Попри віддаленість від лінії бойових дій, війна в Івано-Франківську нагадує про себе періодичними «прильотами» і траурними процесіями, присвяченими полеглим захисникам. Про допомогу фронту з франківського тилу на третьому році війни, підготовку до зими та ймовірних блекаутів, ветеранську політику у місті та непорозуміння з центральною владою, міський голова Руслан Марцінків за підсумками року розповів в інтерв’ю «Західному кур’єру».
«Ми свідомо ставили портрети полеглих бійців саме на стометрівці, щоб люди не забували, що в нас триває війна»
– Тиловий Івано-Франківськ на третьому році війни. Як вам бачиться з головного міського вікна контраст, що спостерігаємо на нашій стометрівці, де портрети полеглих бійців поряд з наче «безтурботними» відвідувачами кафешок?
– Так, цей контраст в нашому місті присутній. І він особливо відчутний після приїзду з зони бойових дій. Відвідавши наших хлопців в різних частинах на передовій, повертаєшся сюди і розумієш, наскільки наші проблеми є меншовартісними…
Ми свідомо ставили портрети полеглих бійців саме на стометрівці, щоб люди не забували, що в нас триває війна. Щоб повномасштабне вторгнення не перетворилося на «АТО-2», коли одні люди воюють, а інші споглядають. На жаль, розрив між людьми, в кого нема рідних, друзів на війні, які не донатять і не волонтерять, і тими, хто віддає для наших воїнів останнє, за цей рік сильно збільшився. Тому доводиться збільшувати допомогу з місцевих органів влади. Цього року з бюджету міста ми спрямували 606 млн на підтримку захисників. Це при тому, що в нас вилучили так зване «силове» ПДФО. А наступного року, згідно з прийнятим бюджетом, заберуть ще 180 млн реверсної дотації. Це зменшить можливості громади допомагати захисникам. А потреба є величезна.
– Яка на третьому році війни загальна економічна ситуація в Івано-Франківську?
– Точно не критична. Я б сказав навіть одна з найкращих в Україні. Наше місто, попри все, розбудовується. Розвивається і житлова забудова, і торгово-офісні центри. А це, попри всю критику, означає, що в місті є притік людей і капіталу. Мусимо цінувати це, бо дві третини України сьогодні живуть в іншій реальності, ніж ми.
Крім будівництва, в нас є галузі, які теж мають приріст. Це оборонна, легка промисловість, сфера ІТ. За 9 місяців поточного року ми маємо плюс 400 нових бізнесів у місті. Релокований бізнес приніс нам понад 2,5 тисячі робочих місць. Саме за рахунок підприємств, які переїхали до нас і розвитку локального бізнесу, ми маємо не таке значне, як в інших містах, падіння по сплаті податків, яке не спричинило великої кризи для міського бюджету.
– Розкажіть тезисно про ті напрямки, які вдалося якісно змінити за цей рік. Медицина, освіта комуналка, благоустрій, соціальний захист?
– Нашим найбільшим пріоритетом в цьому році безумовно була підтримка захисників. З 606 млн з бюджету для ЗСУ, про які я казав вище, майже 240 млн пішло на закупівлю FPV-дронів та іншого спорядження. Решта коштів були спрямовані на підтримку кожного військового зокрема. Місто виплачує 50 тисяч грн кожному воїну громади на спорядження, мінімум 30 тисяч кожному, хто отримав поранення, по 10 тисяч на реабілітацію. В нас передбачені виплати захисникам до дня народження, допомога 50 тисяч грн при народженні дитини від військового в міському пологовому.
Другий напрямок, на якому ми зосередили увагу, це соціальні програми для пільгових категорій населення. Близько 30 тисяч франківців отримали від міста матеріальну допомогу на лікування. Це були цільові допомоги людям золотого віку 70+, людям, які мають інвалідність. Через війну багато людей навіть в тилових містах опинилися на межі виживання. Велика кількість літніх людей залишилися фактично сам на сам зі своїми проблемами. Багатьом людям, які живуть тільки на пенсію, не доступне дороговартісне лікування. Місто допомагає.
Третій пріоритет – це підтримка дітей та молоді для того, щоб вони залишалися в Івано-Франківську. Ми запровадили ініціативу виплати 100 стипендій для талановитих студентів та 50 стипендій для учнів. Почали виплачувати по 5 тисяч грн дітям, які отримали 190 балів на ЗНО та вступили в Івано-Франківські університети. Ми створили і фінансуємо молодіжний центр «Рух», підтримуємо проєкти навчання для бізнесу.
Через те, що в місті впала народжуваність, ми також надаємо виплату 20 тисяч грн сім’ям за кожну дитину, народжену в нашому міському половому будинку. Діти повинні народжуватися навіть у воєнний час, це питання виживання.
