На фасаді Фахового коледжу електронних приладів ІФНТУНГ відкрили анотаційні дошки Андрію Бревку та Василю Хомчину – колишнім студентам, які стали на захист Батьківщини. Їхня втрата – непоправна, але їхній подвиг – безсмертний.
Пише Західний кур’єр з посиланням на пресслужбу міського голови Івано-Франківська.
“Вони, не задумуючись, стали на захист країни і зробили все, що від них залежало. Віддали максимум, що могли, – віддали своє життя. 14 студентів коледжу віддали своє життя за нас, за те, щоб ми зараз могли жити, працювати, вчитися, могли радіти життю. Вони споглядають на нас з небес”, – пригадує директор Коледжу електронних приладів ІФНТУНГ Василь Береговський.
Василь Хомчин – один із легендарних “Кіборгів” Донецького аеропорту, воїн 80-ї аеромобільної та 82-ї десантно-штурмової бригад. Загинув 6 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в Запорізькій області.
З болем у серці батько загиблого героя, Дмитро Хомчин, згадує про свого сина. Він розповідає про його лідерські якості, вміння надихати інших та мужність, яку він проявляв на фронті.
“Він міг організувати людей, міг їх налаштувати на позитив, повести за собою. Коли був на Донецькому напрямку, зідзвонювалися, він казав, що то вітер шумить, а не стріляють. Він ніколи не розповідав про ці речі, бо це є кров, втрата своїх друзів, побратимів. А в 2023 році брав участь у штурмових діях, у визволенні села Вербове. Під час штурму загинув”, – з болем у серці ділиться спогадами батько Дмитро Хомчин.
Андрій Бревко – воїн 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, який після поранень неодноразово повертався на передову, щоб боротися за Україну. Він отримав смертельні поранення в боях за Бахмут і помер 5 грудня 2022 року.
Брат загиблого Героя Роман, ділиться своїми спогадами про останні дні життя Андрія, про його поранення та трагічну загибель.
“Прийшла повістка, і брат каже: «Треба йти, залишаю з мамою і з татом. Дивися за мамою». Перші дні були дуже важкі, я не знав, де він, що з ним. Коли вже отримав перше поранення, він подзвонив, кинув фотографію, дивлюся – голова перемотана. Каже: «Нікому не кажи». Аж коли приїхав у відпустку, тоді батьки дізналися, що він був поранений. У листопаді довго не виходив на зв’язок. І тут дзвінок, і жінка каже: «Добрий день. Ви брат? Така ситуація – він у лікарні, поранений», – і зразу в мене мороз по шкірі. Телефон був мій ворог, кожен дзвінок, і я не знав, що буде, боявся. Так сталося, що від отриманих поранень не витримав і помер», – зі сльозами на очах пригадує брат Роман.
Залишити коментар