Дзвони завжди були і залишаються важливою частиною міського простору. Вони не лише кличуть вірян на молитву, а й зберігають у собі пам’ять про радощі, смутки та про людей, які їх відливали, освячували й слухали століттями. Їхній передзвін колись визначав ритм щоденного життя, повідомляв про пожежі, похорони та церковні урочистості. Ми спробували більше дізнатися про давніх виробників дзвонів у нашому краї та про те, де знаходяться цікаві дзвони і дзвіниці в Івано-Франківську, пише Західний кур’єр.
Фабрики дзвонів у нашому краї
В ХІХ столітті важливим центром виробництва дзвонів був Калуш. Саме тут у 1808 році відкрилася знаменита ливарня дзвонів братів Фельчинських. Продукцію цієї фабрики демонстрували на промислових виставках у Європі, зокрема у Льєжі, Парижі та інших містах. Найбільш активну діяльність Фельчинські розгорнули у 1854 році. В 1912 році їхнє підприємство стало ливарною спілкою. Загалом Фельчинські виготовили понад 30 тис. дзвонів для різних потреб. Найбільше їхніх дзвонів знаходиться у Польщі. Також у Білорусі зберігся дзвін «Ірена», який належав мінському військовому полку та важив 480 кг. У нашому краї зберігся дзвін у селищі Ямниця, виготовлений у 1938 році, декілька на Гуцульщині, в Калуші та в Івано-Франківську.
З приходом більшовиків виробництво закрили, і Фельчинські переїхали до Перемишля, де відновили справу у 1944 році. Дзвони, що знаходилися на фабриці в Калуші, втрачено. Фельчинські намагалися сховати свої вироби, але більшовики їх знайшли і конфіскували. Надалі фабриканти відкрили ливарні у кількох польських містах, зокрема у Варшаві, Тацишові. Ці майстерні функціонують дотепер і залишаються провідними виробниками дзвонів у Польщі.
В 1838 році у Калуші відкрилася ливарня Яна Серафина, який був відомим майстром відливання дзвонів. Згодом справу батька продовжив син – Антоній Серафин.
В 1908 році на крайовій виставці у Львові він отримав за свою роботу золоту медаль. Пізніше його вироби відзначили почесними дипломами на виставці в Кракові. Також на виставці в Стрию Антоній отримав золоту та чотири срібні медалі. В Калуші майстерня Серафинів вважалася головним конкурентом фабрики братів Фельчинських. В Станиславові родина Серафинів теж була дуже шанованою. Достатньо зазначити, що в 1903 році Ян Серафин був присяжним засідателем при Окружному суді Станиславова, а цього удостоювалися тільки особи, яких особливо поважали у громаді. Дзвони виробництва Антонія Серафина та його батька лунали на Тернопільщині, в Рогатині, Мінську та інших місцевостях.
Ливарня дзвонів у Станиславові
З 1936 року в Станиславові діяла ливарня дзвонів, яка мала доволі погану репутацію. Газета «Діло» від 30 жовтня 1936 року опублікувала розлогий допис Миколи Ґулаґи, господаря з Угринова, який дав вичерпну характеристику діяльності цього підприємства: «Від довшого часу знаходимо на сторінках майже всієї української преси перестороги до нашого всечесного духовенства та церковних комітетів, перед агентами новоствореної фабрики дзвонів Йосифа Вільчинського і Володимира Фельчинського в Станиславові, які роз’їжджають по селах та містах і часто видають себе за представників фірми братів Фельчинських у Калуші та Перемишлі, а в дійсності є агентами єврейської фабрики дзвонів у Станиславові.
Власниками тієї фабрики були євреї зі Станиславова Ізраель Ляйб Берґер, Озіяш Маркус Рот і Симон Берґер. Доробившись на церковних дзвонах, вони виїхали недавно до Палестини. Тільки під їхнім іменем тепер криються інші євреї. Аби той інтерес далі провадити, винайшли собі спосіб удавати з себе представників загально знаної фірми братів Фельчинських у Калуші в особі Володимира Фельчинського, який ніколи не мав своєї фабрики дзвонів, а тепер у євреїв працює за звичайного робітника. Знову Йосиф Вільчинський, донедавна звичайний собі слюсар, тепер зайнятий у них як агент.
