У грудні минулого року Івано-Франківська обласна асоціація футболу відзначала ювілей – 35-річчя з дня заснування. Про людей, здобутки, плани та напрацювання асоціації – читайте у інтерв’ю з її керівником Тарасом Петровичем Климом.
– Тарасе Петровичу, розкажіть, як все починалося.
– 35 років тому я і друзі Михайло Овчар та Ігор Лаврів ще були молодими арбітрами-початківцями. Нам було тоді по 32-34 роки. Окрім суддівства я на той час працював головою спорткомітету міста Івано-Франківськ. То був 1990 рік. Союз був на межі розпаду. В Україні починалося все українське. Це торкнулося і футболу. Перші футбольні федерації були створені в Києві та Полтаві. Мене відправили на стажування в Полтаву. Потім, з легкої руки тодішнього голови міськвиконкому Зіновія Шкутяка, якого я вважаю своїм наставником у цій справі, я опинився в столиці країни-агресора. Там була перша і, напевно, остання всесоюзна школа спортивних менеджерів. Вчили нас там три місяці. Пропонували різні форми організаційної роботи, закликали переходити на госпрозрахункову систему відносин і ще багато чого. Але по приїзді я знав тільки одне – ми маємо створити обласну футбольну федерацію. Тож 23 грудня 1990 року ми з друзями її утворили, а на початку 1991 року зареєстрували відповідним чином. Були третіми на цілу Україну.
– Де був перший офіс?
– Спочатку нас поселили в тому ж спорткомітеті – на першому поверсі будинку на вулиці Сахарова, в актовому залі. Цікаво те, що під нами була сауна і завжди було дуже душно. Тож перші роки пройшли весело. Потім ми переїхали на вулицю Шевченка і підселились до ФК «Прикарпаття», а згодом – на стадіоні. Після стадіону тодішній вже міський голова Івано-Франківська Зіновій Шкутяк надав нам приміщення, яким ми користуємось і до сьогодні. Ми його ремонтували своїми силами, воно розсипалося. Все переробляли. Але тепер маємо гарний обласний будинок футболу.
– Що ще згадується?
– 90-ті роки – то були дуже «веселі» роки. Вся та перебудова. Зміна грошей, інші «цікаві» фактори економіки. Але було ще одне – у нас тоді було дуже багато футбольних команд, дуже багато футбольних людей, було якесь неймовірне натхнення, яке ці люди давали. А щодо роботи, то перших вісім років я працював на штатній посаді, як президент федерації. Потім була нарада у Києві, де ми з колегами створили Асоціацію аматорського футболу України. І відтоді вже все закрутилося в іншій організаційній площині. До речі, я до цього часу є віцепрезидентом Асоціації аматорського футболу, хоча сама організація вже втрачає той символізм, який був на початках.
– Що ви вважаєте основним здобутком асоціації за ці роки?
– Найголовніше за ці роки для мене те, що ми зберегли структуру футболу у нашій області. Може десь зараз і стало менше команд, але вони більш структуровані, більш організовані. Більше підтягнуті юридично всі питання. Клуби мають статути, рахунки. Збережений спортивний принцип, відбуваються переходи між лігами. А ще – ми давно граємо за системою осінь-весна. Це та система, за якою грають наші професійні команди, за якою грає Європа. Але, на жаль, майже не грають наші обласні асоціації. Тому це приємно. Тільки тепер нашу ініціативу підтримали у Києві і вже з цього сезону більшість асоціацій в Україні перейдуть на такий формат змагань.
– Щодо структури. Розкажіть детальніше.
