В Івано-Франківську відбулася четверта місія «Face the Future» – унікального міжнародного проєкту безкоштовної медичної допомоги українським захисникам та цивільним, що постраждали від війни.

Професійні хірурги зі США та Канади в черговий раз прибули до України, щоб на базі КНП «ОКЛ Івано-Франківської обласної ради» протягом тижня прооперувати понад три десятки пацієнтів зі тяжкими травмами обличчя. Цей розділ хірургії вважається одним з найскладніших та найбільш дороговартісних.

Проєкт стартував у грудні 2022 року. Відтоді іноземні хірурги спільно з місцевими лікарями прооперували понад сто українців, які отримали мінно-вибухові поранення. Частині пацієнтів під шкіру було вмонтовано індивідуальні імпланти замість відсутніх фрагментів кісток. Кожна операція надскладна. Втручання триває до 12-ти годин та вимагає ювелірних підходів.

Про перебіг четвертої місії «Face the Future» в Івано-Франківську, нові технології та виклики для української хірургії після повномасштабного вторгнення «Західному кур’єру» розповіла лікарка-отоларинголог КНП «ОКЛ Івано-Франківської обласної ради», керівниця місії з українського боку Наталія Комашко.

– Наталіє Анатоліївно, які фахівці залучені в поточній місії «Face the Future» з боку іноземних партнерів та з нашого боку?

– З боку іноземних партнерів це фахівці чотирьох різних спеціальностей – пластичні та реконструктивні хірурги, окулопласти, щелепно-лицеві хірурги зі США та Канади. Всього 8 лікарів. Загалом чисельність цієї місії з боку партнерів складає 17 людей. Крім лікарів, це також медсестри, фотограф, відеограф та інші фахівці. З українського боку в нас будуть працювати отоларингологи, щелепно-лицеві хірурги і реконструктивні хірурги.

– Скільки людей і з якими саме травмами будуть прооперовані в цій місії?

– Ми відібрали більше 30 пацієнтів. Це і військові, і цивільні українці. Зокрема жінки. Їх онлайн-консультації тривали від травня цього року. З досвіду попередніх місій ми знаємо, що в трьох наших операційних, ми можемо прооперувати протягом тижня 32-35 пацієнтів. Оглядаємо та консультуємо ми 38 людей. Тому що є ті, кому ще рано оперуватися, але нам треба їх оглянути і провести експертизу.

Пацієнти поточної місії мають різнопланові травми. Хтось має дуже важкі дефекти, які потребують заміни імплантами різних частин обличчя – щепепи, орбіти. Для них бельгійська компанія «Materialise» виготовила ті частини кісток, яких їм не вистачає – індивідуальні імпланти. Ці операції дуже складні і тривалі. Але під час цієї місії у нас запланована їх велика кількість – аж 9.

Є багато пацієнтів з пошкодженнями очей, з орбітальними пошкодженнями. Так само з множинними дефектами. Частина цих людей вже були прооперовані під час попередніх місій, і зараз вони проходять нові етапи втручань. Таких осіб приблизно третина від загальної кількості пацієнтів поточної місії. Бо, на жаль, у випадку травм обличчя не всі запити можна вирішити однією операцією. Тут доводиться працювати за принципом пріоритетності.

– Як саме працює цей принцип? Спочатку за допомогою хірургії відновлюється функціонал обличчя, потім естетика?

– Ні. Наше завдання відновлювати і функціонал, і естетику паралельно. Пацієнти з травмами обличчя, особливо молоді, хочуть гарно виглядати. Для них це дуже важливо. Щоб діти не боялися, щоб жінка сприймала, як чоловіка. Тому естетика в нас далеко не на останньому місці.

Що стосується відновлення функцій, в особливо важких випадках, коли в пацієнта немає носа, ока, зубів, не працює щелепа, ми спільно з людиною вирішуємо з чого нам почати. Бо зрозуміло, що в таких випадках потрібен цикл операцій. Приміром, пацієнт не може їсти, має утруднене дихання і втрачене око. В такому разі наш пріоритет це щелепа, другий етап – відновлення функцій носа. І третя стадія – робота з очима, бо можливість їсти і дихати важливіша.

На жаль, втрачене око неможливо замінити нічим. Бо, приміром, якщо у нас є випадок, коли в людини немає носа, ми можемо його відновити застосовуючи технологію пересадки клаптів. Взявши хрящ з ребра, з вух, тканину з лоба, ми можемо практично «зліпити» новий орган.

– Наскільки реконструктивна хірургія до війни була поширеною практикою в Івано-Франківську? Чи достатньо в нас фахівців з цього напрямку?

– Не тільки в нас в місті, а й в Україні загалом до війни ця практика взагалі не була розвинута. До повномасштабного вторгнення цей напрям був актуальний для онкопацієнтів. Але вони зазвичай лишалися зі своїми проблемами сам на сам, бо нікому не було цікаво робити важкі реконструкції обличчя. В нас активно розвивалася естетична хірургія, а саме рино і мамопластика. Реконструктивних хірургів в нас було декілька на всю Україну – в інституті Шалімова, у Дніпрі. Їх були одиниці і для такої країни, як наша це вкрай мало.