Євреї ті не перебирають в засобах боротьби. Ще недавно були «видійниками» в селі Блюдники Станиславівського повіту, гендлюючи молоком, а виперті звідти кооперативом, почали торгувати кіньми, старим залізом, потім горілкою, а врешті взялися за відлив церковних дзвонів, доглянувши в тому, мабуть, найкращий інтерес, бо від довшого часу його не покидають. Та горе тим парафіянам, які купивши з необережності в тих євреїв дзвони на виплату, спізняться з оплатою. Немилосердно стягають вони з них належну суму через суд, вживаючи при тому різних, уже ними випробуваних підступів. Свідчать про те судові акти Окружного суду в Станиславові, що, висилаючи своїх агентів із дзвонами, навчають їх передусім у цей спосіб: «Лапай хлопа за папір, а я собі з ним раду дам».
Маючи підписану угоду в руках, змушують агентів дописувати різні додаткові пункти вже по доконаному продажі, на які покупці ніколи б не погодилися. При помочі тих пунктів полегшують собі фабриканти справу під час судових процесів. При таких маніпуляціях з угодами селян не викликають на судову розправу, а вони одержують на них заочні вироки, а далі покарання чи навіть продаж їхнього майна.
А найгірше свідчить про вибір церковних дзвонів на тій фабриці такий факт: коли агент виїжджає в подорож із дзвонами, звертає часто шефові увагу, що цей або той дзвін глухий дуже та оформлення його зверху паршиве і отримує від нього коротку відповідь:
«Бери, бери, знайдеться якийсь дурний, що це купить». Не завагалися навіть ті фабриканти, вирушаючи зі своїми виробами на ярмарки, видавати себе за українців, німців, поляків, чехів, тільки не євреїв, де потреба вимагає заходити до християнських святинь, хреститися і цілувати хреста, аби тільки інтерес ішов. Дивує мене, що ті євреї не припиняють своєї діяльності і хочуть робити на українському патріотизмові свої брудні інтереси, даючи своїй фірмі гучну назву «Перша і єдина українська фабрика церковних дзвонів», хоч не тільки я, а всі приміські села Станиславова, як і всечесне духовенство, добре знають, хто є власником тієї фабрики.
Панове фабриканти! Може би ви залишили вже в спокої українську громаду та вчепилися до інших, котрим ви, може, ще не зовсім добре відомі, та котрі ще не так добре розуміються на вашій діяльності, або, врешті, пробуйте продавати свої вироби до єврейських божниць, може, самі будуть у вас купувати. Не замилюйте очей українській громаді, що буцімто у вашій фабриці працює «ціла купа християнських робітників», бо ж ми прекрасно знаємо, хто в ній знаходиться. Крім одного християнського робітника з села Вовчинця як підсобного робітника й трьох євреїв-фахівців, є ще два євреї, шефи фабрики, а позатим нема там нікого. Найкращий доказ тому, що в суботу фабрика не працює, зате в українські свята, деколи й по неділях, там панує рух. Не підшивайтеся під українське ім’я і в цей спосіб не видирайте від нас важко зароблені гроші».
Де знаходяться цікаві дзвони і дзвіниці
Перед колишнім фарним костелом, а тепер Музеєм мистецтв Прикарпаття на майдані Шептицького, 8, знаходиться дзвіниця, відбудована у 2001 році. В 1744 році на цьому місці спорудили двоярусну кам’яну барокову дзвіницю. Вона була прямокутною в плані, а верхній ярус мав вигляд аркової лоджії. Як і костел, дзвіниця поділена пілястрами, і на ній були встановлені три дзвони. Найбільший з них, вагою дві тони, відлили у Бродах у ливарній майстерні М. Бобовського. Цей дзвін мав назву «Дзвін святого Андрія». В 1920-х роках поряд із цією давньою дзвіницею, яка перебувала в аварійному стані, спорудили тимчасову бетонну дзвіницю в аскетичних формах конструктивізму.