– Насамперед, у нас відбуваються змагання «Шкільна футбольна ліга», а потім «Дитяча футбольна ліга», яка охоплює дітей починаючи від U-9 і закінчуючи U-16. Зараз у «Дитячій футбольній лізі» змагаються 123 команди. Очолює її Юрій Соловей, а його права рука – Микола Васильків, який є віцепрезидентом і виконавчим директором. Після цієї ліги футболісти мають великий вибір, адже у всіх шести районах нашої області проводяться районні чемпіонати з футболу. Також кращі з них можуть приєднатися до команд, які змагаються у першій та другій обласних футбольних лігах, а ще кращі – мають можливість грати у наших професійних «Прикарпатті» та «Пробою», футзальному «Урагані», або у будь якій іншій команді України. Але за принципом – один гравець за одну команду. Тобто в нас в області вже давно немає такого, щоб гравець грав за дві чи більше команд.
– Тож скільки загалом футболістів зараз зареєстровано у єдиній базі від Івано-Франківської обласної асоціації футболу?
– Загалом – більше десяти тисяч осіб. З яких більше шести тисяч – у змаганнях дорослих команд та майже 4000 – у «Дитячій футбольній лізі».
Ще хочу додати, що зимою в нас проводяться змагання з футзалу. До прикладу, цієї зими у обласній лізі з футзалу змагаються 6 команд. Хтось скаже – мало, але ви подивіться на склад цих команд та на рівень матчів! Також чемпіонати з футзалу проходять у трьох районах: у чемпіонаті Івано-Франківського району зараз змагаються 30 команд, Коломийського району – 26 команд, Калуського району – 12. У інших районах, на жаль, немає відповідних залів. Завершуємо ці змагання на початку березня. І плавно вступаємо у «Кубок Підгіря», а потім починається весняна частина змагань.
– Щодо «Кубка Підгір’я»: розіграш цього року буде ювілейним…
– Саме так. Цього року ми проведемо 30-й розіграш «Кубка Підгір’я». Це один із найстаріших передсезонних футбольних турнірів України. Ми почали його проводити ще з 1994 року і тоді він був дуже популярним. Приїжджали навіть команди з-за кордону, було безліч наших професійних колективів. Пам’ятаю, у котромусь із розіграшів Андрій П’ятов, який тоді грав за «Ворсклу-2», отримав статуетку кращого воротаря турніру. Історія цього турніру велика і цікава, але, в силу певних обставин, останнім часом змагання стали просто передсезонним тренувальним турніром для обласних команд. Тож цього року ми теж очікуємо 8-12 обласних колективів. А в майбутньому – все може бути, може «Кубок Підгір’я» знову буде відомим в Україні.
– Ми не згадали за ампфутбол.
– Справді. Час диктує свої умови. Зараз у нас дуже багато футболістів-військових повернулись з війни де, на жаль, втратили кінцівки. Тож Українська асоціація футболу вирішила створити для таких сильних людей «Лігу дужих». У нашій області основним натхненником цієї справи став заступник міського голови – начальник Управління з супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Івано-Франківської міської ради Юрій Гапончук, який і сам грає, і людей зумів організувати. Не стояли осторонь і ми – допомогли організувати товариський матч із командою зі Львова “Покрова АМП”, яка виграла чемпіонат України з ампфутболу 2025. На цьому матчі було багато поважних людей. Тож все закрутилось – підтримав ідею міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків, долучилась Будівельна компанія «Вертикаль» і наші хлопці, які назвали свою команду «Бартка», не тільки пройшли кваліфікаційний етап, а згодом стали переможцями Першої ліги України з ампфутболу.
Також хочу відзначити і наш Івано-Франківський регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт», керує яким Іван Балагутрак. Ми з ним чудово співпрацюємо, допомагаємо їм у проведенні змагань серед команд футболістів з вадами слуху. У нас є багато футболістів, які входять до складу збірної України і досягають чудових результатів. У рівні проведення таких змагань та за якістю і кількістю футболістів ми десь на другому місці в Україні після Полтави.
– Давайте повернемось до обласних футбольних змагань, які у цьому сезоні проводяться за дуже цікавою схемою. Чому так?
