність. В Галичині почали з’являтися «пані урядники». В лютому 1903 року мешканка Калуша Леонтина Стиґлерова стала першою в Галичині жінкою, призначеною ґмінним урядником і міським касиром. В 1904 році пошту в Княгинин-Колонії очолила панна Марія Якубшувна, яка керувала всім адміністративними справами місцевого відділення. В листопаді 1912 року в Станиславові відбулися збори банківських службовців. Серед учасників зібрання фігурували й жінки-службовиці: панна Фраєрувна, працівниця Депозитового банку і панна Юзефа Фуксувна, що представляла міську Касу ощадності. У березні 1913 року на зборах правління цієї установи практикантку Каси панну Айзельтувну призначили службовицею 11-го рангу, а панну Юзефу Фуксувну – службовицею 10-го рангу.
У конторі. Фото, поч. ХХ ст.
Робота і допомога війську
Під час Першої світової війни деякі службовиці були відзначені високими державними нагородами. Адже вони встигали не лише працювати, а й допомагати війську. Так, у квітні 1916 року панна Фанні Гольдшлаг, працівниця станиславівської філії Іпотечного банку, отримала срібну медаль Червоного Хреста. Срібна почесна медаль Червоного Хреста під час Першої світової війни служила для відзначення заслуг у допомозі пораненим та хворим військовим. У листопаді 1917 року срібну медаль Червоного Хреста отримали дві службовиці залізниці, які працювали на телеграфі – Вацлава Краснянська і Анна Лопушанська.
У воєнний час в поштових відділеннях краю службові колективи складалися майже винятково з жінок. У травні 1916 року газета «Кур’єр станиславівський» описала, в яких умовах їм доводилося працювати:
«Майже кожен із відвідувачів приносить лише заадресований лист, причому часто з неправильно написаною адресою, і навіть не наклеїть на лист марку. Після стояння в черзі втомлений відвідувач нарешті добувається до віконечка. Пані урядники мусять спочатку прочитати часто цілком нерозбірливо написану адресу і перевірити, чи такий населений пункт узагалі існує на земній кулі. Але це ще не все! Треба ще наклеїти марки і чекати, поки клієнт віднайде нарешті готівку в своїх кишенях, щоб заплатити. А ще ж треба порахувати ті гроші і видати решту».
Курси медсестер у станиславівському шпиталі. Перша світова війна.
У листопаді 1917 року преса повідомила про смерть залізничної працівниці Кароліни Войнарської. Мабуть, вона користувалася великою повагою, бо залізничні працівники і працівниці організували збір коштів на похорон та допомогу її родині. Пані Войнарська працювала телеграфісткою, за що отримала срібну медаль Червоного Хреста. В газеті «Кур’єр станиславівський» за грудень 1917 року в знаходимо повідомлення про ще один нещасливий випадок, який стався з 22-річною Ядвигою Червінською, працівницею державної залізниці. Дівчина з незрозумілих причин випала з потягу на залізничний насип, внаслідок чого зазнала травм – пошкодження грудної клітки та обличчя. Потяг відразу ж зупинили, надали працівниці першу допомогу і відвезли до лікарні у Львові. Проте стан панни Червінської незабаром погіршився і через кілька днів після інциденту вона померла. Службове розслідування виявило, що причиною випадку став несправний замок у вагонних дверях.
Власниці бізнесів
Судячи з повідомлень у пресі, в тодішньому Станиславові було немало ділових жінок, щоправда, багато з них успадкували бізнес від батька чи померлого чоловіка. Так, газета «Кур’єр станиславівський» у серпні 1906 року опублікувала рекламу фотосалону «Емілія», що знаходився по вул. Третього Мая, 3 (тепер вул. Грушевського). Як бачимо з оголошення, власниця салону, пані Емілія Обст, викупила бізнес у попереднього власника – Леона Розенрауха, який переїхав до Чернівців. Завбачлива власниця зберегла всі наявні кліше фотографій, тож клієнти, які вже робили фото в цьому ательє, могли замовляти їх повторно. Пані Обст повідомляла також, що фотоательє виконує всі замовлення згідно з найновішими вимогами й за доступними цінами.