Для медицини міста за цей рік також вдалося багато зробити. В цьому нам сильно допомагали міжнародні партнери. Відбувся значний прогрес в плані модернізації лікарень.
Маємо Міську клінічну лікарню №1 після реформи, яка об’єднала чотири заклади. Головним завданням було зберегти робочі місця, і ми його виконали. За цей рік медзакладу вдалося закупити нові рентген-апарати, комп’ютерний томограф. Так само – здійснити великий обсяг ремонтних робіт.
Тішимося, що Центральна міська клінічна лікарня за це рік змогла відремонтувати ряд приміщень. Купити обладнання для кардіохірургії, яке дозволяє робити в Івано-Франківську операції коронарного шунтування серця, стентування в якісних умовах. Особливість цього закладу у тому, що він єдиний на Прикарпатті, поряд з ОКЛ, надає послуги медичної реабілітації для військових. Своїми силами місту вдалося повністю забезпечити обладнанням цей напрямок. Але катастрофічно не вистачає приміщень.
Тому для забезпечення потреб наших захисників, ми також заключили угоди і на постійній основі фінансуємо Перший добровольчий шпиталь, який здійснює реабілітацію наших хлопців з ураженнями кінцівок. Співпрацюємо також з іншими організаціями, які займаються реабілітацією воїнів, приватними ініціативами. Такими як «Франко-Опір», «Нові крила». Маємо також КП «Дім Воїна», де можна отримати психологічну реабілітацію. В планах – облаштування реабілітаційного центру на вулиці Софіївка.
Впродовж року ми оновлювали поліклініки. Фактично в кожному з відділень щось та й зробили. Відкрили нове поліклінічне відділення ЦМКЛ на вулиці Целевича. Нову потужну лабораторію в поліклініці №2. Обладнання дозволяє робити там хімічні аналізи не гірше, ніж в приватних клініках. Найближчим часом плануємо відкрити ще одне поліклінічне відділення на вулиці Тролейбусній.
Що стосується освіти, то велике досягнення для міста, що нам вдалося забезпечити всі школи та садки укриттями. «Приліт», який ми мали по садочку на Береговій показав, ефективність віконниць, якими ми забезпечили заклади освіти без підвальних приміщень. В укритті садка не було жодних пошкоджень. Тому в нас в режимі офлайн працюють 100% закладів освіти. Більша частина дітей по Україні не мають можливості відвідувати школи, так, як це є у нашому місті. Цю перевагу ми повинні використовувати на повну.
Цього року нам вдасться відкрити два заклади освіти. Дитсадок в селі Березівка та додатковий корпус школи в Крихівцях. Бюджетні кошти ми не залучали, а йшли шляхом укладання меморандумів про співпрацю з бізнесом. В планах на наступний рік у нас добудова школи у Опришівцях, відкриття ще одного дитсадка на Пасічній та Каскаді.
В сфері благоустрою пріоритетом цього року в нас була доступність, а саме облаштування понижень. Працювати було важко, бо маємо брак працівників. Але нам вдалося повністю прокласти доступний маршрут від Обласної клінічної лікарні до центру міста, зробити піднятий перехід на вулиці Шевченка. На завершальній стадії у нас вулиця Вовчинецька, Мазепи. Наступного року ми зосередимо увагу на вулицях Січових Стрільців, Мельника, Незалежності.
Також стараємося реагувати, коли до нас поступають точкові скарги по доступності. Наприклад, на вулиці Хіміків після звернення військового на кріслі колісному, ми облаштували тротуари та пандуси. Коли йде мова про благоустрій, всі мешканці міста мають зрозуміти, що пріоритетом для нас зараз є комфорт і доступність для ветеранів війни та людей з інвалідністю. Для нас важливо показати хлопцям, які повертаються з фронту, що ми тут, в тилу, дбаємо за них.
«Якщо ми будемо мати світло хоча б 4-6 годин на добу, місто буде функціонувати в нормальному режимі»
– Що не вдалося реалізувати і чому?
– Розвивати кожен з тих напрямків, про які я казав вище, в умовах війни дуже складно. Війна впливає на всі сфери життя міста. Ті понад 600 млн гривень, які ми витратили на війну та її наслідки, у мирний час було б спрямовано на розвиток шкіл, садочків, будівництво доріг, парків та скверів. Це було би помітно і це відчув би кожен. Але маємо, те, що маємо…
Війна завадила нам втілити амбітні плани щодо розвитку громадського транспорту. Ми могли б вже повністю відмовитись від приватних маршрутів. Залучивши кредитні кошти, до війни ми збиралися купити 40-50 автобусів і закрити це питання. Але в умовах нинішніх реалій, це неможливо. Тому ми змушені рухатися поступово. Цього року запустили новий 26-ий маршрут. Зараз очікуємо на 9 нових дуобусів, які дозволять нам додатково охопити громадським транспортом вулицю Петлюри, Довженка, село Опришівці.
