Кілька місяців тому стратегічне для області підприємство — АТ «Прикарпаттяобленерго» — опинилося в центрі кадрових змін. Його багаторічний керівник Олександр Бубен залишив посаду. Виконання обов’язків голови правління за протоколом перейшло до його заступника — Василя Васильовича Костюка, якого згодом офіційно затвердили на цій посаді збори акціонерів.
Хоча саме рішення про зміну керівництва стало несподіваним, призначення Василя Костюка сприйняли як логічний крок — він багато років працює в компанії й добре знає її зсередини. Свій шлях у «Прикарпаттяобленерго» він почав ще у 1988 році. Починав малярем ремонтно-будівельного цеху, згодом здобув вищу освіту — закінчив Львівську політехніку за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». У 2005 році отримав кваліфікаційний сертифікат «Корпоративне управління та стратегія бізнесу» в Міжнародному інституті бізнесу (Київ). З 2001 року обіймав посаду директора із загальних питань, а з 2004-го — заступника голови правління АТ «Прикарпаттяобленерго».
Попри багаторічну роботу в компанії, про нового керівника відомо небагато. Василь Костюк — людина непублічна і, як сам каже, надає перевагу роботі поза інформаційним шумом. Із особистого від широкого загалу не приховує хіба що захоплення футболом: у минулому він професійний гравець, був серед очільників НФК «Ураган» і досі регулярно виходить на поле — але лише у колі друзів.
Про управління одним із ключових стратегічних підприємств області, робочі пріоритети, логіку формування графіків відключень і те, як головний енергетик Прикарпаття особисто готується до можливих блекаутів, Василь Костюк розповів у інтерв’ю «Західному кур’єру».
– Василю Васильовичу, ви очолили підприємство після періоду виконання обов’язків керівника. Тож це призначення виглядає логічним продовженням вашої роботи. Як ви самі сприйняли рішення акціонерів — як формальність чи як новий етап відповідальності?
– Почну з того, що такий поворот подій узагалі не входив у мої плани. Я не думав про це саме так. Але вже як сталося — так сталося.
Я погодився очолити підприємство, і для мене це точно не формальність. Насамперед я відчуваю відповідальність перед колективом. Завжди, коли змінюється керівництво, люди починають тривожитися — навіть у моєму випадку, хоча я на підприємстві працюю багато років.
Я не люблю публічність, але ще більше не люблю, коли люди починають щось додумувати. Тому свій шлях на посаді я почав із того, що особисто об’їхав усі колективи у районах — навіть у найвіддаленіших куточках області. Для мене було важливо напряму пояснити людям, який зараз стан справ у компанії, що відбувається і які плани на майбутнє, а також відповісти на всі запитання.
Мені хотілося, щоб ми, умовно кажучи, познайомилися особисто — щоб люди побачили керівника в обличчя. На одній із зустрічей, здається, у Галичі мене навіть запитали: «Наступного разу вас чекати знову через 20 років?» Я б не хотів, щоб так було.
Тому я планую постійно бути на контакті з колективом. Час від часу відвідуватиму підрозділи, щоб розуміти не лише виробничі питання, а й моральний, психологічний стан людей.
Я переконаний: коли працівники бачать керівника, вони відчувають, що про них дбають.
– Що плануєте далі, чи є в планах стратегічні зміни?
– Понад двадцять років, працюючи заступником голови правління, разом з Правлінням ми спільно ухвалювали ключові рішення — щодо стратегії компанії, її розвитку, планів. І я вважаю ці рішення правильними.
Тому якихось суттєвих змін у стратегічному курсі компанії не буде. Ті рішення, які ми приймали разом, залишаються чинними. Можливі точкові зміни, але вони не впливатимуть на стратегію в цілому.
Йдеться насамперед про комунікацію. Про більш тісний контакт — із керівниками підрозділів, із директорами напрямків, із персоналом. Для мене важливо бути з ними в постійному діалозі, не епізодично, а на регулярній основі.
Це не лише зустрічі з колективами. Це щоденна комунікація з керівниками, які відповідають за свої напрямки, — щоб бути в курсі процесів і рішень. Фактично — щоденний робочий контакт.