– Справа у тому, що на початку минулого сезону ми стикнулися з проблемою, коли переможці другої ліги Снятин та Ямниця відмовились брати участь в змаганнях першої ліги, у команди «Благо-Юність» на той час вже були інші плани, а дехто ще й знявся зі змагань. То вийшло так, що ми не набирали повноцінної першої ліги. Тож нам довелося переформатувати змагання. І тоді ми вийшли на формат кваліфікаційного турніру, де всі команди поділили на зони «Південь» і «Північ» (по 10 команд – ред.) і, за підсумками змагань в тих зонах, відібралися по 5 з кожної до першої ліги, а з тих, що залишились, сформували другу лігу. Причому, у свої ліги команди вже потрапили із так званими «золотими очками». У весняній частині змагань кожна команда зіграє два матчі із четвіркою команд, з якими не зустрічалася на попередньому етапі змагань.
– Якісь особливості цих змагань виділите?
– Цікаво, що не увійшов до першої ліги ФК «Хімік». А ще цікавіше те, що Ямниця та Снятин, які восени відмовились брати участь в першій лізі, за підсумками кваліфікації все ж туди потрапили. Тож вважаю саме калуську команду претендентом на перемогу у другій лізі. Гарні шанси також у «Гроганів», «Хутровика» та «Пробою-2». Відрадно, що наші клуби, які грають у Першій лізі України, мають своїх представників і у обласному чемпіонаті. В «Прикарпаття-Благо» це «Прикарпаття-Тепловик» у першій обласній лізі і «Прикарпаття-Тепловик-U18» у другій, а в «Пробою» – це «Пробій-2» у другій лізі. Зараз «Пробій-2», де працює досвідчений Олександр Микуляк, вже підбирається до трійки лідерів. У першій лізі шанси на перемогу досі зберігають 6 команд, проте явними лідерами є колективи з Вільхівців та Галича.
– Чи вносить корективи війна?
– Війна внесла корективи в усе наше життя. Не став винятком і футбол. Зменшилась кількість футболістів, команд, вболівальників. Але ми продовжуємо змагання. Виконком асоціації на своєму засіданні прийняв спеціальний протокол, згідно якого, якщо є тривога, ми зупиняємо матчі і диктор по стадіону мусить оголосити, що всі повинні залишити стадіон і прямувати до сховища. Ми дякуємо всім, хто з розумінням відноситься до цієї ситуації і сподіваємося на краще.
– Розкажіть про роботу районних асоціацій. Як ви їх підтримуєте?
– Відрадно, що ми одна із перших областей України, яка, після адміністративної реформи, одразу пристосувалася і утворила 6 районних футбольних асоціацій у котрих, станом на сьогодні проводяться чемпіонати районів з футболу за системою осінь-весна. Потужний чемпіонат у колишньому Рогатинському районі, який нині входить до складу Івано-Франківського району цілою своєю, я б так назвав «автономною» лігою. Івано-Франківський район, який об’єднує мало не пів області, зараз проводить змагання у суперлізі (10 команд), та трьох групах першої ліги (38 команд). Відновили змагання і у Верховинському районі.
Щодо допомоги – то ми кожній районній асоціації надаємо безповоротну фінансову допомогу у розмірі 8 тисяч гривень. Це якийсь аналог мінімальної заробітної плати. Ми всі розуміємо що, у переважній більшості, наші голови районних асоціацій самодостатні люди і не отримують зарплат за свою роботу, але ми мусимо їм допомогти оплатити працю осіб, які ведуть документи, протоколи, займаються іншими організаційними моментами. А, можливо, ці кошти йдуть і на канцтовари чи техніку якусь необхідну техніку. Це вже вирішують на місцях.
Окрім того ми намагаємося забезпечувати районні асоціації м’ячами, якими нас забезпечує Українська асоціація футболу. Минулого року ми роздали дітям, які брали участь у «Шкільній футбольній лізі» та «Дитячій футбольній лізі» у всіх наших районах 630 м’ячів. Взагалі моя колись мрія була, щоб кожен футболіст мав м’яч. То наразі ми трохи не дотягуємо, але і ця цифра ніби не погана.
