Ігор ГОЦАН: «Коли лягаєте спати у теплій хаті – не забудьте помолитись за воїнів в окопах та задонатити на ЗСУ»

Незламні титани. Могутні воїни. Наша гордість та надія. Сила духу та героїзм захисників Бахмута вражає весь світ, одухотворює українців та наводить паніку на росіян. Музикант, будівельник та громадський активіст у мирному житті прикарпатець Ігор Гоцан пішов добровольцем на війну вже у перший день повномасштабного вторгнення окупантів. У складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади військовослужбовець пройшов найгарячіші напрямки російсько-української війни. Понад пів року гірські штурмовики героїчно тримають позиції на Донбасі. Під Бахмутом «едельвейси» влаштували для окупантів справжній «конвеєр смерті» та нищать ворога усім своїм озброєнням – від артилерії до дронів.

Інтерв’ю з Ігорем Гоцаном записуємо онлайн під час короткої перерви між бойовими завданнями. Разом із побратимами, 23-річним пілотом дронів Скібою та 24-річним командиром роти Академіком, бійці на планшеті безпілотника спостерігають за позиціями росіян. Хлопці у доброму гуморі, сміються, жартують. Якби не спалена навкруги земля, зорана військовою технікою та всіяна осколками боєприпасів, відразу й не скажеш, що вони у самому «пеклі» і ще годину тому дивились смерті в очі. А «металева пташка», яка повертається з завдання, – це страшна зброя, яка вже відправила на той світ сотні окупантів. «Наша трудівниця» – так лагідно називають свій безпілотник бійці, перезаряджають і знову відправляють у розвідку…

– Ігорю, чому вирішив піти на фронт і як сприйняли таке рішення твої рідні?

– Тобто? Як це – чому? А хто мав зупиняти ворога? Де вони зараз були б, якби ми не стримали їх тоді і не відтіснили згодом? Думаєте, вони зупинились би на Донбасі чи в Києві? Зранку 24 лютого я вже був на військкоматі. Не чекав, коли мобілізують. Рідним нічого не казав. Знав, що буде плач та істерика. Признався, вже коли їхав у автобусі на позиції. Знаючи мене, вони цього й очікували.

– На яких гарячих напрямках тобі доводилось воювати?

– Наша бригада працює практично на всіх гарячих напрямках від початку повномасштабної війни. Брали участь у звільненні від окупантів Київщини, Житомирщини, ми проводжали «непрошених гостей» із Бородянки та Чорнобильської зони. Наприкінці травня заїхали у Донецьку область і відтоді тримаємо позиції тут.

– Чи змінилась тактика ворога за одинадцять місяців війни? Що можеш сказати про солдатів «другої армії світу»?  

– А що можна про них сказати? Орки – вони і в Африці орки (сміється). Це не армія, а зграя, їх навіть людьми назвати важко. Так, є і досвідчені воїни, але більшість – це просто мерзотники… Тактика їхня – тільки вперед і ні кроку назад, бо там свої ж «крякнуть». Десь місяці зо два вони жили на своїх позиціях із трупами, які вже розкладались, їли там, спали. На це гидко було дивитись навіть із квадрокоптера… Трупи солдатів вони забирають вже тоді, коли наступальна група дістає нервовий зрив. Їх тут гине дуже багато. Мертвими солдатами «другої армії світу» встелені всі навколишні посадки та траншеї. На жаль, втрати є і серед наших військових. Але для орків тут справжній «конвеєр смерті». Кращий варіант – здатись у полон. До речі, у тих російських найманців, яких наші бійці взяли нещодавно у полон, виявили кругленьку суму грошей – напевне, на днях отримали зарплату. Якщо перевести з рублів – вийшло близько 600 тисяч гривень. За ті гроші нам купили сім квадрокоптерів. Ось так щедро запроданці так званих ДНР та ЛНР задонатили для Збройних сил України.

– Цю війну часто називають «війною дронів». Наскільки ефективними є «бойові пташки» в обороні та наступах?

– Зрозуміло, що сам дрон не виграє бій. Але бій, у якому дрон не застосований, найскоріше буде програний. Наша «пташка» не тільки спостерігає, літає у розвідку, а дуже влучно відправляє болючі «гостинці» оркам. А наш пілот дронів Скіба витворяє з квадрокоптером просто чудеса, він знищив більше пів тисячі російських солдат. Я працюю з дроном у розвідці, а також готую «пташку» до штурму та виготовляю боєприпаси для скидання. На жаль, «залізні пташки» у таких пекельних умовах швидко «гинуть», тому потреба у дронах на передовій надзвичайно велика.

– Як вам живеться взимку в окопах? Чим обігріваєтесь? Як харчуєтесь? Чи вистачає медикаментів та бойового спорядження?