– Офіційно на новій посаді ви більше місяця. Чи вдалося за цей час втілити щось із запланованого?
– Із важливого, що вже вдалося зробити — ми захистили Схему розвитку, План розвитку та Інвестиційну програму компанії на 2026 рік. Ми вже пройшли перші засідання НКРКП (Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) щодо затвердження цього документа, і це справді велике досягнення. Станом на сьогодні ми — одна з небагатьох областей, які змогли пройти цей етап.
Інвестиційна програма є ключовим документом для компанії. Без неї неможливий подальший розвиток, адже саме вона визначає, у яких напрямах наступного року ми працюватимемо і куди спрямовуватимемо ресурси. За цим документом стоїть колосальна робота всіх підрозділів підприємства.
Ми затверджуємо Інвестиційну програму щороку, і щоразу цей процес непростий: він потребує багатьох погоджень на найвищих державних рівнях, зокрема з ОВА, Держенергонаглядом, Міністерством енергетики. Кожну цифру, кожен показник необхідно обґрунтувати. Це великий обсяг роботи, і я вдячний усій команді за те, що в нинішніх складних умовах нам вдалося пройти цей етап і зробити все правильно.
– Які пріоритети компанія визначила для себе на 2026 рік?
– Якщо сказати одним словом — модернізація. Один із ключових пріоритетів — створення сприятливих умов для розвитку газогенеруючих і когенераційних установок. В області вже працює низка таких об’єктів, а розвиток розподіленої генерації сьогодні перебуває на порядку денному й на державному рівні.
Паралельно ми працюємо над підсиленням мереж у обласному центрі. Зокрема, у Крихівцях, де вже існує загроза по пропускній здатності, а кількість заявок на приєднання зростає, а також в центральній частині міста. В цілому в Івано-Франківську майже не залишилося ділянок із вільним резервом потужності — все працює на межі. Саме тому ми плануємо реконструкцію ключових ділянок мережі: цього року завершуємо перший етап робіт, а наступного — переводимо їх на 110 кВ. Це дозволить зняти обмеження й забезпечити стабільне електропостачання в найбільш перевантажених мережах.
Серед критичних об’єктів також підстанція «Вовчинець», де трансформатори експлуатуються понад 50 років і вже вичерпали свій ресурс. Один із них уже вийшов з ладу, тож ми оперативно замінили його, використавши внутрішню ротацію обладнання.
Ще один важливий напрямок — розвиток мереж у гірській місцевості. Основні труднощі тут пов’язані не стільки з будівництвом нових потужностей, скільки із земельними питаннями — де всі ділянки розпайовані або у приватній власності, що ускладнює реалізацію інфраструктурних проєктів. Водночас попит на електроенергію в горах дуже високий — зокрема в Яблуниці, Поляниці, Ворохті, Татарові. Верховина поки що залишається в більш стабільній ситуації, але й там зростає кількість заявок на приєднання.
За нашими даними, лише в районі Ворохти в черзі на приєднання стоїть близько 40 МВт потужності. Цього року ми можемо забезпечити 18 МВт, наступного — ще 10. Це можливо за умови реалізації заходів, передбачених Інвестиційною програмою: зокрема будівництва підстанції в Яблуниці та реконструкції лінії з Ворохти з підвищенням напруги.
– Як війна вплинула на роботу енергетиків?
– На початку повномасштабної війни був стан невизначеності: ми не розуміли, як діяти, як поводитися в нових умовах, як вибудовувати роботу. З часом ситуація стабілізувалася. Компанія отримала статус об’єкта критичної інфраструктури, і ми почали працювати вже в чіткішому режимі, з розумінням відповідальності й ризиків.
З’явилися аварійні навантаження, графіки обмеження потужності, команди від «Укренерго». Не всі рішення були популярними, але вони були необхідними. З часом ми навчилися цим управляти.
Найважливіше — сьогодні всі черги в області телемеханізовані. Тобто диспетчер керує відключеннями і включеннями дистанційно. Практично немає ситуацій, коли хтось їде і вимикає лінії вручну. Це велике досягнення.