Давня дзвіниця була остаточно зруйнована в 1962 році й відновлена в попередньому вигляді у 1999-2001 роках в рамках відзначення 2000-ліття Різдва Христового. Над відновленням дзвіниці працювали архітектори О. Микуляк і С. Петрич. Давні дзвони не збереглися. Були встановлені три нові, відлиті фірмою «Гефест» із Києва, яка спеціалізується на художньому куванні.
Варта уваги дзвіниця з дзвоном є й на території римо-католицького костелу Христа Царя по вул. Вовчинецькій, 92.
Цей дзвін привезли з Польщі і освятили 10 грудня 2000 року разом з костельним органом. Дзвін прикрашений написом латинською мовою: «Мене виготовив ливар дзвонів із Польщі Іван Фельчинський 1808-1996». Це був майстер, який належав до знаменитої родини Фельчинських. На дзвоні є рельєфне зображення Матері Божої з дитятком на руках, а з боків над ними – ангели.
Дзвіницю, збудовану в 1925 році, має церква Святого Йосифа Обручника по вул. Вовчинецькій, 54. Щоправда, на ній розміщений лише один дзвін, хоч вона розрахована на три. На цьому дзвоні є напис «Во вікі від Павла», «и Марії», нижче «Борони. 1908». На дзвоні також зображені рельєфні фігури двох святих і фігура монаха, що стоїть на колінах. Поруч ще один напис: «Офіра для Бога».
Дослідник Богдан Кіндратюк зазначає, що на дзвіниці храму Христа Царя УГКЦ по вул. Незалежності, 181 теж є цікаві дзвони. Один із них має на корпусі напис «Церков успення Пресвятої Богородиці», нижче дата виготовлення: «Р.Б. 1931». На протилежному боці – рельєфне зображення Богородиці та святих. Крім того, на дзвоні є фірмовий знак «З ліярні братів Фельчинських в Калуши». Розповідають, що цей дзвін знайшли випадково, коли у 1997 році копали траншею для електрокабелю з північного боку монастиря. Другий дзвін подарували німці з нагоди відкриття дзвіниці. Він прикрашений фірмовим знаком – велике латинське «Р», а внизу рік виготовлення – 1986. Дзвін прикрашений також рельєфним зображенням святого, який тримає у правій руці запалені свічки, а в лівій – жезл. Під цією фігурою рельєфний напис німецькою: «Святий Блазій, молися за нас».
В січні 2017 року краєзнавець Василь Фіцак повідомив про цікаву знахідку – дзвін з ливарні братів Фельчинських на дзвіниці при церкві Покрови Пресвятої Діви Марії по вул. Княгинин, 29. Церква побудована у 1890 році, а в 1905 році освячена. У своєму повідомленні краєзнавець описав цінну знахідку так: «Аркоподібна дзвіниця збудована 1912 року. Наразі тут є великий дзвін 73 і 78 см відлитий в ливарні Калуша, братами Фельчинськими 1936 року. Є ще два менших дзвони, проте вони є сучасними. Цікавий напис на дзвоні: «Маріє, мати Божа, поможи нам у всякій негоді і відверни від нас заразу, голод, війну і наглу смерть. Княгинен р.Б. 1936».
Як бачимо, Івано-Франківськ і сьогодні зберігає чимало мовчазних свідків минулого – дзвонів і дзвіниць, які мають власну драматичну історію. Вони пов’язані з майстрами, чиї вироби буди добре відомими у багатьох країнах Європи, з війнами, руйнуваннями та несподіваними знахідками, зробленими вже у наш час.
Олена БУЧИК
Залишити коментар