– Щодо харчів, то вистачає всього. Дуже багато продуктів привозять волонтери. Єдина проблема – доставити це на нульові позиції. Це, до речі, теж одне з моїх завдань. Багато питань вирішується за допомогою нашого «бойового коня» – квадроцикла. А ось із холодом питання вирішити важче. Рятують окопні свічки та газові балончики. Буржуйки розпалювати ризиковано, бо вони видають позиції. Мерзнемо, звичайно, хворіємо грипом та простудами. Чи важко? Так! Але наші бійці такі героїчні хлопці, що словами не передати. Тримати позиції та ще й наступати в таких умовах потребує надлюдських сил. Добре, що зараз вже трохи підмерзла земля і легше пересуватись і нам, і техніці. А коли була відлига, загрузали в болоті, спали в окопах, сидячи по коліна у воді.

– Як вдається триматись, дивлячись смерті в очі щодня?

– А є інші варіанти (сміється)? Тримаємось, бо розуміємо, для чого ми тут.

– Я звернула увагу, що від початку нашої розмови ти постійно усміхаєшся? Це направду вражає, враховуючи те, де ти зараз знаходишся?

– Та живий, здоровий, то чого маю плакати (знову сміється)?

– Що найважче на війні для воїна?

– Розлука з рідними.

– Напевне, і втрата побратимів?

– Про це взагалі не хочу говорити. Краще не торкаймось цієї теми. Останнім часом намагаюсь навіть ні з ким сильно не здружуватись. Стільки хороших хлопців вже загинуло… Тяжко про це говорити.

– Нещодавно ти побував з короткою відпусткою вдома. Які твої враження?

– Коли я приїхав додому з передової, дивлюся – як тут файно. Дехто нові фасади на хатах поробив, нові паркани… І бачачи ці розбиті та вигорілі вщент будинки тут, переконуюсь, що це все матеріальне – тлінне. Один раз прилетить, і все, ти залишаєшся з тим, що в тебе у кишенях. Добре, щоб ще живим залишився… Та найголовніше, що під час цієї відпустки я вперше за 11 місяців зустрівся із сином Степаном. Якраз потрапив на його 11 день народження.

– Мабуть, подарував йому дрон?

– Ще ні. Але після перемоги я обов’язково навчу сина керувати квадрокоптером і ми будемо разом стежити, щоб злодії ліс не крали (сміється). Взагалі-то, Степан захоплюється футболом. Хоча й стріляє теж влучно. До речі, дітки з його футбольної команди, коли я перебував влітку на лікуванні, самостійно зібрали 3600 гривень, придбали та надіслали у госпіталь для мене допомогу. Це просто неймовірно. Наші діти такі чудові. Вони заслуговують на мирне та щасливе майбутнє у рідній державі.

– Чи не гнітив спокій тилу в той час, коли на передовій точаться жорстокі бої з окупантами?

– Люди, які живуть у тилу, до кінця не усвідомлюють, що таке війна. Мабуть, так і має бути, заради цього армія і воює – щоб цивільні жили нормальним життям. Розумію, що є прильоти і на Прикарпатті, і світло вимикають, що зараз турбує людей, мабуть, найбільше. А хочеться, щоб люди пам’ятали, завдяки кому у них є можливість спати в теплому ліжку, а не у підвалі, що рідні живі, цілі і не зґвалтовані. Тому варто допомагати армії чим можете і не можете!

– Як оціниш роль волонтерів у наближення нашої перемоги? Чи не зменшилась кількість допомоги на 11-му місяці війни?

– Мене вражає здатність більшості українців допомагати та співпереживати. Наприклад, мої земляки з села Монастирчани Солотвинської громади заколядували цьогоріч на потреби ЗСУ 185 тисяч гривень, 100 доларів США та 100 фунтів. Навіть маленькі дітки давали з заколядованих грошей, парубки, підпарубки, працівники школи, обидві церкви і просто односельчани. З цих коштів для мого батальйону передали 130 тисяч на машину для евакуації поранених і загиблих, яку нам мають виготовити за 210 тисяч гривень. Багато допомоги надходить від простих мешканців громади та волонтерки Руслани Косович. Збором коштів та придбанням квадрокоптерів займається наш «штатний» волонтер-айтішник Богдан Попойлик, який придбав вже понад десять «бойових пташок». Але донатів зараз набагато менше. Інколи волонтерам треба просто вимолювати кошти, щоб закрити збір. Це сумно. І боляче.

– Ігорю, що мрієш зробити, коли повернешся додому з перемогою?

– Найперше – висплюсь нормально. Потім маю завершити розпочаті ще до війни справи, зокрема – навести лад у громаді. У мене накопичилось багато запитань до місцевої влади…

– Що хочеш побажати своїм землякам?

– Всім добра, тепла та світла! Коли лягаєте спати у теплій хаті – не забудьте помолитись за воїнів в окопах та задонатити на ЗСУ!

Інтерв’ю записала Мар’яна РИНДИЧ

Р. S. Зараз воїнам під Бахмутом дуже потрібен дрон із тепловізором для того, щоб бачити ворога вночі. Це дуже важливо! Його орієнтовна вартість 280 000 грн. Зібрати потрібно якнайшвидше, тому просимо приєднуватись будь-якою сумою!

Реквізити волонтера Богдана Попойлика:

Посилання на банку – https://send.monobank.ua/jar/3MYtKY5Zwv

Номер картки банки – 5375 4112 0081 6150