Цього року нам знову не вдалося закрити питання моста на Пасічній. Головна проблема – блокування казначейством капітальних видатків міського бюджету. Зараз у нас на рахунку стоїть майже 40 млн грн для проплати за метал, який у борг ніхто нам не відвантажить. Але ми не можемо використати закумульовані кошти, бо центральна влада цього не дозволяє. Цю проблему, на жаль, не можливо вирішити на локальному рівні. Блокування казначейством капітальних видатків – головна причина того, що місто з бюджету не може фінансувати будівництво нових шкіл, садків, реабілітаційних центрів і так далі. Ми змушені йти обхідним шляхами – підписувати меморандуми про співпрацю з бізнесом, оголошувати інвестиційні конкурси.
– На крайній сесії міськради депутатський корпус скасував інвестиційний конкурс на будівництво реабілітаційного центру на озері. На вашу думку, чому це питання викликало серед містян таке запекле протистояння? Чи була в цьому питанні присутня чиясь особиста чи бізнесова зацікавленість?
– Мені видається, що в цьому питанні змішалося все. Політика та амбіції деяких активістів з одного боку, а з іншого – неправильна комунікація, неспроможність донести свою позицію до громади з боку тих військових, які загорілися ідеєю реабілітаційного центру саме на озері. В частини франківців викликало обурення, те, що центр буде облаштовано в межах зеленої зони. А частина просто «зловила хвилю» і використала «хайп» в своїх інтересах. Найгірше в цій ситуації те, що справа дійшла до бійки між учасниками бойових дій. Не важливо, хто в ній був правий. Це і стало головною причиною скасування інвестиційного конкурсу. Шкода, бо це був один з небагатьох варіантів реально облаштувати потужний реабілітаційний центр і передати його нашій лікарні без залучення бюджетних коштів.
– Як просувається робота комісії щодо пошуку нових земельних ділянок для будівництва центру? Які варіанти вже напрацьовано?
– Варіанти є, але питання, чи знайдемо ми інвесторів, готових вкласти в ці ділянки кошти. Адже це не багатоквартирна забудова, яка окупиться за рік. Є ділянки біля ЦМКЛ, на Пасічній. Є пропозиції побудувати реабцентр в Камінному. Але де знайти інвестора, готового вкласти мільйони у таку інвестицію на околиці громади? Адже це інвестиційний конкурс. Тому пошук триває, напрацьовуємо варіанти.
– Який ваш прогноз на цю зиму? Чи готове місто до можливих блекаутів?
– Бути готовими до тотальних блекаутів на 100% неможливо, які б потужні генератори ми не мали в розпорядженні. На такий випадок у нас є спеціально розроблені алгоритми. Ми готові витягати пожежні гідранти, розгортати пункти обігріву. Буржуйки і дрова готові ще з попередньої зими. Але, якщо ми будемо мати світло хоча б 4-6 годин на добу, місто буде функціонувати в нормальному режимі.
– Чи задоволені ви тим, як почався в Івано-Франківську опалювальний сезон? Як оцінюєте його підготовку?
– Загалом добре. Крім, звісно, будинків, які забезпечує теплом приватна котельня на Індустріальній. Зараз всі школи і садки, залежні від цієї котельні, вже з теплом. Житлові будинки також, за винятком кількох з найбільш проблемними комунікаціями. Для всіх жителів будинків пільгових категорій, які опалює котельня на Індустріальній, ми запровадили допомоги на комуналку по 2 тисячі грн, бо люди грілися електрикою.
В нас лишилось 46 будинків, які опалюються цією котельнею. І до наступного опалювального сезону ми маємо перевести їх на індивідуальне опалення, або на малі котельні. Бо це 100% останній рік роботи котельні на Індустріальній.
Відмовитися від централізованого опалення реально. Більше 150 будинків вже це зробили. Місто також готове виділити кожному на це по 50 тисяч грн допомоги.
«Цього року наша громада отримала близько 800 офіційних запитів про допомогу від військових формувань»
– Скільки жителів Івано-Франківської громади сьогодні перебуває в лавах ЗСУ?
– Десь 12-13 тисяч. Цього року вже близько 4 тисяч захисників подали запит на одноразову допомогу 50 тисяч грн на спорядження. Це люди, які беруть безпосередню участь в бойових діях з початку цього року.
– Скільки захисників з Івано-Франківська полягли на війні? Яку підтримку їх рідні отримали від міста?