Завдяки цьому диспетчер може за лічені хвилини виконувати перемикання. У багатьох регіонах на це ще йде більше часу. Наші графіки стали чіткішими і зрозумілішими для людей — і це теж результат роботи команди: диспетчерів, IT-фахівців, технічних служб.
Що важливо розуміти споживачам: графіки не вигадуються на місці. Ми їх формуємо, погоджуємо з обласною військовою адміністрацією, далі — з «Укренерго», і лише після цього застосовуємо. Є кілька етапів контролю, і після кожного нас перевіряють на правильність виконання.
Безумовно, врахувати все неможливо. Область велика, споживачів багато, ситуація може змінюватися — і через технічні причини, і через військовий фактор. Бували й помилки, але ми їх аналізуємо і коригуємо роботу.
– Щодо графіків вимкнень. У суспільстві періодично з’являються розмови про те, що окремі об’єкти або цілі території нібито мають привілейований статус і не потрапляють під відключення. Чи справді в області існують такі “недоторканні” споживачі? І якщо говорити про конкретні приклади, то подібні твердження часто звучать щодо території Буковеля — чи відповідає це дійсності?
– Мені теж доводилося читати про так звані «особливі території». Але хочу чітко сказати: жодних привілейованих споживачів у нас немає. У тому числі й Буковель — це такі самі споживачі, які працюють у межах правил і обмежень, доведених нашою компанією.
Ми не маємо права порушувати встановлені норми. За це передбачені серйозні штрафні санкції, і нас постійно контролюють — як регулятор, так і системний оператор. Тому «вручну» нічого не вимикається і не «домовляється».
Якщо говорити про великі об’єкти, то вони працюють за графіками обмеження потужності для юридичних осіб. Наприклад, якщо Буковелю доводять обмеження — умовно з 29 до 15 мегават, — вони зобов’язані самостійно зняти навантаження. Якщо цього не відбувається, автоматика просто відключає весь об’єкт.
Це працює не лише для Буковеля, а для всіх великих юридичних споживачів. Усі вони знають свої графіки, свої черги і свою відповідальність. Це питання не «пільг», а дисципліни й спільної відповідальності: якщо великі споживачі не зменшують навантаження, без світла можуть залишитися інші.
Тому твердження про «недоторканні території» — це міф. Усі працюють за єдиними правилами.
– Багато політиків ще восени говорили про «важку зиму». Наскільки регіон виявився готовим до зимового сезону, враховуючи атаки на енергетичну інфраструктуру?
– Ми розуміли, що зима буде складною, і готувалися до цього завчасно. Компанія була готова насамперед інформаційно: ще влітку ми пояснювали ризики, закликали споживачів подбати про резервні джерела живлення на випадок критичних ситуацій.
Ремонтна й Інвестиційна програми, заплановані на 2025 рік, виконані на 100%. Усі роботи, які мали бути зроблені до зими, зроблені.
Питання готовності значною мірою стосується і самих споживачів. Ті, хто поставився до рекомендацій серйозно, підготувалися. Ми вже проходили періоди тривалих відключень — до семи годин поспіль, і область це витримала.
Я переконаний: якщо ми відповідально ставитимемося до споживання електроенергії й дослухатимемося до рекомендацій фахівців, зиму пройдемо без критичних потрясінь.
– Багатьом читачам буде цікаво дізнатися, як ви особисто — як головний енергетик області — готуєтеся до можливих блекаутів.
– Ще до повномасштабної війни я встановив у будинку генератор на 7 кВт з автоматичним запуском. На всяк випадок, як то кажуть. Але коли почалася війна, я відчув, наскільки це складно в побуті: генератор працює кілька годин, його потрібно постійно заправляти, стежити за ним. Це некомфортно для щоденного життя, якщо мова не йде про критичні потреби.
Згодом я перейшов на інше рішення — встановив акумуляторну батарею на 5 кВт і підключив лише найнеобхідніше: кілька розеток, газовий котел, Wi-Fi, телевізор. Без духовок і зайвих приладів. Для базових потреб цього достатньо.