Реклама фотосалону Емілія. .
Відомими діловими дамами міста були Фанні Він, власниця фабрики мила, і пані Ґраубарт, яка володіла великим складом хутрових виробів і шикарною крамницею в пасажі Гартенберґів. В 1909 році в місті діяли курси стенографії і друкування на машинці, на які приймали «панянок з найкращих сімей». Власниця цих курсів, щоб підкреслити свою бездоганну репутацію, у рекламі повідомляла, що вона внучка радника станиславівського суду. Багато в місті було й власниць кравецьких ательє, в яких, як правило, не бракувало клієнток. Так, у Станиславові по вул. Собєського, 52 (тепер вул. Січових Стрільців) працювало ательє «Стефанія», власниця якого набувала кравецької майстерності у Відні й у Львові.
Реклама дамського ательє Стефанія.
В 1908 році в місті відкрилася перша парова пекарня Льовенкрона з машинним обладнанням. Після смерті пана Льовенкрона справами фабрики займалася його дружина пані Льовенкронова. Під її керівництвом підприємство продовжило свою успішну роботу і радувало мешканців смачними хлібо-булочними виробами. Проте багато хто заздрив успішній підприємиці, передусім її конкуренти. Тому в 1913 році про пані Льовенкронову поширювали плітки, що одна з її працівниць, яка проживала в страшних злиднях, украла буханець хліба на фабриці. Пані Льовенкронова начебто страшенно розгнівалася і віддала працівницю в руки поліції, незважаючи на її благання. Розповідали також, що поліція, зглянувшись над важкою життєвою ситуацією жінки, відпустила її без покарання. Газета «Кур’єр станиславівський» звернулася за коментарем до міської поліції, де підтвердили, що ця історія – цілковита вигадка. Власниця фабрики своєю чергою попередила, що подаватиме до суду на всіх, хто буде поширювати проти неї брудні чутки.
Жінки, які навчали інших
До ділових жінок можна зарахувати й власниць популярних у місті приватних шкіл. В 1869 році у місті відкрилась жіноча школа-пансіон під керівництвом Меланії Домбровської. На початку ХХ ст. вона знаходилась по вул. Липовій, 12 (нині вул. Шевченка). В цьому пансіоні особливої уваги приділяли розвитку мистецьких талантів вихованок і вивченню іноземних мов. В червні 1909 року в школі-пансіоні урочисто відзначили сорокарічний ювілей педагогічної діяльності її засновниці, і з нагоди свята учениці підготували культурну програму – декламацію віршів німецькою, французькою й польською мовами, виступи хорового співу, а також дуже гарну виставку художніх робіт і каліграфічного письма. В 1912 році Меланія Домбровська померла, що викликало великий жаль у її вихованок та жителів міста.
В місті діяла також приватна музична школа Станіслави Горошкевичової. Вона розпочала свою роботу у вересні 1907 року і знаходилася у будинку по вул. Бельведерській, 3. Учні школи часто давали концерти та музичні вистави. Відвідувачі зазвичай платили невелику суму за вхід на ці заходи, а згодом виручені гроші передавалися на благодійні цілі. Цікаво, що ця музична школа діяла навіть під час Першої світової війни. Тоді кошти від концертів учнів школи жертвувалися на потреби армії та поранених.
Благодійною діяльністю активно займалися й інші ділові жінки. Преса повідомляє, що власниця популярного салону мод «Вера» пожертвувала декор і квіти для костелу по вул. Ґіллера (тепер вул. Гординського).
Були серед місцевих ділових жінок і справжні щасливиці. В лютому 1904 року власниця одного з місцевих пансіонатів пані Сюзанна Грусевич виграла в лотерею величезну суму – 40 тис. корон. Але більшість підприємливих дам Станиславова не сподівалася на подарунки долі, бо добре розуміла: успіх приходить лише до тих, хто йде йому назустріч.
Залишити коментар