28 серпня вся Болехівська громада схилила голови в жалобі: у рідному місті відбулося останнє прощання зі старшим лейтенантом поліції, командиром взводу вогневої підготовки Михайлом Сауляком. А ще турботливим, люблячим сином, коханим чоловіком та чудовим батьком. Відкритим, щедрим та позитивним чоловіком, який завжди приходив на допомогу всім, хто цього потребував.
Пише Західний кур’єр з посиланням на пресслужбу Болехівської міської ради.
Михайлові було лише 35. Він міг прожити ще довге життя, але обрав долю службовця та воїна – захищати від ворога свою Батьківщину, свою родину і свій народ. З дитинства він був сповнений жаги до знань та справедливості, навчався у місцевому ліцеї, згодом здобув освіту у Національній академії внутрішніх справ у Києві.
Свою службу розпочав ще у 2010 році. Спочатку працював у судовій поліції, згодом приєднався до роти поліції особливого призначення в Івано-Франківську. Він завжди був прикладом дисципліни та відданості обов’язку, а його побратими знали, що можуть покластися на нього в найважчі хвилини.
З початком війни на сході у 2015 році Михайло став на захист України в зоні АТО. Пройшов через найгарячіші точки, зарекомендував себе як справжній воїн, здатний вести за собою інших. Після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році він знову добровільно вирушив на передову, де брав участь у звільненні Київщини та інших небезпечних операціях.
Прощання з Михайлом стало подією, яка об’єднала всю громаду. На подвір’я рідного дому, де він колись зростав, зійшлася небачена кількість людей. Із щемом у серці, з молитвою на устах, аби віддати шану та подякувати за подвиг, попрощатися з Героєм приїхали його побратими, колеги, друзі, сусіди, однокласники, жителі Болехівщини та сусідніх громад. На церемонії були присутні керівники поліції Івано-Франківщини, представники влади Моршинської та Болехівської громад.
За участю священників ПЦУ і УГКЦ відбулася поминальна панахида. Висловлюючи співчуття родині від імені всієї громади, настоятель храму святих Верховних апостолів Петра і Павла, отець Дмитро Павлик, у своїй промові сказав слова, що зворушили кожного:
«Сьогодні ми зібралися на цьому подвір’ї, щоб у молитві та скорботі попрощатися з нашим братом Михайлом — сином України, вірним другом, добрим батьком і люблячим сином. Багато з вас знали його особисто, працювали поруч, служили разом, ділили і радощі, і труднощі життя.
Гірко і боляче, коли війна вириває з нашого середовища молодих, сповнених сил і здоров’я людей, які ще мали б довго жити серед нас. Але ми усвідомлюємо: саме завдяки таким, як Михайло, ворог не зруйнував наш дім, не приніс сюди смерть і сльози.
Він не прагнув смерті, бо мав для кого жити. Та відповідальність перед народом і державою покликала його ще у 2015 році стати на захист України. І сьогодні ми віддаємо його в руки Божі, вірячи, що Господь відкриє йому двері до Свого Царства Небесного.
Нехай пам’ять про Михайла буде світлою. А ми — не забутьмо своїх героїв, молімося за них, підтримуймо їхні родини. Бо їхня жертва не марна: завдяки їм живе Україна, стоїть наша церква, дихає наше майбутнє».
Чин відспівування загиблого воїна провели у храмі святих Верховних апостолів Петра і Павла. Від храму траурний кортеж у супроводі десятка поліцейських машин під звуки сирен, які Михайло чув востаннє, проїхав вулицями міста до кладовища. У ці хвилини Болехів завмер у скорботі, вшановуючи свого Героя.
Церемонія прощання завершилася виконанням Державного Гімну України та триразовим залпом автоматів. Жовто-синій стяг, яким була огорнута домовина, поліцейські передали дружині Михайла як вічний символ його подвигу, любові й жертовності — пам’ять про чоловіка, захисника і справжнього Героя України.
Залишити коментар