Свободівець з Івано-Франківщини, депутат Івано-Франківської обласної ради від ВО «Свобода», лейтенант Олег Понайда боронить Україну на Запорізькому напрямку у складі 79 батальйону 102 бригади ТрО. Олег доброволець. На другий день великої війни, 25 лютого 2022 року, разом з побратимами долучився до Територіальної Оброни ЗСУ. Пригадує, як 25 квітня, на сам обливаний понеділок, – вечірнім потягом з Івано-Франківська вони виїхали на схід.
Пише Західний кур’єр з посиланням на фб-сторінку Олега Тягнибока.
Сьогодні їхня локація на війні – відоме простріляне наскрізь Гуляйполе. Тут їхні нульові позиції, на які приїхали ще наприкінці квітня 2022. Відтоді й донині тримають оборону, єдиний відпочинок – коли навідуються додому на час короткої відпустки.
– Олеже, крайній раз ми з Вами записували інтерв’ю в грудні 2022. Як відтоді й понині на Запорізькому напрямку для Вас змінилася війна? Коли було важче – три роки тому чи зараз?
– В такій важкій війні і з таким ворогом, якого ми маємо, легко не буває. Ситуація на фронтах змінюється дуже динамічно. У 2022 була більша інтенсивність обстрілів. Станом на сьогодні війна перейшла у так би мовити «високотехнологічну фазу». На фронтах зараз воює величезна кількість дронів – і розвідувальних, і ударних, і fpv. Працюють засоби радіоелектронної боротьби. І хоч у м@сковитів доволі потужні РЕБи. РЕРи, але й ми в тому плані не відстаємо, тож ворогові доволі важко протистояти нашим пілотам.
На жаль, станом на сьогодні росіяни активно застосовують КАБи – керовані авіабомби. На нашому напрямку це переважно бомби вагою 500 кілограмів.
– Втома у наших бійців дається взнаки?
– Звісно. За тривалий час роботи навіть техніка «підвисає», не те що людський організм. Але націоналісти знають українську історію, знають історію протистояння з м@сковитами, тож розуміємо: мусимо боротися. Боротьба або рабство – інших варіантів у нас нема. Мотивує бажання жити у вільній державі, яка буде розвиватися і процвітати, бажання побачити, як наші діти живуть без війни. І звісно що велика мотивація – наші рідні. Це дружина, батьки, всі ті, хто вдома чекає і підтримує.
– Часто здзвонюєтеся?
– Зараз частіше. А от на початку війни такої можливості не було, тоді іще не було старлінків.
Мушу визнати, що з часом доводиться звикати і до життя в умовах війни. Ми ж не можемо зараз просто взяти і піти звідси, поїхати за кордон. Мусимо воювати.
– У попередньому нашому інтерв’ю Ви наголосили, що українці не можуть воювати десятиліттями – ми не можемо собі дозволити такі важкі втрати. Тож чи стежите за розмовами про кінець війни та роль США у цьому? Яка допомога світу була б найдієвіша для українців?
– Попри всі труднощі, які ми зараз переживаємо, і попри те, що війна затягується, в геополітичному плані українці мають надіятися насамперед на власні сили, власні знання, власні засоби ураження ворога. І не потрібно надміру зачаровуватися чи розчаровуватися тим, що кажуть представники інших країн, бо кожна країна має свої національні інтереси і діє відповідно до них. Обіцянка закінчити війну за 24 години, потім за 100 днів, потім за півроку… Я впевнений, що такі слова – просто для привернення уваги. А в закуліссі відбуваються речі, про які ми швидше за все і не знаємо.
Варто пам’ятати, що крім нас, українців, України більше нікому не треба. І в першу чергу ми маємо відвоювати і здобути нашу державу.
Доволі важко здобути, а ще важче втримати.
…Безумовно, ми вдячні партнерам за допомогу, особливо за озброєння – без нього було би ще важче. За підтримку Штатів, НАТО і Європейських держав. За те, що підтримують нашу економіку.
Що було б ще більш дієвим в цьому плані? Якби нам, скажімо, дали в рази більше зброї. Щоб противник не почувався на фронті так вільно, як він зараз себе почуває. Боєприпаси, далекобійні ракети – що більше то краще. Реальні дієві санкції, щоб добити економіку ерефії. Щоб кожен росіянин відчув на собі, що таке війна.
– На Запорізькому напрямку зараз воює майор Олег Тягнибок. Не перетиналися стежки?
– Я знаю, що Олег Ярославович на Запорізько-Донецькому напрямку. Поки не зустрічалися, але на день народження наш лідер написав мені привітання.
…Нині на фронті кожен має свій підрозділ і завдання, які мусить виконувати. І хоч по всій лінії ї зіткнення в різних підрозділах багато свободівців, зустрічі випадають не завжди. Дуже хотілося б побачитися, трохи поговорити – декого не бачив ось уже три роки, від початку війни. Часом ми мріємо, що після Перемоги, коли будемо вдома, в спокійних містах, будемо дуже часто зустрічатися.
– Чи було багато привітань на день народження?
– Привітань було достатньо. Але хотілося б, щоб це було в мирний час, не в час війни. Це мій третій день народження в зоні бойовий дій. Святкового настрою не було – тут не буду лукавити. Повсякчас пам’ятаю про тих побратимів та посестер, з якими разом воювали, яких знав особисто, і яких вже нема в живих.
– До війни Ви провадили активну депутатську діяльність. Зараз, я так розумію, часу на неї нема?
– Складно вести повноцінну депутатську діяльність, бо я лише в час короткої відпустки буваю вдома. Часом можу попасти на засідання комісії, на сесію ще рідше. Але я не забув про людей, які підтримували і мене, і нашу свободівську організацію. Тому якщо є звернення від громадян чи від громад – за мене роботу виконують мої помічники. Друзі, моя дружина Тетяна – вона теж депутат, секретар у Рожнятівській селищній раді.
– Що допомагає Вам вірити в Перемогу?
– Ситуація зараз справді складна. На початку війни ми всі були згуртовані – як єдиний кулак. Зараз багато змінилося. Далося взнаки те, що працює вороже ІПСО – накачує український інформаційні простір російськими пропагандистськими вкидами. Та й деякі внутрішні фактори роблять свою чорну справу. Корупційні скандали, вся ця готівка в матрацах – такі речі в тилу не додають настрою тим, хто воює на фронті. Але я націоналіст, і чітко усвідомлюю, чому і за що ми воюємо. Завжди знав, що ця війна колись буде. Бо українці мають дати к@ц@пам по зубах, інакше Україна ніколи не буде вповні вільною українською державою. Так, все відбувається не так швидко, як нам би того хотілося. Але ж Бандера, Шухевич, Коновалець прямо казали, що наша боротьба надовго – хто хотів їх почути, той почув. Тому закочуємо руками – важко працюємо до Перемоги…
Залишити коментар