Організаторка понад 20 мирних акцій на підтримку військовополонених в Івано-Франківську Лілія Гуртовська разом із трирічним синочком вже два роки чекає із полону чоловіка-«азовця».
«Він підписав контракт з полком «Азов» ще перед повномасштабним вторгненням. На той час йому було 25 років», – каже Лілія.
Війну чоловік Лілії Гуртовської зустрів у Маріуполі, пише Західний кур’єр.
«В п’ятій ранку він написав мені, що почалася війна і після того дуже рідко виходив на зв’язок, лиш раз на день. 1-го березня спілкування з ним припинилося взагалі і так тривало майже місяць. 24 березня він подзвонив мені і сказав, що живий. Після цього його поранили та евакуювали на «Азовсталь», де він перебував аж до виходу з оточення», – розповідає дружина захисника.
Потім чоловіка разом з іншими «азовцями» перевезли до Оленівки. Там, на фото під час шикування, опублікованому в російських ЗМІ, Лілія Гуртовська і бачила його крайній раз. Чи загоїлись рани, які чоловік отримав під час оборони металургійного комбінату, Лілія так і не знає.
«Після того, на жаль, з ним не було жодного зв’язку, не натрапляла ні на фото, ні на відео. У травні минулого року, коли з полону обміняли бійців «Азову», за два тижні після того, мені написали з патронатної служби полку. Сказали, що звільнений боєць бачив мого чоловіка, з ним все добре, «ходить на своїх ногах». Відтоді я не маю про нього більше ніякої інформації», – з болем зізнається жінка.
Рідні військовополонених постійно моніторять телеграм-канали та російські ЗМІ у пошуках згадки про «свого» захисника, бодай фото чи відео з ним.
«Зараз в Росії інтенсивно проходять суди над полоненими, особливо з гарнізону Маріуполя. Вони публікують відео. Нашим хлопцям дають терміни по 25 років тюрми або пожиттєво, але ми, рідні, ці ролики дивимось з надією. Бо, якщо судять, значить людина жива, значить її не вб’ють тихенько, бо є юридично затверджений факт перебування в колонії», – пояснює Лілія Гуртовська.
За її словами, в травні буде рівно рік з того моменту, як востаннє було обміняно бійців полку «Азов». Воїнів саме цього та ще кількох підрозділів ЗСУ росіяни вперто викреслюють зі списків на повернення, переконує Лілія.
«Полон це те місце, де в будь-яку хвилину може статися непоправне. Там кожна секунда під загрозою смерті. Невідомість для нас це кола пекла, які ми кожного дня проходимо уже два роки, і кінця краю їм не видно. Ми звертались всюди, куди можна. З нами співпрацює Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Ми віримо, що тривають переговори. Але результату ми не бачимо. Тому і почали виходити на мітинги», – каже Лілія Гуртовська.
За словами жінки, «азовцям» вдалося вижити у Маріуполі саме завдяки світовому розголосу.
«Ми побачили, що це працює у травні 2022 року, коли по цілому світі була проведена буря акцій з гаслами зберегти Маріуполь та «Азовсталь», коли KALUSH сказав на Євробаченні про наших бійців. Коли звернення командирів полку облетіли планету. Саме розголос дав «азовцям» шанс вижити. Тому це працює, і ми будемо цим шляхом іти», – запевняє Лілія Гуртовська.
На думку активістки, в процесі обміну «важких» підрозділів Україні не вдасться обійтися без прямого посередництва інших країн. Міжнародні організації, які нині залучені до перебігу справ, не виконують своїх функції, каже Лілія Гуртовська.
«Нашим полоненим не доставляють жодної медичної чи гуманітарної допомоги. З ними немає листування, наших посилок, які ми відправляли через Координаційний штаб, ніхто так і не отримав. Забезпечення цього всього – функції Червоного хреста і ООН, які вони не виконують. А, нагадаю, саме під гарантії цих міжнародних організацій наші воїни здавалися в полон. Нам обіцяли їх обмін за 3-4 місяці, а пройшло майже три роки», – додає Лілія.
Сім’ї «азовців» вбачають вихід у застосуванні процедури «екстракшн» щодо полонених, яких росіяни не хочуть обмінювати. Тобто переведення бійців на територію нейтральної країни та утримання там до завершення війни.
«Ми хочемо, щоб МЗС активізувало свою роботу щодо поширення інформації про наших полонених у світі. Зараз багато чого замовчується, як нам пояснюють, з міркувань безпеки. Але, коли про те, що в полоні відбувається говорять ті, хто звідти повернувся, про нелюдські умови, це треба поширювати. Багато бійців з полку «Азов», які повернулися з полону, самі шукають можливості розказувати про те, що вони пережили. Їхні історії держава має офіційно доносити до всього світу. Наші рідні вмирають від катувань, страт, хронічних захворювань, відсутності медичної допомоги. Полон вбиває, і для того, щоб це акцентувати ми і проводимо свої акції», – зазначає Лілія Гуртовська.
До мирних акцій жінка закликає долучатися всіх, як присутністю, так і наявними в кожного ресурсами.
«Наприклад, власники кафе на столиках можуть розмістити флаєри з нагадуванням про тих, хто в полоні. Власники рекламних екранів – показувати відеоролики. Кожен може робити дописи і репости», – закликає Лілія Гуртовська.
Залишити коментар