Зараз в напрямку реконструктивної хірургії працюємо ми, Дніпро, Київ, Львів. І все одно не можемо повністю покрити всю потребу, яка виникла після повномасштабного вторгнення. А війна триває, є нові поранені…

Тому галузь реконструктивної хірургії в Україні та Івано-Франківську зокрема тільки почала розвиватись. Зараз вона формується як окремий важливий напрямок. Ми розуміємо, що коли закінчиться війна, певний час ми ще будемо дооперовувати людей, що постраждали від бойових дій. Але в подальшому ми зможемо на зовсім іншому рівні оперувати онкохворих, людей, які отримали травми обличчя в побуті, в ДТП і так далі. Цей досвід залишиться на покоління.

Вже зараз простіші операції, навіть ті, які передбачають застосування технології відновлення тканин за допомогою клаптів, ми робимо самі. Ми відновлюємо людям носи. Наше відділення почало робити масу таких операцій, перспективу яких раніше ми навіть не уявляли. Ми дуже швидко перейняли досвід наших іноземних партнерів.

Дуже багато вартує те, що під час таких місій, як «Face the Future», ми, українські медики, вчимось. Коли ми включаємо навчальний компонент, ми підвищуємо спроможність наших лікарів та медсестер. Іде паралельне навчання всіх ланок.

Подібні місії ми маємо використовувати на повну, бо вони дуже дороговартісні. Щоб забезпечити приїзд такої великої міжнародної команди працює ряд стейкхолдерів. «Razom for Ukraine», «Пацієнти України» та інші. Багато чого нам забезпечує держава, але ці операції настільки унікальні та, відповідно, дорогі, що наявного у нас ресурсу абсолютно недостатньо. Міжнародні гуманітарні місії дозволяють уникнути того, що все лікування важких травм, на кшталт пошкодження обличчя, лягало б на плечі пацієнтів.

Завдяки «Face the Future» за короткий час понад 30 людей отримують дуже якісне, високотехнологічне втручання. Тому ефективність місії я б оцінила не 100%, а на 200%.

– Які головні проблеми розвитку реконструктивної хірургії в Україні?

– На мій погляд, існують проблеми не тільки конкретно реконструктивної хірургії, а хірургії в Україні загалом. Головна з них – відсутність в нас навчання хірургів за допомогою кадаверів. Хірурги-інтерни у всьому світі відпрацьовують свої вміння саме на кадаверах – трупах. Американці і канадійці, які брали участь в «Face the Future» були дуже здивовані, коли вони з’ясували, що в нас взагалі відсутнє подібне навчання.

Не можна просто взяти і стати крутим хірургом. Хірургія – це ремесло, яке здобувається роками. Щоб гарний хірург став ним, йому потрібно 10-15 років активної практики. А де її взяти? Найоптимальніший спосіб вдосконалення – навчання на кадаверах. І нам кажуть іноземні колеги з місій, що якби у нас така практика була, то ми працювали б у сто раз ефективніше.

Природний шлях речей – знизу догори. В нас в українській хірургії зараз виходить навпаки – ми йдемо згори донизу.

Звичайно, в нас війна і немає часу, тож ми робимо те, що можемо. Але це завдання для нашої влади, врегулювати це питання якнайшвидше. Якщо ми хочемо, щоб наші вузи і дипломи визнавали у світі, маємо адаптовувати свої закони під світові. Якщо це вже зробила Грузія, Молдова і навіть Росія.

Закон про трансплантологію у нас запрацював. Тому терміново потрібно удосконалити базу і щодо кадавер-навчання.

– Люди з травмами обличчя – доволі складні пацієнти з точки зору не тільки фізичного, а і психологічного відновлення. Чи проводиться окремо робота щодо їх соціалізації?

– Це надзвичайно важлива складова. Допомагати нашим пацієнтам соціалізовуватися ми мусимо паралельно з поетапними хірургічними втручаннями. Коли пацієнти з травмами обличчя збираються у нас у відділенні, для них проводиться групова терапія. Більшість людей йдуть на контакт, сильно підтримують один одного. Саме групова робота з тими, хто пережив подібні травматичні події, для них працює дуже добре. До нас такі пацієнти приїжджають одними, а повертаються зовсім іншими людьми.

В плані психологічної підтримки на рівні держави для цих людей сьогодні робиться дуже багато. Працюють різні програми, досвідчені психологи. Але цього все одно замало. Тому наша роль як цивільних – всіляко підтримувати людей, що постраждали від війни і розуміти їх.

Зі свого досвіду скажу, що мені з важкотравмованими пацієнтами «Face the Future» працювати набагато легше, ніж з деякими цивільними, яким ми проводимо звичайні планові операції. Пацієнти місій надзвичайно вдячні та позитивні. В них є ресурс давати раду собі, підтримувати один одного, а крім того й наш медичний персонал.

Під час місій весь наш відділ працює 24 на 7. Лікарі проводять операції з 7 до 23 години. Це велика командна робота. Ми всі втомлені, але, разом з тим, наш емоційний стан піднесений. Ми з нетерпінням чекаємо на кожну місію. Бо допомагаючи нашим пацієнтам ми всі відчуваємо себе причетними до чогось дуже великого.

Розмовляла Оксана ДЕНЕГА