Перша жінка-капеланка Української греко-католицької церкви сестра Симеона Довганюк нині працює з військовими та їхніми родинами у «Домі Воїна» в Івано-Франківську. До цього вона понад десять років служила у військовій частині на Дніпропетровщині, де допомагала пораненим бійцям після боїв на сході України.
Про свій шлях до монашества і капеланства сестра Симеона розповіла в інтерв’ю Укрінформу, передає Західний кур’єр.
За її словами, рішення піти в монастир вона прийняла у 1992 році, коли прийшла до церкви по пораду після пропозиції руки і серця від хлопця.
«Я зайшла до храму і запитала: “Що ж мені, Боже, робити?”. Коли підняла очі на розп’яття, почула в собі слова: “Я буду твоїм чоловіком. Ти маєш бути в монастирі”», — пригадує сестра Симеона.
Згодом вона вступила до Василіянського монастиря в Івано-Франківську, а у 2007 році склала вічні обіти та отримала чернече ім’я Симеона.
Поштовхом до служіння військовим стала загибель її двоюрідного брата Петра Остап’юка, який загинув у 2014 році у вертольоті разом із генералом Сергієм Кульчицьким.
«Тоді я зрозуміла, що не зможу лише молитися — мушу допомагати людям», — каже монахиня.
У вересні 2014 року вона стала капеланкою у військовій частині на Дніпропетровщині, де працювала з пораненими бійцями після Іловайська та боїв за Донецький аеропорт. Під час повномасштабного вторгнення їй навіть довелося тимчасово зняти чернечий одяг, щоб разом із військовими облаштовувати оборону госпіталю.
Сьогодні сестра Симеона працює психологинею для військових і їхніх родин у Франківську. Щотижня вона проводить близько 20 консультацій, зокрема для сімей загиблих і зниклих безвісти.
«Це дуже важка категорія людей, бо вони живуть у невизначеності. Їх потрібно навчитися чекати — гідно й розумно», — говорить капеланка.
Вона переконана, що молитва має особливу силу підтримки для військових.
«Я точно знаю, що молитва — невидимий щит нашого війська», — каже сестра Симеона.
Залишити коментар