Життя за правилами війни змінилося докорінно. Про авіаналіт чи бомбардування досі ми могли чути чи бачити тільки в телеекранах. Проте телекартинка стала для нас реальністю зранку 24 лютого. Тепер цей день із жахом будуть згадувати усі – від малого до старого. Агресія московського окупанта із брязкання зброєю на Східній Україні переросла у повномасштабне вторгнення в Україну. Але це аж ніяк не налякало українців, а згуртувало і змусило кожного на своєму місці відчути відповідальність за допомогу рідній землі. Тепер ми боремося хто в теробороні, хто на фронті, одні готують «бандерівські смузі» та плетуть маскувальні сітки, інші допомагають прилаштувати тих, хто втікає з-під ворожих обстрілів.
Івано-Франківська громада однією із перших стала свідком військових дій агресора. Ранок 24 лютого франківці згадують із ледь помітним тремтінням рук і сльозами на очах. І це не просто слова. Усіх нас підняв на ноги вибух на території військового аеродрому Івано-Франківська. А далі було єдине – війна, котра триває. Як же мешканці громади змогли згуртуватися задля допомоги війську та оборони рідного краю, наскільки готові дати відсіч ворогу? З такими запитаннями ми звернулися до старост Івано-Франківської територіальної громади.
Ярина СТОЙКО, староста села Підлужжя:
– Для нас важливо було організувати людей для утворення територіальної оборони найперше місцевого рівня. Не повірите, але люди настільки охоче відгукнулися і згрупувалися, що ми змогли сформувати сім екіпажів патрулів, котрі патрулюють територію села. У таких патрулях обов’язково є одна людина зі зброєю.
Допомогти із організацією дисципліни в територіальній обороні допомагає наш односельчанин, котрий має за плечима чималий військовий досвід. Саме він розробив інструкцію, котрою ми й керуємося при патрулюванні села. У територіальну оборону ми набрали 144 чоловіків.
У Підлужжі практично немає людей, котрі би залишалися осторонь. Жінки і дівчата у приміщенні школи плетуть маскувальні сітки для наших військових. У сільському клубі збираємо продукти для військових та вимушених переселенців. Якщо виникає потреба, то доставляємо частину продуктів до Івано-Франківська. Також назбирали більше 200 пляшок, перероб, бензин, тканину для виготовлення «бандерівських смузі».
Зважаючи на те, що ми живемо в селі, то в нас немає великої потреби у якомусь укритті чи бомбосховищі. Але ми знайшли підвал під магазином у центрі села. Тепер там проводимо прибирання і у випадку потреби зможемо прихистити у цьому укритті до 50 людей. Мобілізаційний штаб у приміщенні нашого ЦНАПу працює в цілодобовому режимі.
Що стосується людей, котрі будуть приїжджати до нас, то всі мешканці села знають, що вони мають бути пильними і перевіряти документи і навіть записувати номери автомобілів своїх родичів, якщо такі прибудуть. Це для того, аби територіальна оборона знала, що діється на території села.
А щодо паніки, то скажу, що мені було страшно в перші декілька хвилин, коли я зранку почула чотири вибухи і не знала, з чого починати свій день. Але далі я зрозуміла, що я ще відповідаю за три тисячі мешканців села, тому маю тримати себе у формі. Напевно, мені трохи легше, бо я ввесь день зайнята роботою і не сиджу в телевізорі та не панікую. А ще мене дуже тішить те, що громада села змогла згуртуватися. Навіть було трохи дивно бачити, як пліч-о-пліч стоять ті, хто у мирному житті між собою ворогували. Війна здружила мешканців Підлужжя.
Роман СОКОЛИК, староста села Хриплин:
– Наше село розташоване вздовж колії, тому маємо трохи побоювання. Тим більше зранку 24 лютого наші мешканці не просто чули вибухи в Івано-Франківську, вони бачили, як летіли ракети, особливо дві останні, над житловим кварталом.
У нас створена територіальна оборона села, куди увійшло 74 особи. Встановили цілодобове чергування території села, поділивши його на п’ять секторів.
Щодо мобілізації, то на території села ми роздали 180 повідомлень для військовозобов’язаних. Але хочу сказати, що із цим питанням у нас проблем не було взагалі, оскільки багато людей зголосилися самі. Навіть маємо дуже наглядний приклад – один наш чоловік приїхав із Польщі, аби стати на захист країни. У нього є військовий досвід, але у військкоматі йому відмовили, бо вже достатньо набрали і крім того, йому ви[1]повнилося 60 років.
Головне, що у людей є бажання захищати свою землю від ворога. Село згуртувалося і ми вже зібрали стільки продуктів, що тимчасово припинили збирати, бо є запаси. Ми навіть не очікували, що люди так дружньо відгукнуться і активно долучатимуться.
Назар РИБАК, староста села Братківці:
– Ми у Братківцях сформували загони територіальної оборони, наші люди дружньо зголосилися допомагати захищати рідну землю. Тому із цим проблем не маємо ніяких.
Стараємося допомагати військовим. Ми вже відправили для них декілька машин необхідних товарів. Маємо можливість отримати з-за кордону амуніцію для військовослужбовців через наших земляків. Це і берці, і бронежилети. Також самотужки збираємо продукти і речі першої необхідності.
Для допомоги військовим та потребуючим мобілізувалося все село. Жінки також активно залучені. Якщо говорити про мобілізацію, то із 1300 виписаних повісток у мене на руках ще залишилося 100. Можу сказати, що мене тішить та ситуація, коли чоловіки, котрі в цілях безпеки рятують свої сім’ї, але самі повертаються додому і стають на захист. Переселенців у нас ще немає, а територіальна оборона села справно працює завдяки зусиллям тих, хто свого часу пройшов горнило АТО. Саме ці хлопці надійно сформували основу тероборони. А тому є надія, що вистоїмо і дамо гідну відсіч ворогам.
P.S. В інших селах громади робота у ці важкі часи також кипить. Старости навіть якщо і можуть приділити хвильку свого часу, то буквально у двох словах запевняють, що громада села згуртована і всі допомагають хто чим може. Активно мешканці сіл зголошуються і до територіальної оборони, і не втікають від мобілізації. Бо всі певні, що лише спільними зусиллями ми зможемо здолати ворога. А староста села Радча Тарас Борин пішов у батальйон захищати Україну разом із військовими.
Володимир БОДАК
Залишити коментар