Емін Ібрагімов з Маріуполя. За національністю він азербайджанець, але в душі – справжній козак. Військовослужбовець проходить лікування у відділенні судинної хірургії одного із лікувальних закладів Прикарпаття.
Пише Західний кур’єр з посиланням на фб-сторінку МОЗ України.
Розповідає, що його батьки, коли були студентами, вчилися в Маріуполі й залишилися там жити. У 2014 році вони повернулися в Азербайджан, а він залишився, бо «це моя земля».
На початку повномасштабної війни воїн відправив дружину з донькою до Польщі, а сам, нічого їм не сказавши, пішов у військкомат. Його не взяли через «донецьку прописку» і, можливо, кавказький типаж. Вирішили, що він невмотивований.
З новою хвилею мобілізації Емін знову пішов у військкомат. Тоді йому нарешті повістку і навіть запитали, куди хоче. Захисник каже, що для нього рішення піти воювати було однозначним.
Розмовляє захисник російською, бо каже, що так його навчили батьки в дитинстві. Хоча пробує говорити українською. Його ранить, коли чує, що російськомовний не може бути патріотом України, бо він якраз є прикладом того, що це не так.
Важке поранення отримав у Роботиному на Запоріжжі. «Коли мене евакуювали, нога висіла на жилах».
Чоловік переконаний, що вижив завдяки тому, що йому швидко надали меддопомогу.
Коли заживала кукса психічний стан воїна надломився. З бійцем працювали психологи. Зараз він посміхається, його тішать звичайні речі. Нині Емін, який «раніше думав, що простіше вмерти, ніж втратити кінцівку», каже, що з одною ногою «нічого, нормально».
У чоловіка є три заповітних бажання: навчитися їздити на мотоциклі, відкрити свою кав’ярню і подорожувати з сім’єю Європою.
Залишити коментар