Танкіст Микола Ватаман народився 23 травня 2000 року в селі Миколаївка, що на Миколаївщині. У пʼятирічному віці переїхав із родиною до селище Солотвина, а згодом – у Дзвиняч.
Історію бійця розповіли у Дзвиняцькій громаді, передає Західний кур’єр.
Молодший сержант Микола Ватаман, позивний «Міккі» – воїн 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Його бойовий шлях пройшов через найгарячіші точки фронту – від Київщини до Донбасу.
«22 лютого 2022 року коли почалися бої навколо Києва, коли по столиці діяли ворожі ДРГ, коли стало реально страшно, що вони можуть піти далі – до Франківська, Рівного, Львова – я просто не міг сидіти вдома. У мене в Києві багато рідних, тому рішення піти на службу було очевидним».
Проте військовий досвід у нього вже був. У 2018 році Микола підписав контракт для служби в армії, потім демобілізувався повернувся до цивільного життя, але війна змусила його знову взяти до рук зброю.
Коли він уперше потрапив до підрозділу в 2018 році, йому було лише 18 років – він був наймолодшим серед побратимів.
«Один із хлопців знав молдавську мову, дізнався, що у мене молдавські корені по батьковій лінії, і дав мені позивний «Міккі» молдавською це означає «малий». Так воно за мною і закріпилося».
За час служби Микола побував у найзапекліших точках війни. Його бойовий шлях пройшов через:
- Київську область – Малин, Кухарі, Тетерів;
- Донеччину та Харківщину – Бахмут, Соледар, Куп’янськ;
- Сіверський напрямок, де зараз тривають бої – Званівка, Пазено, Берестове, Спірне.
Микола брав участь у боях, коли в перші місяці українські військові йшли в бій без належного спорядження, але з неймовірною рішучістю.
«Всі йшли без нічого, з голими руками, можна сказати. У мене командир танку взагалі в танках не розумівся, але все одно ми їхали. Все було на ентузіазмі та навіть трохи на слабоумстві. Зараз так ніхто б не пішов у бій, а тоді всі йшли.»
Однією з найбільш пам’ятних операцій Миколи став рейд у тил росіян, коли його екіпаж, маючи лише один танк, завдав значних втрат ворогу.
««Був випадок, коли ми заїхали в тил до ворога і на одному танку знищили їхній танк, дві БМП і піхоту. Ми вилізли з люків, взяли автомати і коли з підбитого ворожого танку вискочив їхній екіпаж «ми їх просто поклали». Там не було нікого з наших – тільки наш танк і русня».
Такі операції доводять, що вмотивовані українські воїни можуть протистояти чисельному і технічному перевазі ворога.
За свою службу Микола Ватаман отримав чимало нагород:
- «За мужність» ІІІ ступеня;
- «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня;
- «Лицар Бойового Чину»;
- «За танкову атаку»;
- Нагрудний знак «Гірсько-штурмова бригада».
Попри постійні бої, він не отримав серйозних поранень – лише контузії.
Микола зізнається: війна не тільки загартовує, а й відкриває істинні обличчя людей.
«Деякі люди перевершили всі мої очікування – я навіть не думав, що вони на таке здатні. А хтось, навпаки, розчарував. Бувало, покладався на людину, думав – ось він точно не підведе, а виявилося інакше».
Микола мріє про країну, в якій хочеться жити та розвиватися, а не виїжджати за кордон у пошуках кращого життя.
«Хочу, щоб Україна стала країною, в якій люди хочуть залишитися і з неї не хотілося виїжджати. Щоб після перемоги вона не просто відновилася, а стала сильнішою, ніж була».
Залишити коментар