– Попри все – в Україні війна. І багато людей запитують, для чого той футбол…
– Частина людей так і думає. Але я скажу що футбол – величезне соціальне явище. У футболі задіяні діти. Якщо ми зараз, враховуючи тяжкий час, тривоги, бомбардування, відсутність світла і людей, закинемо це все і скажемо що нам не треба футболу – це не правильно. Це моя думка. Наші діти не винні в тому що йде війна. Ми повинні робити все від нас залежне, тим більше в тилових містах. Вони там грають. У мене є друг – голова Сумської асоціації. То він каже: «Тарасе, вони летять через нас, а ми граємо». Звичайно тут є доля жарту. Але ми всі мусимо бути мужніми. І заради наших дітей та внуків ми повинні зберегти футбол. Заради дитячих емоцій варто працювати і розвивати цей вид спорту.
– У області вже три роки діє Школа молодого арбітра…
– За роботу з арбітрами відповідає у нас Комітет арбітрів. Голова комітету Михайло Марцинюк, але читачу більш відоме прізвище Анастасії Романюк нашого арбітра FIFA, яка цього року вже закінчила свою кар’єру. Тож вона вже три роки і є директором Школи молодого арбітра. За ці роки вже більше 30 молодих хлопців та дівчат стали випускниками цієї школи і майже всі залучаються до обслуговування матчів. Це дуже важливо, адже і в арбітрів мусить бути зміна поколінь.
– А як щодо навчання тренерів?
– Щодо навчання тренерів, то воно було колись популярним, але згодом якось забулося. Але тепер – за нинішнього голови Української асоціації футболу Андрія Шевченка – це навчання відновилося. Тож у цьому році ми маємо технічний комітет, який очолює Микола Васильків і який вже дає результат. Зокрема 35 осіб з числа вчителів фізичної культури в загальноосвітніх закладах нашої області отримали тренерський диплом «D», який є найнижчою ланкою в цій серії. Зараз проходить навчання 20 осіб з числа колишніх і навіть ще теперішніх футболістів-ветеранів, які навчаються по диплому «С». Навчання веде Валерій Золотухін – відомий лектор, спеціаліст Української асоціації футболу. Цей диплом вже визнається UEFA і є першим щаблем навчання до диплому категорії «PRO». («С»-«B»-«A»- «PRO» – ред.). Це теж великий пласт роботи, який необхідно не загубити. Адже без кваліфікованих тренерів неможливо виховувати якісних кваліфікованих футболістів. Також гарний семінар для тренерів нещодавно провели по системі філософського підходу «Manchester City».
– Ну і про футбольну господарку…
– Багато розповідати не буду. Скажу те, чим дійсно варто пишатися: гордимося нашою ініціативою – у 2015 році ми задумали побудувати штучне поле. І в 2017 році “Хет-Трик Арена” була здана в експлуатацію. Обласна асоціація футболу має там більшу частину власності і цей стадіон з ранку до ночі працює на дитячий футбол. Це стадіон, який належить асоціації. Звичайно, користується цим стадіоном і «Прикарпаття» і інші наші аматорські команди. Але найбільше тішить, що там займаються наші діти. Вони там практично ростуть. І вже є перші паростки – молодший Редушко, як ми його називаємо, – Богдан – вже виступає за київське «Динамо» (U-19), забиває голи в юнацькій Лізі чемпіонів. А це є вихованець нашої «Хет-Трик Арени». Він там виріс. Звичайно, важливим є і те, в якого тренера тренуватися, в які руки потрапити. Але я вважаю, що у нас дуже багато талановитих дітей.Також сталося так, що нашу ініціативу підхопив тодішній керівник «Прикарпаттяобленерго» Олександр Бубен і чудовий комплекс виріс у мікрорайоні «Пасічна». «Ревера» і та спортивна база – це теж надзвичайно великий вклад у розвиток футболу в нашій області. Не всі обласні центри мають нині таке.
Але хочеться більшого. І на одній із недавніх зустрічей з міським головою Івано-Франківська ми піднімали питання про побудову штучного поля розміром 60х40.
