Безбар’єрність — це не лише про пандуси та доступний простір. Це комплексний підхід, що охоплює і фізичне середовище, і ставлення, і підтримку. Першим кроком до неї часто стає реабілітація — процес, який допомагає людині відновити функції, втрачені внаслідок травми, і зробити так, щоб вони не стали обмеженням у її щоденному житті.
Перший крок — завжди найбільша перемога. У цьому переконаний Микола, який нині проходить реабілітацію в Центрі досконалості з реабілітації в КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.
Пише Західний кур’єр з посиланням на пресслужбу Міністерства охорони здоров’я.
«Я родом з Волині. Служив у 33-й окремій механізованій бригаді. За посадою — гранатометник, але під час бойових дій виконував обов’язки командира штурмової групи. Поранення я отримав під час одного з таких виходів, у липні 2023-го. Потрапили під артилерійський обстріл — це був 152 мм снаряд, точне влучання. Троє моїх побратимів загинули. Тіла обгоріли настільки, що не вдалося ідентифікувати навіть за ДНК», — розповідає свою історію Микола.
Стан був важкий: були зламані обидві ноги, ребра, а також численні опіки. Єдине, що залишилося неушкодженим — це руки. Після лікування розпочалася інша боротьба — за можливість рухатися, бути незалежним, повернутися до себе.
Пан Микола доволі вимогливий до себе, тож і про відновлення говорить спокійно, з притаманною йому стриманістю:
«Оцінити, наскільки я відновився, складно. Усе залежить від того, з чим порівнювати. Я не можу ще самостійно ходити, але вже маю змогу сам себе обслуговувати: поїсти, помитися, виконати всі базові потреби. А це вже немало. Є люди, яким значно гірше».
Однак фізична терапевтка Емілія бачить прогрес і окреслила план подальшої реабілітації, адже пацієнт має мету, до якої наближатиметься разом з фахівцями.
«Спочатку ми з Миколою працювали лише над поворотами в ліжку. Через значні опіки були великі ускладнення, особливо в зоні стопи. Згодом почали поступово розробляти контрактури (обмеження природної рухливості суглобів), які стримували рух у ногах. Навіть вчилися просто стояти. Потім — робити перші кроки. Зараз продовжуємо відпрацьовувати навички ходьби, включно зі спуском і підйомом по сходах, проходженням пандусів. Пацієнт ще не повністю наступає на уражену ногу — біль та контрактура заважають, але поступово ситуація покращується. Це вже третій цикл реабілітації. Наша ціль — відновити можливість ходити на довші дистанції, щоб він менше користувався кріслом колісним. І ми обов’язково цього досягнемо», — розповідає пані Емілія.
Кожен день — це новий рух уперед. Нове зусилля. Новий крок. І в історії Миколи таких кроків уже десятки — непомітних для стороннього ока, але надважливих для нього самого.
Реабілітація — це історія про системну роботу команди і внутрішню силу самої людини. У Миколи ця сила є. А решту допомагають відновити фахівці. Впевнено, крок за кроком.
Допис підготовлено в рамках проєкту «Шлях у реабілітації: від області до громади», що реалізується БФ Пацієнти України в межах ініціативи «Реабілітація травм війни» у партнерстві з Protez Hub, за підтримки Бельгійського агентства з міжнародного співробітництва Enabel in Ukraine.
Ініціатива «Реабілітація травм війни в Україні» впроваджується за підтримки Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні.
Залишити коментар