– Від початку повномасштабного вторгнення ми маємо 606 загиблих. Сім’я кожного полеглого захисника отримала від міста 100 тисяч грн одноразової допомоги та окремо 60 тисяч на виготовлення пам’ятника. Також 782 особи сімей померлих на фронті отримують з міського бюджету щомісячні виплати. Ми забезпечуємо їм реабілітацію, оздоровлення і багато чого іншого.
Особливу увагу ми приділяємо сім’ям тих захисників, які не отримали офіційного статусу загиблого внаслідок бойових дій. Приміром, серце воїна зупинилося у госпіталі і рідні не отримують з державного бюджету жодних допомог. Таких випадків у громаді ми маємо близько 40% від загальної кількості. Всі вони мають хоча би підтримку від міста.
– Івано-Франківськ активно підтримує бойові підрозділи ЗСУ. Іноді ви особисто відвозите допомогу на фронт. Що, під час таких поїздок, ви побачили? Які потреби сьогодні у захисників найнагальніші? Чим тиловий Франківськ може допомогти найбільше?
– Найбільша необхідність – це дрони та РЕБи. Ці два пункти зараз найпотрібніші. Хоча запитів дуже багато. Цього року наша громада офіційно отримала і зареєструвала 800 відповідних листів від військових формувань. Не всі потреби ми змогли задовільнити повністю, бо для цього знадобився б ще один бюджет Івано-Франківська. Але частково – всі.
Найбільше цього року ми допомагали «десятці», 102 ОБрТрО, 50 полку НГ, 114 БрТА, 79, 80, 81, 95 ОДШБр, 24 ОМБр та іншим підрозділам. Старалися допомагати кожному формуванню, де є хлопці з нашої громади.
– В мережі є дуже багато відео конфліктів між цивільними громадянами і працівниками ОТЦК і СП. Зокрема такі прецеденти були зафіксовані в Івано-Франківську. Звичайно, значною мірою поширенню таких відео сприяє російська пропаганда. Як ви відноситесь до таких інцидентів?
– Мені здається, що в нинішньому світі електронних баз даних, проводити мобілізацію можна було б більш цивілізовано. Але для цього чомусь бракує політичної волі. Зокрема командуванню Сухопутних військ, якому підпорядковуються всі ОТЦК і СП. Так звана «бусифікація» лише провокує зайвий негатив. Що треба зробити натомість – переглянути умови бронювання працівників. Бо якимось чином таке право часто отримують підприємства далекі від оборонної промисловості. В той час, як працівники Водоканалу призовні…
– Які у вас взаємини з центральною владою? Чи є конструктивний діалог?
– В умовах війни потрібно бути в одному човні. Спілкування з центральною владою у нас є, але не завжди є розуміння. Це видно по тому, як в нас рік за роком забирають податки. Як місцеву владу намагаються дискредитувати. Коли минулого року, в нас забрали «силове» ПДФО, то обіцяли мільйон дронів для ЗСУ. Але якби вони були, то, напевно, в нас на столі не лежало б 800 запитів на дрони від військових. А ворог, своєю чергою, отримує дрони та інше обладнання централізовано і без збоїв.
Мені видається, що можна було б будувати більш конструктивне спілкування, радитись. А нам тільки додають повноважень, не виділяючи коштів на них. Який рік ми з бюджету дофінансовуємо освіту. Навіть остання реформа дитячого харчування. Президент виступив, хороша ініціатива, щоб дітки в 1-4 класах харчувалися безкоштовно. Але ви, громади, профінансуйте левову частку коштів. Якось так…
– В кулуарах поширюються розмови про ймовірні вибори, які можуть відбутися наступного року. Ви підтримуєте такі ініціативи?
– Можливість виборів залежить від того, як буде розвиватися війна. Якщо війна закінчиться, то справедливо буде провести вибори на всіх рівнях – від президентських до місцевих. Якщо ж бойові дії будуть продовжуватись, то в таких умовах проводити вибори буде несправедливо. Бо та частина українців, яка буде на той момент перебувати в окопах, не зможе взяти у них участь.
– Західні медіа активно поширюють риторику про завершення війни в Україні шляхом мирних домовленостей, планів, самітів. Читаючи ці повідомлення, складається враження, що війна наближається до точки кульмінації, за якою мала б слідувати розв’язка. У вас є відчуття реальної перспективи припинення бойових дій в осяжному майбутньому?
– Я не вірю, що війна припиниться найближчим часом. Мені здається, що ворог до цього не готовий. Він наступає по всіх напрямках. Розслаблятися рано. Це та сама помилка, яка була допущена в 2023 році, коли нам розповідали про контрнаступ. Я не вірю в близьке перемир’я. Так просто ця війна, на жаль, не закінчиться. Тому ми повинні не припиняти допомагати нашим воїнам, а навпаки робити це ще активніше. Щоб не дати ворогу жодного шансу прорвати нашу оборону.
Інтерв’ю записала Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар