Різьбяр, художник і прозаїк із Слобідки. Його роботи замовляють душпастирі з Чикаго, Данії, Бельгії, Франції та Італії — а починалося все з уроків різьби у п’ятому класі сільської школи.
Петра Девду з Косівщини у мистецьких колах знають як «майстра хрестів», пише Західний кур’єр з посиланням на Вільний голос. Різьблені хрести цього гуцульського умільця зі Слобідки замовляють душпастирі з Чикаго, Данії, Бельгії, Люксембургу, Польщі, Франції, Італії та Португалії. Серед тих, хто дорожить його роботами, — патріарх УГКЦ Святослав Шевчук. Проте мало хто знає, що за цим світовим визнанням стоїть довгий шлях — від сільської школи на Косівщині через важку хворобу до майстерні, з якої хрести розлітаються по континентах.
Уродженець Слобідки, Петро Девда захопився різьбою по дереву ще з п’ятого класу — завдяки шкільному вчителю Івану Полатайчуку. Цей імпульс виявився вирішальним. Потім — Вижницьке училище прикладного мистецтва, яке він закінчив з відзнакою, і Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва. Тоді ще не думав, що одного дня замовлення на хрести надходитимуть з усього світу.
Хист до творчості, мабуть, передався від батьків: батько майстерно виготовляв різні верстати, мама — ткала килими і малювала схеми узорів. А мальовничі косівські краєвиди зробили своє. Усе це разом і сформувало таку творчу особистість.
Його хрести — виключно суха різьба без інкрустації, від чотирьох сантиметрів до метра тридцяти у висоту. Нагрудні, ручні, тетраподні, ієрейські, престольні, настінні, виносні — це цілий всесвіт сакральних форм. Кожен хрест вимагає глибокого знання Біблії, філософії та іконографії. Для такої роботи замало вміти різьбити — треба розуміти, що зображуєш, знати біблійні сюжети і лики святих, вміти передати їх у дереві.
Наприкінці 1990-х Петро Девда пережив важку хворобу — медики не давали жодної надії. Він звернувся з молитвою до мощей святого Григорія-іконописця в Києво-Печерській лаврі. Коли повернувся додому, на нього вже чекали двоє священників із замовленнями на хрести. Саме лікар Олександр Федорич порадив зосередитися на різьбі хрестів, а друг і викладач Анатолій Гордійчук привів перших замовників. Відтоді різьба стала справою життя — і справою покликання.
Але майстер каже, що «управляє трьома кіньми»: різьба, малюнок і поезія-проза. Малюванням захопився ще з четвертого класу — і за останні п’ятнадцять років присвятив себе переважно портретному живопису. Відома його серія «Знані гуцули» — портрети, про які кажуть, що вони «як живі». Пише і прозу — гуцульською говіркою, за порадою відомого письменника Василя Шкургана, який колись сказав йому: «Пиши гуцульською, Петре». Силу слова відчув ще тоді, коли писав щоденники в училищі та в армії. Видав дві книжки — «Біб Льос Гуцула» і «Біб Льос Гуцула. Вихід на полонини», третя, «Біб Льос Гуцула. Левко», готується до друку.
Неодноразово брав участь у виставках — у Вижниці, Коломиї, Чернівцях, Києві. Його роботи зберігаються у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, де фахівці давно стежать за його творчістю.
«Вироби сакрального мистецтва Петра Девди — хрести — досить оригінальні, цікаві, вартують уваги», — зазначає Катерина Каркадим, завідувачка відділу художнього різьблення музею та очільниця Коломийської регіональної організації Національної спілки художників України.
Скромний, глибоко емоційний, з душею, переповненою любов’ю до України і до людей — таким описують Петра Девду ті, хто його знає. Він і досі дивується, чому талановита людина лишається поза членством у Національних спілках — письменників чи народних умільців. Але хрести його живуть у церквах по всьому світу. І це, мабуть, найкраща відповідь.
Залишити коментар