До речі, був навіть курйозний момент: сусіди вирішили, що я користуюся «службовим становищем», бо в мене є світло. Насправді ж мене вимикають, як і всіх, — я в шостій черзі. Просто батарея не шумить так, як раніше, тому цього не видно і не чути.
Жодних «особливих ліній» для керівників не існує. Якщо будинок підключений до певної лінії, вона або знеструмлюється, або ні — окремо один будинок вимкнути чи не вимкнути технічно неможливо.
– Ви людина непублічна. Розкажіть, будь ласка, трохи про себе — де навчалися і як прийшли в енергетику?
– Колись у дитинстві, коли я пас корову на пасовищі, пам’ятаю, як під анкерною опорою під час жнив комбайн висипав велику купу соломи. Опора — метрів 25, розтяжки з тросів… Я, пацаном, виліз по тій опорі, по тросу спустився до середини, побачив під собою солому — і просто відпустив руки. Полетів униз. Як зараз пам’ятаю.
Тоді я й уявити не міг, що все моє життя буде пов’язане з компанією, яка обслуговує ці опори, дроти й усе, що з цим пов’язано.
Я добре грав у футбол і дуже хотів стати футболістом. Але батьки сказали прямо: з того хліба не матимеш — іди вчися. Тож я пішов у будівельний технікум. Футбол при цьому не залишив.
У 1988 році в обленерго була потужна футбольна команда «Енергетик-Івано-Франківськ». Мене запросили до неї в якості гравця. Пам’ятаю, як у цьому ж кабінеті директор запитав: хочеш тільки грати у футбол чи й працювати на підприємстві? Я відповів, що хочу і те, і те. Мені запропонували посаду маляра-штукатура 4-го розряду.
Так і було: грав у футбол і фарбував стіни. А далі все якось само закрутилося — майстер, інженер, заступник директора, директор із загальних питань. І от сьогодні я тут.
– Футбол і досі у вашому житті? Маєте час пограти?
– Так, я ніколи цього не залишав. Мінімум двічі на тиждень — збираємося на гру з колективом, із друзями. Без руху нікуди.
– Якими принципами ви керуєтеся в роботі з людьми?
– Я дуже ціную чесність і порядність. І щоб вимагати цього від інших, вимагаю ці якості насамперед від себе. Ціную відповідальних людей. І не знаю, мінус це чи плюс, але мені важко сказати «ні», коли до мене звертаються по допомогу. Якщо хтось звертається за допомогою – якщо бачу що можу – допоможу. Не говорю відразу «ні», даю час на вирішення проблеми. І як показує життя, такий мій підхід спрацьовує – або знаходиться варіант, який сприяє її вирішенню, або ж саме питання стає не таким «гострим», або ж взагалі відпадає.
– Чи плануєте ви кадрові ротації? Чи загалом задоволені нинішнім колективом?
– Я добре знаю цей колектив. Знаю сильні сторони кожного, розумію, хто і за що відповідає. Ми багато років працюємо разом, і люди знають мене так само добре, як я їх.
Я відкритий у спілкуванні, знаю багатьох працівників робітничих професій особисто, постійно з ними на контакті. Для мене важливо бути не «кабінетним» керівником, а частиною команди. Тому кардинальних кадрових змін не планую. Можливі лише точкові рішення — там, де цього потребуватиме робота.
– Часто бракує довіри між енергетиками і споживачами. Як, на вашу думку, її можна відновити?
– Довіра справді дається важко, особливо в кризові періоди. Але важливо розуміти: в енергетиці працюють професійні й дуже відповідальні люди, які щиро переживають і за свою роботу, і за споживачів.
У складних умовах, під час аварій і негоди, наші працівники виходять на лінії, працюють понаднормово, часто ризикуючи власною безпекою, щоб якнайшвидше повернути людям світло. Паралельно компанія і колектив постійно допомагають військовим — підтримують підрозділи, долучаються до ініціатив на користь Збройних сил України.
Я щиро вірю, що 2026 рік принесе нам мир. І дуже хочу, щоб у цей рік ми увійшли з більшою взаємною повагою та розумінням — між енергетиками і споживачами, між людьми загалом. Саме на цьому сьогодні тримається наша стійкість.
Розмовляла Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар