Колись у Станиславові: дивакуватий спортсмен

Диваки і «міські божевільні» існували в нашому місті у всі часи, а історії про них подекуди з’являлися на газетних шпальтах, розбавляючи трохи монотонну інформацію про економічні новини і роботу міської влади.

І справді, як можна не звернути увагу на розповідь про юнака, який трохи схибнувся у своєму прагненні досягти спортивного Олімпу?

У серпні 1936 року станиславівська газета «Слово» повідомила про такого собі Адама Ліщинського, який був свято переконаний, що в бігу на 5 тис. метрів він здатен показати такі результати, що не снилися й всесвітньовідомим олімпійським чемпіонам.

Вул. Пєрацького, з якої стартував дивакуватий спортсмен. Поштівка, 1930-ті роки.

Проте йому ніяк не вдавалося переконати в цьому місцевих спортивних діячів, хоч він звертався до багатьох із них. Крім того, наполегливий юнак безперестанно строчив листи до Польського олімпійського комітету та інших спортивних організацій, але ніхто не вірив у його надзвичайні здібності, бо він не належав до жодного спортивного клубу і ніхто ніколи не чув, щоб він виграв хоч одне змагання.

Врешті-решт амбітний юнак втратив терпець. У понеділок, 10 серпня 1936 року, Ліщинський зібрав групу місцевих спортсменів і пообіцяв, що навчить їх, як треба бігати. Він почав свою дистанцію з вулиці Пєрацького (тепер вул. Шевченка) і біг у напрямку стадіону, щоб, минувши колишню тюрму «Діброва» і вулицю Ґолуховського (тепер вул. Чорновола), повернутися на місце старту.  Але вже на першому кілометрі Ліщинський відчув, що не може далі бігти, тож перервав дистанцію в міському парку.

Вкрай розлючений, горе-спортсмен ще й почав кидатися на перехожих із криками: «Віддайте мені золоту медаль, ви зламали мені життя!». На крики прибігли поліціянти, і, оскільки юнак виказував явні ознаки психічного розладу, доправили його до шпиталю.

Підготувала Олена БУЧИК

Залишити коментар

Ваша електронна пошта не буде опублікована.