Командирка взводу БпЛА 91 окремого протитанкового батальйону, письменниця Оксана Рубаняк з позивним “Ксена” з Івано-Франківщини втратила на війні коханого – бійця Максима Ємця на позивний Єнот.
Про це захисниця повідомила на своїй фб-сторінці, передає Західний кур’єр.
Пара зустрілась на одному з напрямків на фронті. Стосунки почалися раптово і неочікувано.
“По нашій історії можна знімати фільм, але ми берегли все в таємниці до кінця. Ти робив мене щасливою, спокійнішою, жіночною, ти приймав мене абсолютно і підтримував у кожній справі. Ти вмів кохати так, як ніхто. Ти особливий, і я це постійно тобі повторювала,”- написала військова.
Оксана Рубаняк розповідає, що Максим Ємець останнім часом жив творчістю. Вона планує видати його збірку, котра практично на фінальному етапі.
“Зазвичай, ми були на різних напрямках. Крім крайнього. Покровський. Він дав нам можливість частіше бачитись, але він в результаті назавжди забрав тебе.
Я завжди з нетерпінням чекала нашої зустрічі, могла подолати пів країни до тебе, як і ти спішив до мене, часто ризикуючи, виїжджав небезпечними дорогами із лінії зіткнення, бо обіцяв приїхати.Ми попри зайнятість і відстань завжди знаходили можливість побачитись, робили нереальне. Спішили один до одного. Шукали можливість. А вчора я шукала твоє тіло, щоб просто побачитись, щоб просто побути. Знайшла, побачились. Але ти вже на мене не дивився, і ніколи не поглянеш”, – написала військова.
Максим Ємець із Косова пішов на війну у 19 років. Пройшов Іловайськ і Дебальцеве, воював в УНСО, у 10 гірсько-штурмовій бригаді, останні два роки – у 24 окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Позивний Єнот отримав у 2014 році. Дослужився до звання старшого лейтенанта.
Як написав у на своїй сторінці у Інстаграм ветеран війни, блогер Савочок Максим Ємець загинув під час бойового завдання у Покровську.
«Воював з 2014 року, взяв мене під своє крило, був командиром мотопіхотного батальйону 10 ОГШБ у 2022, моїм командиром…
Завжди мені казав: “Не сци, прорвемось”.
Завжди йшов на ризик, був там, де інші боялись покурити.
Я його приймав таким, яким він був з його тонною дратівливих замашок, а він мене поважав, бо я завжди казав правду в очі.
Ми жили разом у підвалах Лисичанську, ми виходили з напівоточення, він оберігав і допомагав мені скільки міг.
Був не раз важко поранений. Мав групу інвалідності. Міг списатись зі служби будь-коли.
Але віддав найбільше – своє життя.
Загинув воїном, почесно.
Боляче”, – йдеться у дописі.
Допомога для сім’ї Максима:
Залишити коментар