Це таке поле суто для дитячих змагань. Адже 123 команди не поміщаються ні на «Хет Трику», ні на арені у Пасічній. Було б добре щоб «Дитяча футбольна ліга» мала свій стадіон. І якщо Руслан Романович нас підтримає, то ми вже знайшли інвестора, який готовий вкласти гроші у будівництво саме такого поля. Не буду наразі називати прізвище. Але робота у цьому напрямку ведеться.
– Як налагоджена співпраця з Українською асоціацією футболу?
– Насамперед, вони допомагають нам фінансово. Без цієї допомоги ми б не мали можливості повноцінно функціонувати, адже безконечно піднімати внески не можливо, а інших доходів у нас майже нема. Як нема і генерального спонсора. Вони дослухаються до наших порад та пропозицій. Це, зокрема, і вдосконалення структури організації змагань (перехід на систему осінь-весна в обласних асоціаціях – ред.), єдина база футболістів (кожен футболіст в Україні має бути внесений в базу – ред.), вдосконалення роботи районних асоціацій, вдосконалення організації дитячих футбольних змагань, тобто виключення несанкціонованих асоціацією футбольних турнірів. В сенсі науки вже теж є зрушення. М’ячі нам спонсорують. Тобто, в цілому, розуміння і співпраця є. Ще б хотілося сюди голову асоціації Андрія Шевченка запросити. Але то на майбутнє.
– Плани на наступних 35 років вже є?
– Не можу сказати. Скажу одне – я для себе вже це вирішив. Дай Бог мені дожити до 70 років. А це буде якраз завершення моєї каденції. І я подякую всім. Сподіваємося, ми до того часу знайдемо достойну людину. Але можу сказати ще таке – той штаб, який працює зараз – він є професійний, добре підготовлений. І вірю в те, що ми йому оберемо чудового керівника. Штаб готовий, а від зміни керівника не так багато залежить. Тут у мене сумнівів нема.
– Чим для вас є футбол?
– Майже половину свого життя я віддав футболу. Це великий період часу, який мене сформував як особистість, бо, направду, футбол дав мені ім’я і я вдячний долі за те, що так сталося.
В грудні ми відзначали 35-річчя з часу заснування і намагалися зібрати всіх наших друзів, всіх хто допомагає, і всі ці довгі, а нині ще й нелегкі роки залишається у футболі. Хто тренером, хто адміністратором, хто функціонером. Ці люди вже досить поважного віку, але вони досі з нами. З приємністю хочу відзначити Мирослава Бортея із Заболотова, Ярослава Бунчака з Болехова, Василя Назарука зі Старих Кривотул, Петра Попадинця з Івано-Франківська, Василя Пішака із Коломиї, Богдана Максимчака з Бурштина, Романа Терешкуна з Угринова, Остапа Отсап’яка із Радчі, Івана Мандича із Городенки, Василя Двояка із Тлумача, Василя Якимишина з Косова, Василя Коржука з Верховини, Мирона Лютака із Надвірної, Володимира Мандрика із Калуша, Михайла Волярчука з Делятина, Івана Шкіндюка із Верховини. Ці люди вже можуть і не перебувати у командах, але вони на місцях залишаються рушійною силою. Вони збирають людей, організовують, ходять до влади. На жаль, є і такі, що вже покинули наш світ. Але ми їм сьогодні вдячні за ті часи, які були разом. Це люди, на яких завжди тримався футбол у наших регіонах. Це все і є федерація – своєрідне об’єднання людей, які люблять футбол.
– Дякуємо за змістовну розповідь.
– А я дякую Вам, дякую легендарній, на мій погляд, газеті «Західний кур’єр», дякую її редакторам та авторам, а, зокрема, нині військовому Володимиру Горощаку, які з часу нашого створення були завжди з нами, фотографували, записували, архівували, розповідали людям. Ці моменти я згадую з великою приємністю. Дуже Вас поважаю. Бажаю якнайшвидшої перемоги усім нам.
Записав Володимир Капусняк
Залишити коментар