25 листопада 1901 року в Станиславові відкрився притулок братів альбертинців, який надавав допомогу знедоленим мешканцям міста. Він знаходився по вул. Франка на місці сучасного інституту «Діпромісто».
У вересні 1903 року журналіст газети «Кур’єр станиславівський» провів цілий день у притулку і описав свої враження від побаченого, пише Західний кур’єр:
«Кожен, хто з вул. Сапєжинської заходить на вул. Камінського, бачить тут на початку по правій стороні довгастий одноповерховий будиночок, на якому висить хрест. Заходимо всередину. По лівій стороні знаходиться невелика кімната, щільно заставлена дощатими ліжками. Це щось типу шпиталю. Брат Раймунд наглядає тут за хворими і їх лікує. Тут також розміщаються старші люди, які мають за своїми плечами славне минуле. Поряд із жебраком тут лежать колишній земельний радник і підприємець, який колись вів справи при колії.
На місці двоповерхової споруди справа знаходився одноповерховий будиночок притулку. Поштівка, поч. ХХ ст.
Є й учасник визвольних повстань, який марно намагався відстояти свої права. Але в основному притулок займається хлопцями-сиротами. Тут є цілком порядна кошикарська майстерня, де вихованці навчаються ремеслу і часом виготовляють справді гарні вироби. Є тут ще одна велика зала, де знаходяться робітники, що не мають роботи, та інший подібний люд, за яким треба слідкувати ретельніше. Тут вони принаймні можуть отримати дах над головою, якусь їжу, а часто і одяг. Кухня притулку велика, і тут готують їжу для всіх у двох величезних котлах. Порядок дня тут завжди однаковий. О п’ятій ранку дзвінок дає сигнал до пробудження, потім молитва. Далі хлопці йдуть до церкви на службу, після якої снідають кминним супом із хлібом. Хто хоче, залишається на навчання, втім, тут ніхто їх до цього не силує, тому при бажанні вони можуть і вийти погуляти до міста.
У полудень Божою ласкою подається обід – зазвичай якась каша чи картопля, борщ і хліб. О четвертій годині вечора – знову молитва і співання побожних пісень. Після неї – вечеря і відпочинок, але перед вечерею брат, який керує притулком, ще оглядає хворих. Звісно, притулок замалий, щоб він міг умістити у своїх стінах усіх, хто цього потребує…».
Залишити коментар